Страница 124 из 139
Тримайте їх у напрузі.
Голос Елін луною віддавався у моїй голові. Ми не у всьому погоджувалися, але вона знала, що робить, коли справа стосувалася преси, — те, що трапилося з моїм братом, було трагедією. З нього вийшов би прекрасний король, але йому довелося обирати між любов'ю та країною, і він вибрав кохання. Я думаю, це те, з чим ми можемо порівняти. Хоча ми, як королівська сім'я, прагнемо представляти країну і служити громадянам Ельдорри якнайкраще, але ми теж люди. Ми любимо, і ми сумуємо… — мій голос зірвався, коли обличчя моїх батьків промайнули у моїй свідомості, — і іноді нам доводиться ухвалювати неможливі рішення. Але ні моєму брату, ні комусь із присутніх тут не
доведеться
більше робити такий вибір. Те, чи одружується монарх з благородною людиною чи ні, ніяк
не
впливає на її здатність служити. Закон про королівські шлюби — це пережиток часу, якого більше немає, і я закликаю парламент переглянути свою позицію щодо цього питання.
Такою була моя промова, але мій справжній посил — весь зміст мого звернення — був спрямований до публіки. З самого початку розвіяти їх побоювання з приводу мене, встановити емоційний зв'язок з ними за допомогою мого визнання в тому, що мені було страшно брати на себе цю роль, нагадати їм про те добро, яке я зробила, та про мій досвід роботи в парламенті. а також пояснити логіку того, чому закон має бути скасовано.
Етос та логос.
Я обмірковувала кожне слово, але я також витратила години на стратегічну підготовку промови. Якщо я хотіла досягти успіху як королева, мені потрібно було не тільки грати в цю гру, але й домінувати в ній, а громадська думка означала все, коли в мене не було реальної політичної влади.
Звісно, залишалася ще одна важлива частина прес-конференції.
Пафос
— Ви постійно згадуєте про вибір між коханням та країною, — сказала Жасмін, — чи означає це, що ви закохані в містера Ларсена?
Натовп затамував подих. Здавалося, вся країна затамувала подих.
Вдалині просигналила машина, а над головою промайнув птах, ляскаючи крилами на тлі чистого блакитного неба. Жодна з них не порушила тяжку тишу, що огорнула галявину.
Я чекала на один такт. Два. Потім, трохи посміхнувшись, я сказала:
— Так. Закохана. От і все. Дякую всім, хто прийшов сьогодні.
Я покинула подіум під шалені крики та схвальні вигуки.
Мої ноги тремтіли, і серце стукотіло, поки я йшла до задньої частини палацу.
Я зробила це.
Я не могла повірити в це.
Але я не могла поки що святкувати. У моєму списку справ залишалося ще одне.
Я увійшла у викладений мармуром прохід біля бокового входу до палацу. Різ чекав у тіні колон, його сірі очі горіли розплавленим полум'ям.
— Ти добре впоралася, принцесо.
Я зробила крок в його обійми, мій пульс бився в горлі.
— Це ще не кінець, — я обвила руками його шию і прошепотіла: — поцілуй мене так, начебто весь світ спостерігає.
Його повільна посмішка стікала на мене, як солодкий, ніжний мед.
— З радістю, Ваша Високосте.
Рот Різа опустився на мій, і я почула тихе клацання затвора камери з найближчих кущів.
— Думаєш, вони зрозуміли? — його губи торкнулися моїх, коли він заговорив.
— Безперечно.
Він усміхнувся і знову поцілував мене. Цього разу глибше, наполегливіше, і я притулилася до нього, дозволяючи його дотику і смаку захопити мене.
Перший поцілунок був для світу. Цей був для нас.