Спотворені ігри

Ось так у мене з'явився наречений, принаймні теоретично. Згідно з домовленістю, Стефан офіційно зробить пропозицію наступного місяця, після того, як вщухне галас навколо госпіталізації мого дідуся. Як бонус, заручини виведуть звинувачення про мене та Різа із заголовків газет, як не дуже тонко помітила Елін.

Різ підвівся з дивана. Він уже виправив свій одяг. Все чорне. Чорна сорочка, чорні штани, чорні черевики, похмуре обличчя.

— Що ти в біса робиш.

— Різ, справа зроблена.

— Ні, — сказав він категорично, — що я сказав тобі в альтанці, принцесо? Я сказав, що з цього моменту до тебе не торкнеться жоден інший чоловік, і це серйозно. Ти точно не вийдеш заміж за когось іншого. Ми маємо дев'ять місяців. Ми. Розберемося. З. Усім. Цим.

Я хотіла з ним погодитись. Я хотіла бути егоїстичною і вкрасти в нього більше часу, але це було б несправедливо щодо нас обох.

Різ був у мене вже три роки. Настав час відпустити його.

Більше не бути егоїсткою.

— А якщо я

хочу

вийти заміж за когось іншого?

Ніздрі Різа роздмухувалися.

— Не бреши мені. Ти ледве знаєш Стефана. Ти сходила на

три

чортові побачення з цим хлопцем.

— Королівський шлюб не в тому, щоб знати когось. Йдеться про придатність, і річ у тому, що він підходить, а ти ні, — я сподівалася, що Різ не помітив вагань у моєму голосі. — До того ж, у нас зі Стефаном є решта життя, щоб дізнатися одне одного краще.

По його тілу пробігло тремтіння, а по обличчю пробіг біль, такий сирий і в'їдливий, що пронизав мою душу.

— Я коронована принцеса, і я маю поводитися відповідно, — сказала я, ненавидячи себе з кожною секундою все більше. — У

всіх

сферах мого життя. Я не можу бути з охоронцем. Я… — сльози застрягли у мене в горлі, але я протиснулася крізь них. — Я маю бути з герцогом. Ми обидва це знаємо.

Різ здригнувся. Один крихітний рух, але він буде переслідувати мене вічно.

— Значить, все скінчено. Так просто, — це прозвучало низько та небезпечно, межуючи з болем.

Ні, це не так. Ти ніколи не дізнаєшся, як сильно зараз розривається моє серце.

— Мені шкода, — прошепотіла я.

Я хотіла б сказати йому, що ніколи не була така щаслива, як з ним.

Я хотіла б сказати йому, що справа не в троні чи владі, і що якби я могла, я віддала б за нього королівство.

Але

мені шкода

— це були єдині слова, які мені було дозволено сказати.

Емоції стерлися з очей Різа, і я дивилася на сталеві стіни, твердіші та захищеніші, ніж за нашої першої зустрічі.

— Ні, Ваша Високосте, — сказав він, —

мені

шкода.

Він вийшов.

В одну хвилину він був тут. Наступної хвилини він зник.

Я обм'якла, коліна підкосилися, я опустилася на підлогу, гарячі сльози обпалювали мої щоки і капали з підборіддя. Мої груди здіймалися так сильно, що я не могла набрати в легені достатньо кисню, і я була впевнена, що помру прямо тут, на підлозі лікарні, всього за кілька футів від найкращих лікарів та медсестер країни. Але навіть вони не змогли б виправити те, що я щойно зламала.

— Ви маєте переїхати.

— Прошу вибачення?

— Ваш будинок. Це жах з огляду безпеки. Я не знаю, хто підписав це місце, але ви повинні переїхати.

— Ти колись була закохана?

— Ні. Але я сподіваюся, що одного прекрасного дня буду.

— Добраніч принцесо.

— На добраніч, містере Ларсен.

Уривки спогадів заполонили мій мозок, і я уткнулася обличчям у ковдру, накинуту на диван, заглушаючи ридання.

— Ваша Високосте? — пролунав голос Елін, за яким пішов стукіт у двері. — Можу я увійти?

Ні. Я буду щаслива, якщо ніколи більше не розмовлятиму з тобою.

Але в мене були обов'язки, які потрібно було виконати, і заручини, які потрібно було спланувати.

Я змусила свої ридання сповільнитись, поки вони не припинилися.

Глибокі, контрольовані вдихи. Голову піднято вгору. Напружені м'язи. Цьому прийому я навчилася, і за ці роки він неодноразово мені став у нагоді.

— Хвилинку, — сказала я, взявши себе в руки. Я відштовхнулася від підлоги і побризкала водою на обличчя, а потім поправила волосся та одяг. Я відчинила двері, і мій хребет напружився.

— В чому справа?

Якщо Елін і помітила почервоніння навколо моїх очей чи носа, то вона про це не сказала.

— Я бачила, як містер Ларсен пішов.

Моє підборіддя здригнулося на секунду, перш ніж я стиснула губи.

— Так.

— Отже, справа зроблена, — вона подивилася на мене вивчаючим поглядом.

Я відповіла коротким кивком.

— Добре. Це правильно, Ваша Високосте, — сказала вона набагато м'якшим тоном, ніж я звикла, — ось побачите. Тепер, — вона повернулася до своєї звичайної бадьорості, — може, обговоримо плани на пропозицію лорда Гольштейна?

— Звичайно, — сказала я в порожнечу. — Давайте пройдемося планом пропозиції.