Страница 110 из 139
, — його губи скривилися від огиди. Крістіан володів однією з найширших і найдорожчих колекцій рідкісного алкоголю в США. Він не мав нічого проти випивки, але я припустив, що він образився, як я це роблю, — ти ж не п'єш.
— Очевидно, п'ю.
— Настав час їхати. Я говорю це не як твій бос, а як твій друг. Це… — він жестом обвів кімнату, — ...жалюгідне видовище. Не кажучи вже про те, що твоя віза незабаром закінчується. Немає сенсу відтягувати неминуче.
Я знаходився в Ельдоррі за спеціальною візою, виданою мені у зв'язку з моєю попередньою роботою в палаці, але вона закінчувалась наприкінці місяця, тому що я більше не працював на них.
— Ти не мій бос, — холодно сказав я, — я поїду, коли захочу.
— Господи Ісусе, що з тобою сталося? Використовуй свою голову, Ларсене, — огризнувся Крістіан, — ту, що в тебе на плечах, а не поміж ніг. Або її королівська кіска настільки гарна...
Гарчання вирвалося з моїх грудей. Він не встиг домовити до кінця, як я перетнув кімнату двома довгими кроками і притис його до стіни.
— Ще раз заговориш про неї в такому тоні, і я нагодую тебе твоїми зубами.
Крістіан виглядав незворушним, незважаючи на те, що за дві секунди від того, щоб отримати по обличчю.
— Це ніколи не турбувало тебе раніше. І обережніше із костюмом. Я щойно пошив його на замовлення.
— Ти багато зробив для мене за ці роки, — небезпека згустилася в повітрі, настільки сильна, що я майже відчував її смак. Я бажав бійки, і він міг просто дати мені її, — але якщо ти не стежитимеш за тим, що говориш, нашій дружбі прийде кінець.
Він оцінив мене гострим поглядом.
— Ну ну, — його тон забарвився відтінком здивованих веселощів, — я ніколи не думав, що побачу цей день. Закоханий Різ Ларсен.
Закоханий
.
Я ніколи не був закоханий. Ніколи не хотів бути закоханим. Чорт, я навіть не знав, що
таке
кохання. Я завжди чув про нього, але не відчував, доки не зустрів жінку, яка зламала мій залізний захист так, як ніхто до неї. Жінку, яка любила дощ, тварин та морозиво Rocky Road тихими вечорами. Жінку, яка бачила всі мої шрами і потворності, але все одно вважала мене гідним, і якимось чином вона заповнила тріщину в душі, про яку я ніколи не думав, що вона знову стане цілою.
Я міг не знати, що таке кохання, але я знав, що закоханий у Бріджит фон Ашеберг, причому настільки, що навіть я — людина, яка так добре вміла відмовляти собі у всьому доброму в житті, — не могла заперечувати цього.
Це усвідомлення вдарило мене, як куля в груди, і я послабила свою хватку на Крістіані.
— Жодного заперечення, — зауважив він. Він похитав головою, — я нічого не маю проти кохання, крім того, що вважаю його стомлюючим, нудним і зовсім непотрібним. Закохані люди — найнестерпніші на планеті, — він з презирством глянув на ворсинки на своєму костюмі, а потім змахнув їх, — але якщо це те, чого ти хочеш, дій. Тільки не з принцесою.
— Моє особисте життя — не твоя справа.
Його погляд став жалісливим, і мені знову захотілося вдарити його. Це було гідне резюме нашої поганої дружби. Будь-якої миті один із нас хотів убити іншого. Так було з того часу, як ми зустрілися в Танжері, де я врятував його від повільної, болісної смерті від рук воєначальника, якого він розлютив.
Іноді, як зараз, я шкодував, що не залишив його на милість воєначальника.
— Залиш Ельдорру. Сьогодні. Поки що ситуація ще більше не вийшла з-під контролю, — сказав Крістіан, — неважливо, скільки обхідних шляхів ти обираєш, твоя історія має лише один кінець. Перерви її, поки ти не заліз дуже глибоко і не зможеш вибратися.
Занадто пізно. Я вже був надто глибоко.
— Забирайся, — сказав я.
— Ти думаєш, що я безсердечний, але я намагаюся допомогти тобі. Вважай це за мою розплату за Танжер.
— Забирайся.
— Ти справді хочеш це зробити, — це було не питання.
— Дозволь мені турбуватися про те, що я збираюся робити.
Крістіан зітхнув.
— Якщо ти наполягаєш на продовженні цього шляху, я маю дещо, що може представляти інтерес. Я трохи покопався після того, як спливли ті
сердешні
фотографії тебе та принцеси, — він потягнувся до кишені піджака і дістав невеликий конверт, — ти захочеш подивитись на це. Незабаром.
Я не взяв його.
— Що це, чорт забирай, таке?
Ніколи не довіряйте Крістіану Гарперу, якщо несе подарунки. Це має бути життєвим гаслом кожного.
Але ніщо не могло підготувати мене до того, що він сказав далі.
— Особистість твого батька, — він зробив паузу, — і твого брата.