Страница 115 из 139
— Так, і за останні два тижні я відпочив достатньо, щоб вистачило на все життя, — його підборіддя випнулося під упертим кутом, і я зітхнула. З ним неможливо сперечатися, коли він у такому стані.
Якщо Едвард щось і ненавидів, то це пусті руки. Він скоротив роботу, як наказували лікарі, але оскільки обов'язки короля не дозволяли йому за ці роки знайти якесь хобі, він божеволів від нудьги, про що він не забував згадати, коли бачив мене чи Ніколая.
— Програма «Листи громадян»? — він вивчав документи на моєму столі.
— Так, я закінчую роботу над партією цього тижня, — я не стала згадувати про накопичені листи в офіційній поштовій скриньці. Навіть із двома помічниками, які допомагали мені, ми були завалені роботою. Виявилось, що мешканцям Ельдорри було що сказати.
Я була на сьомому небі від успіху програми, але нам потрібно було терміново винайняти ще працівників. Займатись цим професійно, а не розглядати це як побічний проект.
— Є кілька питань, які я хотіла б порушити на наступному засіданні голови, — сказала я, — думаю, Ерхолл буде в захваті.
— Ерхолл не був у захваті з того часу, як його вперше обрали головою десять років тому, — Едвард зчепив пальці під підборіддям і вивчав мене, — ти впораєшся. Тримаєш свою позицію, навіть коли він намагається підірвати тебе. За останні кілька місяців ти справді стала самостійною.
Я тяжко проковтнула.
— Дякую. Але ж я не ти.
— Звичайно, ні, але ти не маєш намагатися бути такою. Ніхто з нас не повинен прагнути бути кимось, крім себе, а ти нічим не гірша за мене чи когось ще, — вираз обличчя Едварда пом'якшав, — я знаю, що перспектива стати королевою приголомшує.
— Правда? — я не могла уявити, щоб мій гордий, царствений дідусь нервував з якогось приводу.
— Так, — він усміхнувся, — у ніч перед церемонією мене знудило на улюблену кімнатну рослину королеви — вдови. Ти б чула, як вона закричала, коли виявила подарунок, що я залишив.
Я видала смішок, коли я подумки уявила собі його слова. Моя прабабуся померла до мого народження, але я чула, що вона була силою, на яку треба було зважати.
— Справа в тому, що це нормально — почуватися так, але я вірю в тебе, — Едвард постукав пальцем по королівській печатці на моєму столі, — твоя коронація відбудеться раніше, ніж будь-хто з нас очікував, але ти будеш гарною королевою. Я не сумніваюся в цьому жодної секунди.
— Я навіть не закінчила навчання, — сказала я, — Нік тренувався все своє життя, щоб вступити на престол, а я займаюся цим лише кілька місяців. Що, коли я все зіпсую?
Холод пробіг моїм хребтом, і я знову притиснула руку до коліна, щоб воно не підстрибувало.
— Ніхто не чекає від тебе досконалості, навіть якщо так може здатися, — сказав Едвард, — я визнаю, що у короля чи королеви менше свободи дій для скоєння помилок, але ти
можеш
їх робити, якщо тільки витягуватимеш з них уроки. Бути лідером — це не технічні знання. Йдеться про
тебе,
як про особистість. Твоє співчуття, твоя сила. Все це в тебе є надміру. Крім того… — його очі розплилися в посмішці, — немає кращого способу вчитися, ніж зараз.
— З мільйонами людей що спостерігають.
— Це робота для тих, хто досягає успіху під тиском, — визнав він.
Мій сміх пролунав іржаво після тижневої перерви.
— Ти справді думаєш, що я зможу це зробити? — невпевненість гризла мене, і я намагалася не думати про те, як би вчинила моя мама на моєму місці. Наскільки витонченіше вона впоралася б з усім цим.
— Я знаю. Ти вже береш на себе відповідальність на зборах голів, борешся з Ерхоллом, і тебе народ любить, — Едвард випромінював таку впевненість, що це нагадало мені Різа, який жодного разу не засумнівався у моїй здатності зробити щось.
Тобі не потрібна корона, щоб бути королевою, принцесо.
Боже, як я сумувала за ним. Більше, ніж я думала, що коли-небудь могла сумувати за будь-ким.
— Я завжди тут, якщо ти захочеш поговорити про щось, що стосується корони, але сьогодні я прийшов не за цим, — Едвард оглянув мене, його очі були проникливими, незважаючи на недавню госпіталізацію, — я хочу поговорити про
тебе
, Бріджит. Не про принцесу.
У мої вени закралася тривога.
— А що я?
— Ти глибоко нещасна, моя люба. Ти була нещасна з того часу, як я покинув лікарню, — його губи скривила крива посмішка, — заради свого власного блага, я припускаю, що це не тому, що ти спустошена тим, що я вижив. Але так вийшло, що час збігся з майбутньою пропозицією та відходом вже відомого охоронця.
Стіл помутнішав, перш ніж я моргнула, і мій зір прояснився.
— Я в порядку. Ти був правий. Настав час закінчити стосунки, і Стефан став би прекрасним чоловіком.
— Не бреши мені, — голос Едварда заглибився з царською владою, і я здригнулася, — ти моя внучка. Я знаю, коли ти брешеш, і знаю, коли ти нещасна. Зараз ти і те, й інше.
Я мудро вирішила не відповідати.
— Я був і залишаюся засмученим через твої стосунки з містером Ларсеном. Це було безрозсудно, і преса досі роздмухує з цього сенсацію. Але… — він зітхнув, сповнений смутком та співчуттям, — першочергово ти моя внучка. Я хочу, щоб ти була щаслива насамперед. Я думав, що у вас був випадковий роман, але, судячи з того, як ти ходиш довкола, ніби зомбі з розбитим серцем, я вважаю, що це не так.
Я вщипнула себе під столом, щоб переконатися, що це мені не сниться. Гострий біль підтвердив, що фраза «зомбі з розбитим серцем» справді пролунала з вуст мого дідуся.
Але хоч би якою була ця фраза не характерною, він не помилявся.
— Це не має значення, — сказала я, повторюючи слова Стефана, сказані ним раніше цього дня, — вже занадто пізно. Я намагалася скасувати закон про королівські шлюби до того, як він став проблемою, але часу замало.
— Дев'ять місяців, якщо я правильно пам'ятаю.
— Три тижні до пропозиції, — сказала я.
— Хм, — звук вийшов сповненим сенсу.
Він не міг говорити про те, про що я думала.
— Дідусю, ти
хотів
, щоб я порвала з Різом. Ти весь цей час підштовхував мене вийти заміж за Стефана і… — клубок емоцій заплутався у моєму горлі, — у тебе стався серцевий напад, коли я відмовилася.
Жах просочив вираз його обличчя.