Страница 122 из 139
— Ти впевнена? — запитав я, коли вона закінчила, — це великий ризик.
Бріджит найбільше втратила б, якби нічого не вийшло.
— Так. Не можу повірити, що не подумала про це раніше, — вона зробила паузу, — взагалі-то, можу. Я боялася того, що скажуть люди, і це зменшить мою легітимність як правителя. Але я втомилася боятися. З великим ризиком приходить велика нагорода, правда?
Невелика посмішка торкнулася моїх губ.
— Безперечно.
Бріджит була, зрештою, моїм найбільшим ризиком
і
найбільшою нагородою.
Вона підняла одну руку та переплела свої пальці з моїми.
— Я сумувала за тобою.
Настрій змінився, перейшовши від бадьорої практичності нашого плану до чогось м'якшого і вразливішого.
— Я тут. Я не піду, — я провів великим пальцем її нижньою губою, — я дбаю про те, що належить мені, а ти була моєю з того моменту, як я побачив тебе біля твого будинку, що погано охороняється в Тейєрі. Поки я не змінив це, звісно.
Посмішка розтяглася на її губах.
— Тоді ти мене ненавидів.
— Неважливо. Ти все одно була моєю, — я провів рукою по її шиї, тримаючи великий палець на її губах, — моя, щоби боротися. Моя, щоб боронити. Моя, щоб трахати, — мій голос знизився, — моя, щоб кохати.
Бріджит шумно зітхнула.
— У Коста-Ріці ти спитала, чи був я колись закоханий. Я відповів «ні», — я опустив голову, поки наші лоби не стикнулися і її губи не опинилися за кілька дюйм від моїх, — запитай мене ще раз.
Це було те ж прохання, що й у лікарні, але цього разу Бріджит не відводила від мене погляду, питаючи:
— Ви колись були закохані, містере Ларсен?
— Тільки один раз, — я ковзнув рукою від її шиї до потилиці і стиснув її, — а ти, принцесо. Ти колись була закохана?
— Тільки один раз, — прошепотіла вона.
Я різко видихнув, її слова поринули у мою душу, заповнюючи тріщини, про існування яких я навіть не підозрював.
До Бріджит я ніколи не кохав і не був коханим, і я нарешті зрозумів, що це за метушня. Це було краще, ніж куленепробивна броня або забуття, яке я знайшов на дні пляшки під час мого недовгого роману з алкоголем.
Алкоголь був для заціпеніння, а я не хотів бути заціпенілим. Я хотів відчувати кожну чортову річ з нею.
Я притяг Бріджит до себе, поки наші тіла не притиснулися один до одного.
— Дуже правильно, — сказав я люто, — тільки один раз. Перший і останній. Не забувай про це, принцесо.
Я стис її волосся в кулак і відкинув її голову назад, мій рот палко і наполегливо притиснувся до її рота, поки я переніс нас до стільця.
Були ночі, коли я не поспішав, смакуючи кожен дюйм її тіла, перш ніж дати нам те, чого ми обоє хотіли, і були ночі, подібні до цієї, коли наша відчайдушна потреба просто
бути
разом переважала над усім іншим.
— Різ.., — вона ахнула, коли я задер її спідницю на стегнах і зірвав з неї трусики, занадто нетерплячий, щоб стягувати їх, коли вона сиділа. Я кинув розірваний шовк на підлогу і коліном розсунув її ноги ширше.
— Мені подобається, коли ти вимовляєш моє ім'я, — я поринув у неї, проковтнувши її невеликий крик своїм поцілунком і штовхаючись глибше, поки не поринув у неї до самої основи.
Нам доводилося приглушувати свої стони, щоб вони не розносилися вітром, і це лише посилювало інтенсивність моменту, ніби ми стримували всі свої емоції в цьому маленькому міхурі, де існували тільки ми.
— Сильніше,
будь ласка
, — Бріджит вигнулась дугою, її нігті дерли мою шкіру, її тепла шкіра контрастувала з прохолодою нічного повітря на моїй спині.
Я схопився за спинку стільця, щоб краще триматися, і дав їй те, що вона просила. З мого горла вирвався стогін, коли вона закопалася обличчям у мої груди, щоб заглушити свій крик.
— Ти так добре відчуваєшся, принцесо.
Моя кров розжарювалася, коли я врізався в неї знову і знову, м'язи напружувалися від зусиль. Вона була слизька і туга, її дихання обпалювало мою шкіру, коли вона стискалася і розривалася навколо мене з беззвучним криком.
Мій оргазм не забарився, він пронісся через мене з такою інтенсивністю, що мені знадобилося вдвічі більше часу, щоб прийти до тями, ніж зазвичай.
Коли поштовхи нарешті стихли, я підвівся на руках, щоб не придавити Бріджит своєю вагою, але вона обхопила мене ногами за талію, притискаючи до себе.
— Другий раунд? — я прибрав пасмо волосся з її обличчя. Вона виглядала сонною, лінивою та задоволеною, і я досі не міг повірити, що вона реальна.
Не лише реальна, а й тут, зі мною.
Вона видала тихий смішок.
— Ти ненаситний, — сказала вона, звертаючи слово, яке я використав для неї, проти мене.
— Коли справа стосується тебе? — я поцілував її в щелепу, — завжди.
Очі Бріджит стали рідкими під місячним світлом, і вона міцніше притулилася до мене.
— Я кохаю тебе.
З мене вирвалося ще одне зітхання.
— Я теж тебе кохаю, — сказав я, мій голос був хрипким від давно похованих емоцій.
Я знову поцілував її.
Її губи притискалися до моїх, її кінцівки обвивали моє тіло, наше дихання та серцебиття зливались в єдине ціле... Все своє життя я прожив у пеклі, і тільки зараз я зрозумів, що таке рай.
Але коли наш поцілунок став глибшим, і я знову поринув у неї, я зрозумів, що помилявся.
Бріджит відчувалася краще, ніж рай. Вона відчувалася як дім.