Страница 116 из 139
— Ти так думаєш? — Едвард випростався, його очі раптово стали лютими, — Бріджит, це сталося не через тебе чи чогось одного. Це сталося через накопичений стрес. Якщо що, то моя провина, що я не послухав тебе та Ніколая, — він скривився, — я мав скоротити своє навантаження, а я цього не зробив. Мій серцевий напад трапився у невдалий час, але це
не
твоя провина. Ти розумієш?
Я кивнула, куля емоцій розширювалася, поки не заповнив мій ніс та вуха. У грудях стало дуже тісно, шкіра стала занадто гарячою, а потім занадто холодною.
— Я не звинувачую тебе у тому, що сталося. Ні краплі, — сказав він, — і королівським указом я наказую тобі перестати звинувачувати себе.
Я посміхнулася, і в той же час гаряча сльоза ошпарила мою щоку.
— О, люба, — Едвард випустив ще одне, тяжче зітхання, — йди сюди.
Він розкрив обійми, я обійшла стіл і обняла його, вдихаючи його знайомий, заспокійливий запах шкіри та одеколону Creed. Деяка напруга, яку я носила в собі після його серцевого нападу, ослабла.
Досі я не розуміла, як сильно потребувала його неявного прощення.
— Ти моя онука, і я хочу, щоб ти була щаслива, — Едвард міцно стиснув мене, — ми не можемо порушувати закон, але ти розумна дівчинка, і ти маєш дев'ять місяців. Зроби те, що маєш зробити. Ти розумієш про що я говорю?
— Думаю, так, — прошепотіла я.
— Добре, — він відсторонився і поцілував мене в лоба, — думай, як королева. І пам'ятай, найкращі правителі — це ті, хто може однаково використовувати і заохочення і покарання.
Найкращі правителі — це ті, хто може однаково використовувати і заохочення, і покарання.
Слова Едварда ще довго лунали після того, як він пішов, а сонце пізнього вечора перетворилося на прохолодні блакитні сутінки.
Я взяла телефон, у голові з'являлися думки про наслідки того, що я хотіла зробити.
У мене залишалася одна карта в рукаві, але досі я не розглядала цієї ідеї, тому що вона була маніпулятивною, прихованою і повністю суперечила моїй моралі.
Це було не заохочення
чи
покарання. То справді був еквівалент ядерної бомби.
Але хоча теоретично я мала дев'ять місяців, я надто поважала Стефана, щоб принизити його, порвавши з ним після його пропозиції, якщо мені вдасться скасувати закон про королівські шлюби. Я також
не
могла відмовитися від пропозиції без вагомих причин. Це збентежило б палац.
Отже, я мала три тижні, щоб змусити Ерхолла, який мене зневажав, виступити з пропозицією, проти якої він офіційно виступав,
і
переконати три чверті парламенту скасувати один із найстаріших законів країни.
Ядерна бомба була моїм єдиним можливим варіантом.
Я прокручувала список контактів, поки не дійшла до потрібного імені. Я завагалася, мій великий палець завис над екраном.
Чи хочу я справді це зробити? Чи можу я жити з цим?
Це життя, в якому ми народилися.
Ми маємо дев'ять місяців. Ми. Розберемося. З. Усім. Цим.
Крихітко, ми щось більше.
Я набрала номер. Він відповів після першого ж гудку.
— Я дзвоню за послугою, — я пропустила вітання і одразу перейшла до справи. Якщо хтось і цінував ефективність, то це він.
— Я чекав на твій дзвінок, — я практично побачила посмішку Алекса Волкова, крижану та позбавлену гумору, — чим можу бути корисним, Ваша Високосте?