Страница 121 из 139
— Я поїхав. Довелося покинути країну, щоб отримати нову візу, — уточнив я, коли вона скинула брови, — шість місяців як турист, — я криво усміхнувся, — думаю, тепер мені доведеться купити футболку «Я люблю Ельдорру».
На її губах з'явилася крихітна посмішка.
— Виходить, ти залишаєшся на шість місяців? — у її голосі звучало одночасно полегшення та смуток.
Шість місяців — тривалий термін, але ніде не достатній.
— Ні, принцесо. Я залишатимусь, поки ти тут.
Очі Бріджит спалахнули від захоплення, перш ніж її м'язи знову напружилися.
— Як, чому...
— Дозволь мені з'ясувати, як. А що стосується чому… — я міцніше притис її до себе, —
я не залишу тебе.
Якщо ти в Ельдоррі, то я в Ельдоррі. Якщо ти в Антарктиді, Сахарі чи серед чортового океану, я там. Я настільки ж твій, як ти моя, принцесо, і ніякий
закон
мене не втримає. Мені начхати, що написано на папірці. Я спалю весь цей чортів парламент, якщо знадобиться.
Тисяча емоцій промайнула її обличчям.
— Різ...
— Я серйозно.
— Я знаю, що ти серйозно. І, мабуть, зі мною щось не так, бо мене ніколи так не чіпала перспектива підпалу, — її швидка посмішка померкла, — але є дещо, що я маю тобі сказати. Декілька речей, взагалі—то.
Її тон викликав у мені настороженість.
— Добре.
— Смішно, що ти згадав про підпал Парламенту. У мене є ідея... не
фізичного
спалення, — поспішно додала вона, коли мої брови піднялися, — але є спосіб скасувати закон до того, як Стефан зробить пропозицію.
Звір у моїх грудях загарчав від його імені. План Андреаса не вирішував короткострокову проблему заручин Бріджит і Стефана — а це
була б
короткострокова проблема, — але я вирішив би її сам. Нізащо в світі Бріджит не одягне на палець обручку іншого чоловіка.
— Але я не знаю, чи можу я пройти через це, — у її очах з'явилася вразливість, — це не зовсім за правилами.
— Що саме?
Щоки Бріджит забарвилися в рожевий колір, перш ніж вона випросталась і сказала:
— Шантажувати міністрів, щоб вони відкрили пропозицію та проголосували за скасування.
Зачекайте одну чортову секунду.
— Повтори це.
Вона повторила.
— Як я вже сказала, це не найкраща стратегія, але...
З мого горла вирвався придушений звук, обірвавши її.
Вона насупила брови.
— Що?
— Ти розмовляла з Андреасом? — якщо ні, то це було надто іронічно для слів.
Вона насупилась ще сильніше.
— Ні. Навіщо мені говорити з Андреасом? Він хоче вкрасти корону.
Не зовсім. Ми з Андреасом провели досить багато часу разом, розробляючи план, і хоча я досі довіряв йому настільки, наскільки міг, я знав, що він не хоче корони. Йому подобався його безтурботний спосіб життя принца без особливих обов'язків.
— Тому що він має схожу ідею, хоча його ідея стосується лише Ерхолла, а не всього парламенту, — мої губи сіпнулися, — а ти завжди була найкращою.
— Чому ти розмовляєш з… — очі Бріджит розширилися, — ти знаєш.
Моє здивування збіглося з її подивом. Як вона... потім мене осяяло. Її шантаж Ерхолла. У ньому мала бути інформація про мене та Андреаса.
Але перш ніж щось сказати, я хотів переконатись, що ми на одній хвилі. Я готувався до розкриття інформації про своє походження; я не хотів просто вивалити на неї цю бомбу, якщо раптом я припустив щось не те.
— Я знаю про Андреаса, — я уважно спостерігав за нею, — що він…
Між нами запанувала напружена тиша.
— Твій брат.
— Мій брат.
Ми заговорили одночасно і ось воно. Моя таємниця розкрита.
Після тридцяти чотирьох років відсутності сім'ї, крім моєї матері, яка навряд чи вважалася сім'єю, було дивно думати, що в мене є брат.
— Виходить, це правда, — Бріджит випустила довге зітхання, залишки шоку застигли на її обличчі, — як ти дізнався?
— Крістіан трохи покопався і розповів мені. Я поговорив із Андреасом, — я розповів їй про те, що сталося у його будинку, а також про план Андреаса шантажувати Ерхолла інформацією про те, що я його син. Ерхолл не міг дозволити собі скандал напередодні виборів, а давно втрачена позашлюбна дитина якраз підпадає під поняття «скандал».
— Я трохи налякана тим, що мені на думку прийшла та сама ідея, що й моєму кузену, — я бачив, як крутяться шестерні в голові Бріджит, поки вона перетравлює інформацію, — звідки ти знаєш, що ми можемо йому довіряти?
— Я не знаю, але ми маємо важелі впливу. Він не хоче, щоб хтось дізнався, що Ерхолл — його батько, інакше...
— Він може втратити свій королівський статус, — закінчила Бріджит, — у його очах це гірше за смерть.
— Ага.
Вся ця ситуація була такою херовою. Я ненавидів ігри розуму, а ми були заплутані в звивистому павутинні ігор і єдиноборств. Мені також не подобалася ідея шантажу, але якщо це те, що я маю зробити, я зроблю це.
Бріджит оглянула мене, ці чудові блакитні очі співчутливо дивилися на мене.
— Напевно, це був шок — дізнатися про Ерхолла та Андреаса. Я знаю, що в тебе змішані почуття до батька.
Це був один спосіб сказати про це. Інший спосіб — тепер я зневажав його ще більше, коли знав його особистість.
— Він не мій батько, — Ерхолл був, у кращому разі, донором сперми, — і я не хочу говорити про нього зараз. Давай зосередимося на твоєму плані.
Мені потрібно було розібратися з купою лайна, коли справа стосувалася Ерхолла, але я міг це зробити пізніше.
Бріджит вловила мою репліку і змінила тему.
— Гаразд. Отже, — вона підняла підборіддя, — ми справді робимо це. Шантажуємо голову парламенту.
Незважаючи на її браваду, в її словах звучала нотка нервозності, і шалена потреба захистити її — від усього світу, від власних сумнівів та невпевненості — поглинула мене.
Мені хотілося, щоб вона побачила себе такою, якою бачив її я. Страшенно досконалою.
Я обхопив її обличчя руками.
— Якщо ми це зробимо, то зробимо це разом. Ти і я проти всього світу, принцесо.
Від її посмішки тепло розбилося об мою грудну клітку.
— Я б не хотіла, щоб поряд зі мною був хтось інший, містере Ларсен, — вона глибоко зітхнула, — нам може знадобитися інформація, щоб натиснути на Ерхолла, але я хочу спробувати щось зробити, перш ніж ми вдамося до того ж із парламентом. Весь цей час я вважала таблоїди своїм ворогом, але можливо вони можуть стати союзником.
Вона пояснила свій план. Це було простіше, ніж шантажувати сто вісімдесят найвпливовіших людей Ельдорри, але це була велика авантюра.