Спотворені ігри

43. БРІДЖИТ

Палац знову призначив Бута моїм охоронцем. Після відходу Різа я мала жахливий настрій, і керуючі палацом вирішили, що буде краще, якщо його замінить хтось, кого я знаю і хто мені подобається.

Бут взяв на себе цю роль після того, як Едвард вийшов з лікарні два тижні тому, і хоча ніхто не міг замінити Різа, було приємно знову побачити усміхнене обличчя Бута.

— Як у старі добрі часи, так, Ваша Високосте? — сказав він, коли ми чекали на Елін і Стефана в моєму кабінеті. Зазвичай у палаці я не мала охорони, але зустрічі із зовнішніми гостями були винятком.

Я вимушено посміхнулася.

— Так.

Бут вагався, потім додав:

— За ці роки багато що змінилося. Я не містер Ларсен, але я намагатимусь зробити все можливе.

При імені Різа у мене защеміло в грудях.

— Я знаю. Я рада що ти повернувся. Правда.

І все ж думки про темне волосся і сталеві очі, шрами і насилу завойовані усмішки все ще поглинали мене.

Був час, коли б я віддала все, щоб Бут знову став моїм охоронцем. В перші тижні після його від'їзду я щодня проклинала його за те, що він залишив мене наодинці з Різом.

Нестерпним, владним, зарозумілим Різом, який не дозволяв мені ходити тротуарами і ставився до кожного відвідування бару як до місії в зоні бойових дій. Який більше хмурився, ніж сміявся, і більше сперечався, ніж говорив.

Різ, який в останню хвилину спланував для мене поїздку, щоб я змогла виконати свій список бажань, хоча це суперечило всім його інстинктам охоронця, і який цілував мене так, ніби настав кінець світу і я була його останнім шансом на порятунок.

Біль посилився і поширився на моє горло, мої очі, мою душу.

Він був скрізь. У кріслі, де ми цілувалися, на столі, де ми трахались, біля картини, де ми сміялися з того, як художник намалював одну брову трохи вище і кривіше за іншу, надаючи їй постійний вираз подиву.

Навіть якби я пішла з офісу, він все одно був би там, переслідуючи мене.

Двері відчинилися, і я обхопила рукою коліно, щоб взяти себе в руки, коли ввійшли Елін і Стефан.

— Дякую, що прийшов, — сказала я, коли Стефан зайняв місце навпроти мене. Це був мій перший раз, коли я бачила його особисто з того часу, як він погодився на заручини.

Він подарував мені посмішку, яка виглядала майже такою ж вимушеною, як і моя.

— Звісно, Ваша Високосте. Зрештою, ми збираємося побратися.

По тому, як він це сказав, я подумала, чи я не була єдиною, кого змусили до цієї угоди. На перших двох побаченнях він виглядав досить охоче, але після повернення з Преорії став відстороненим та розсіяним.

Мої думки повернулися до напруги, яку я вловила між ним і Малін.

Настала незграбна тиша, перш ніж Елін прочистила горло і дістала ручку та блокнот.

— Чудово. Тоді розпочнемо зустріч, Ваша Високосте? Головним питанням порядку денного є час та місце проведення пропозиції. Лорд Гольштейн зробить пропозицію через три тижні у Королівському ботанічному саду. Це буде гарним нагадуванням про ваше друге побачення. Ми скажемо пресі, що ви регулярно переписувалися, поки він був у Преорії, щоб не здавалося, що пропозиція виникла з нізвідки.

Засідання тривало. Голос Елін розпливався в потоці шуму, що біжить, а Стефан сидів у своєму кріслі з прямою спиною і скляним поглядом. Я почувала себе так, ніби була присутня на переговорах щодо злиття компаній, що певною мірою так і було.

Просто казка, про яку мріють дівчата.

— ..ваш медовий місяць, — сказала Елін, — ідеї?

Її очікуючий погляд висмикнув мене з того місця, куди я подумки втекла, поки вона розповідала про інтерв'ю для ЗМІ та варіанти нарядів для пропозиції.

Я моргнула.

— Вибачте?

— Нам потрібно визначитись із місцем проведення медового місяця, — повторила вона, — Париж — це класика, хоч і клішована. Мальдіви популярні, але стають надто модними. Ми могли б вибрати більш унікальне місце, можливо, у Центральній чи Південній Америці. Бразилія, Беліз, Коста-Ріка...

— Ні!

Усі підскочили від мого нехарактерного крику. Очі Бута стали круглими, а брови Елін насупилися від несхвалення. Лише вираз обличчя Стефана залишався нейтральним.

— Ні, тільки не Коста—Ріка, — повторила я спокійніше, серце билося, — куди завгодно, тільки не туди.

Я воліла б провести медовий місяць в Антарктиді в одному бікіні.

Коста—Ріка належала мені та Різу. Більше нікому.

Четвертий пункт у списку бажань.

Ти колись була закохана?

Ні, але я сподіваюся, що одного прекрасного дня буду.

Подивися вгору, принцесо.

Знайоме печіння пульсувало за очима, і я змусила себе дихати, доки воно не минуло.

— У будь-якому випадку, ще зарано говорити про медовий місяць, — мій голос звучав здалеку, як голос людини, яка казала уві сні, — ми ще офіційно не заручені.

— Ми хочемо уточнити деталі якнайшвидше. Планування королівського шлюбу

і

коронації в той самий рік — це не маленький подвиг, — сказала Елін, — преса захоче дізнатися.

— Давайте спочатку розберемося із пропозицією, — мій тон не допускав заперечень, — преса може зачекати.

Вона зітхнула, її рот так стиснувся, що я боялася, що він так і застигне.

— Так, Ваша Високосте.

Через годину зустріч нарешті закінчилася, і Елін поспішила на іншу зустріч із моїм дідусем. Едвард добре почувався після госпіталізації, але ми ще не обговорювали Різа і те, що сталося в його кабінеті до серцевого нападу.

У мене не було жодних проблем із цим. Я не була готова до цих розмов.

Тим часом Стефан залишався у своєму кріслі. Його пальці відстукували ритм на стегнах, а погляд зі скляного змінився чимось похмурішим.

— Чи можу я поговорити з вами, Ваша Високосте? Наодинці? — він глянув на Бута, який глянув на мене.

Я кивнула, і Бут вислизнув із кімнати.

Як тільки двері зачинилися, я сказала:

— Можеш називати мене Бріджит. Було б дивно, якби ми були заручені, а ти ще називав мене Ваша Високосте.

— Вибач. Звичка, Ваша... Бріджит, — дискомфорт перетнув його обличчя, перш ніж він сказав, — я сподіваюся, що це не зробить ситуацію надто незручною, але я хотів поговорити з тобою щодо, е-е, містера Ларсена.

Кожен м'яз напружився. Якщо й була людина, з якою я хотіла обговорювати Різа менше, ніж із дідусем, то це був мій майбутнім нареченим.