Страница 111 из 139
42. РІЗ
Смішно, як один момент може змінити ваше життя.
Одного разу моя мати була жива, а потім її не стало.
Одного разу мої товариші по загону були живі, а наступного все розлетілося до біса. У буквальному значенні.
Одного разу я знав своє місце у світі, але все перевернулося з ніг на голову через просто розгортання паперу.
Минула ніч була просто винос мозку в усіх відношеннях, і я все ще розмірковував про правильність свого рішення відвідати брата, дивлячись на таунхаус, що стоїть переді мною. Тут було не так багато охорони, як я очікував, хоча таунхаус знаходився в одному з найбезпечніших районів північного Атенбергу.
Досі єдиними братами, які я мав, були брати з мого підрозділу «морських котиків». Думка про те, щоб мати
справжнього
брата? Щиро кажучи, мене це трохи підбурювало.
Я підійшов до вхідних дверей і постукав, від передчуття моя шкіра вкрилася мурашками.
Крістіан поїхав того ж ранку. Його подорож була найшвидшою в історії міжнародних поїздок, але у нього були проблеми в США, так що я не міг його звинувачувати.
Це було так схоже на нього — кинути бомбу, а потім піти.
Мій брат відповів на другий стукіт. Якщо він і здивувався, побачивши мене на порозі без попередження в четвер вдень, то цього не показав.
— Доброго дня, містере Ларсен.
— Привіт, братику, — я не став ходити навкруги.
Посмішка Андреаса зникла. Він довго дивився на мене, перш ніж відчинити двері ширше і відійти вбік.
Я увійшов до будинку, і мої туфлі заскрипіли по блискучій мармуровій підлозі. За винятком кількох штрихів білого кольору все в будинку було сірим. Світло-сірі стіни, сірі меблі, сірі килими. Це було схоже на те, ніби я ступив у дорогу дощову хмару.
Андреас привів мене на кухню, де налив дві чашки чаю і простяг одну мені.
Я її не взяв. Я прийшов не по чай.
— Ти знав, — я відразу перейшов до справи.
Він виглядав пригніченим моєю відмовою і, насупившись, поставив зайвий кухоль на стійку.
— Так.
— Якого чорта ти нічого не сказав?
— Як ви вважаєте, містере Ларсен, чому весь світ вважає, що я принц. Я
є
принц. Невже ви думаєте, що я поставлю це під загрозу, щоб заявити про спорідненість з американським охоронцем, який, маю зауважити, був дуже грубий зі мною у всіх наших зустрічах?
Я пильно дивився на Андреаса.
— Як ти дізнався?
Коли Крістіан простяг мені папір з іменами мого батька та брата, я майже викинув його. Я нутром розумів, що, відкривши його, потраплю в біду. Але зрештою я не зміг утриматись.
Два імені.
Андреас фон Ашеберг, мій зведений брат.
Артур Ерхолл, мій батько.
Наш
батько.
Я був пов'язаний із двома людьми, яких найбільше зневажав в Ельдоррі. Подумаєш.
Андреас довго мовчав.
— Коли я дізнався, що Ніколай зрікається престолу, я... хвилювався. Про Бріджит. Вона ніколи особливо не дбала про трон, і я не думаю, що їй взагалі подобається Ельдорра. Вона, звичайно, проводила достатньо часу далеко від неї, щоб створити таке враження. Я думав, що вона не підходить для ролі королеви.
Колючий дріт встромився в моє серце під звуком імені Бріджит.
Світле волосся. Іскристі очі. Посмішка, здатна осяяти навіть мою холодну, мертву душу.
Минуло лише три дні, а я вже так страшенно сумував за нею, що відрубав би собі праву руку за можливість побачити її на власні очі, але вона була замкнена в палаці з того часу, як вийшла з лікарні. Ймовірно, вона була зайнята плануванням заручин зі Стефаном.
Кислота просочилася в мої вени, і я змусив себе зосередитись на тому, що казав Андреас, замість того, щоб знову закрутитись у спіралі.
— Я розумію, що ви не надто високої думки про мене, але я хочу найкращого для країни. Ельдорра — мій дім, і вона заслуговує на хорошого правителя.
Я здригнувся від образи, яка насувалась.
— З Бріджит вийшла б страшенно чудова правителька.
— Так, але ти упереджений, чи не так? — пробурчав Андреас, — я попросив декого покопатися у тому, чим вона займалася під час перебування у Нью-Йорку. З'ясувати, що вона має на думці. Вони згадали, що ви двоє здавались... близькими. Ближче, ніж звичайний охоронець та клієнт.
— Дурниці. Я помітив би стеження.
— Ти відволікся, і він був не один. Їх було кілька, — Андреас засміявся над моїм похмурим виразом обличчя. Як,
чорт забирай
, я упустив стеження? — не переймайся. Вони були там не для того, щоб завдати їй шкоди. Просто збирали інформацію. Мені було цікаво дізнатися про тебе, охоронця, який, схоже, зачарував мою кузину, тому я попросив своїх людей покопатися в
твоєму
минулому, включаючи твоє походження, — його усмішка стала жорсткішою, — уяви моє здивування, коли я дізнався, що в нас один і той же батько. Світ тісний.
Його тон залишався легким, але напруженість його щелепи говорила про те, що він не такий уже й спокійний, як йому хотілося б, щоб я думав.
Історія була правдоподібною, за винятком того, що я прогавив. Я
відволікся
, але не думаю, що аж
так
.
У голові промайнули спогади про мій нехарактерний конфлікт з Вінсентом в Borgia, про поїздку до Коста-Ріки в останню хвилину та про тисячі дрібних речей, які я до Бріджит ніколи б не зробив.
Я не беру особистої участі у житті своїх клієнтів. Я тут, щоб захистити вас від фізичної шкоди. От і все. Я тут не для того, щоб бути вашим другом, довіреною особою чи ще кимось. Це гарантує безкомпромісність моїх думок.
Я провів рукою по обличчю.
Чорт
.
— Припустимо, це правда. Не хочеш пояснити мені, як ти став принцом, коли твій батько простий лорд?
Ерхолл. З усіх людей це мав бути Ерхолл.
Жовч піднялася у мене в горлі, нагадуючи про те, що ми родичі.
Андреас закотив очі.
— У моєї матері був роман з Ерхоллом. Мій батько — мій справжній батько, навіть якщо він не був моїм біологічним батьком — не знав про це, доки перед смертю вона не розповіла йому. Шість років тому, рак. Думаю, вона хотіла піти із чистою совістю. Мій батько розповів мені про це лише перед
його
смертю, три роки тому, — він коротко засміявся, — принаймні моя сім'я може забрати секрети з собою в могилу. У буквальному значенні.
— А Ерхолл знає?