Спотворені ігри

41. РІЗ

Мій перший ковток алкоголю обпалив горло. Другий теж. Однак до того часу, як я проковтнув половину пляшки віскі, печіння припинилося і почалося оніміння, і це було найкраще, на що я міг сподіватися.

За два дні, що минули з того часу, як Бріджит припинила стосунки, я втратив контроль. Повністю. Я не виходив зі свого готельного номера з тих пір, як повернувся з лікарні — частково тому, що мені не було куди йти, а частково тому, що я був зовсім не зацікавлений у спілкуванні з папараці. Я мав достатньо проблем і без звинувачень у нападі.

Я підніс пляшку до губ, переглядаючи «

The Daily Tea

». Вчора Едварда виписали з лікарні, і тепер, коли королю більше не загрожувала смертельна небезпека, преса знову взялася за спекуляції про мене та Бріджит.

Якби вони тільки знали.

Віскі проникало в горло і накопичувалося в шлунку.

Я повинен був вимкнути це шоу, тому що половина того, що вони вигадували, було повним лайном, як, наприклад, їх твердження, що ми з Бріджит влаштували оргію з певною парою поп—зірок на півдні Франції, але як би мазохістськи це не було, їх відеосюжети про неї були єдиним способом, яким я міг отримати свою порцію задоволення.

Я не був залежний від алкоголю, поки ні, але я був залежний від Бріджит, і тепер, коли у мене її більше не було, я переживав злам.

Липка шкіра, нудота, проблеми зі сном. О, так, і величезна дірка розміром з Аляску у моїх грудях.

Цього

не було у списку на сайті анонімних наркоманів.

Я не можу бути з охоронцем. Я маю бути з герцогом.

Минуло кілька днів, а спогади все ще різали глибше, ніж загострений мисливський ніж. Бріджит не хотіла цього. Я знав це. Слова були жорстокі, а вона була зовсім не жорстока. Але вони відображали мої сумніви — про те, що я недостатньо хороший і що вона заслуговує на більше — занадто сильно, щоб не вплинути на мене.

Я досяг дна пляшки. Я відкинув її у бік з огидою, ненавидячи себе за те, що опустився так низько, що вдався до алкоголю, і ще більше ненавидячи себе за те, що залишив усе так, що було з Бріджит.

Я пішов від неї в найвідповідальніший момент, коли гнів і образа взяли гору над усім іншим, і я пошкодував про це ще до того, як вийшов у хол.

Вона зробила те, що вважала за потрібне, і це, чорт забирай, розбило мені серце, але це була не її провина.

Як за командою, камера переключилася на Бріджит, яка виходить із лікарні з королем та її братом. Вона була елегантна та бездоганна, як завжди, але її посмішка виглядала порожньою, коли вона махала пресі. Сумна та самотня, дві речі, які я ніколи, ніколи не хотів бачити в ній.

Мої груди горіли, і це було не від віскі. Водночас у мені щось завмерло: рішучість.

Бріджит не була щасливою. Я не був щасливим. І, чорт забирай, час було щось з цим робити.

Мені було начхати, що говорить закон. Вона не вийде заміж за Стефана. Я відвідав би кожного міністра в парламенті і змусив би їх переписати закон, якби довелося.

Хтось постукав.

— Прибирання номерів.

Мій хребет напружився від знайомого голосу.

Через дві секунди я, насупившись, відчинив двері.

— Якого

хера

ти тут робиш?

Крістіан підняв брову.

— Хіба так належить вітати свого боса?

— Пішов ти.

Він засміявся, але в його голосі не було гумору.

— Чарівний, як завжди. А тепер впусти мене, щоб ми могли прибрати за тобою.

Я стиснув зуби і відійшов убік, уже шкодуючи про цей день, цей тиждень і все своє чортове життя.

Він увійшов, окинув поглядом мою наполовину не розпаковану валізу та залишки вечері на журнальному столику, а потім зупинився на порожній пляшці віскі. На його обличчі промайнуло здивування, але потім він його приховав.

— Ну, це сумно, — сказав він, — ти живеш у найкращому готелі в Атенберзі і не можеш замовити філе міньйон?

На перший погляд Крістіан виглядав як стереотипний привабливий, добродушний плейбой, яким він себе зображував. Хоча йому був тридцять один рік, його легко можна було прийняти за двадцятирічного, і він використовував це у своїх інтересах. Люди дивилися на його гарне обличчя і пошиті на замовлення італійські костюми і недооцінювали його. Вони не розуміли, що він вовк у дорогому одязі, поки не ставало надто пізно.

— Що ти тут робиш, Гарпер? — повторив я.

Я, звісно, знав. Він пожурив мене по телефону минулого тижня, після того, як стало відомо про мене і Бріджит, але я не очікував, що він прилетить сюди так скоро, адже Магда все ще відсутня.

Я повинен був знати його краще, і це доводило, наскільки я був одержимий думками про Бріджит. Я не міг нормально мислити. Все, про що я міг думати, де вона, з ким вона і як у неї справи.

Не мало значення, що днями вона вирвала мені серце. Якщо хтось завдасть моїй принцесі будь-який біль — фізичний, душевний чи емоційний, — на нього чекає пекельна розплата.

— Спробуй вгадати, — Крістіан притулився до стійки, зображуючи безтурботність, але його жорсткий погляд не відповідав його невимушеній позі, — твоя клієнтка, Ларсене.

Майбутня королева.

— Це чутки, і вона вже не моя клієнтка, —

мені ще треба випити.

Тепер я розумів, чому люди звертаються до алкоголю для втіхи. Він заповнював частину нас самих, яку ми втратили, або принаймні створював ілюзію цього.

— Ти забуваєш. Я знаю, коли ти брешеш, — голос Крістіана впав на кілька децибелів. Його гнів палав холодним, а не гарячим вогнем, і саме тоді, коли він затихав, люди розбігалися і ховалися в укриття, — навіть якби я не повірив, ти думаєш, я сам не вивчив ситуацію? За те, що ти зробив, можна звільнити.

— Так звільни мене, — у мене було достатньо грошей, щоб протриматися ще довгий час, і перспектива відігравати роль охоронця для будь-кого, крім Бріджит, не приваблювала мене.

Думка викристалізувалась і пустила коріння.

— Взагалі, знаєш що? Я звільняюсь.

Крістіан дивився на мене.

— Ось так просто.

— Ось так просто, — мій рот розтягнувся в похмуру лінію, — я облажався, і мені шкода. Але я покінчив із грою в охоронця.

Він постукував пальцями по комоду. Дивився. Розмірковував.

— Я припускаю, що стосунки з принцесою закінчилися, враховуючи шепіт, який я чую про неї, Стефана Гольштейна і майбутні заручини.

З мого горла вирвався низький рик, але він проігнорував його.

— Чому ти досі тут, Ларсен? Живеш як самітник і

п'єш