Страница 107 из 139
Різ доторкнувся до моїх грудей і провів великим пальцем по соску, граючи з чутливим вузлом, поки в животі не піднялася нова хвиля жару. Весь цей час він вливався в мене, повільні, неквапливі рухи його члена потрапляли до того місця, від чого я бачила зірки.
— Різ,
будь ласка.
— Чого ти хочеш, принцесо? — він ущипнув мене за сосок, раптова грубість цієї дії змусила мій рот відкритися від подиху.
Тебе. Назавжди.
Оскільки я не могла цього сказати, я зупинилася на задиханому:
— Швидше. Сильніше.
Він опустив голову і замінив руку ротом, кружляючи та облизуючи, поки нарощував темп. Мої нігті вп'ялися в його спину, і в той момент, коли я була на межі, він знову сповільнив темп.
Я мало не кричала від розчарування.
Швидше. Повільніше. Швидше. Повільніше.
Різ, здавалося, відчував, коли я ось-ось кінчу, і змінював швидкість, підганяючи мене, поки я не перетворилася на капаючу, хникаючу кашу. Нарешті, після того, що здалося вічністю, він застогнав і вп'явся в мене, його рот вп'явся в мій в жорстокому поцілунку, коли він трахав мене так сильно, що диван зі скрипом їхав по підлозі.
За моїми очима спалахнули вогні. Я вигнулась дугою, мій крик був поглинутий його поцілунком, коли ще один оргазм прорвався крізь мене і залишив мене без сил.
Різ кінчив відразу після мене з тихим здриганням, і ми поринули в обійми один одного, наші важкі дихання злилися в одне.
Я любила секс із ним, але ще більше я любила спокійні моменти після нього.
— Ще раз, — я обхопила його своїми кінцівками, ще не готова вирватися з кокона.
Ще трохи часу.
— Ненаситна, — прошепотів він, проводячи кінчиком носа по моїй шиї і вздовж лінії щелепи.
Я посміхнулася, згадавши наш вечір у готелі. Наш останній по—справжньому щасливий час разом, перш ніж все полетіло до біса.
— Тобі це подобається, — сказала я.
— Так, принцесо, подобається.
Наступну годину ми провели так, височіючи та падаючи вниз разом.
Це було ідеально, як і всі наші вкрадені моменти разом. Ми трахались жорстко і швидко, і займалися любов'ю солодко і повільно. Ми вдавали, що це було наше життя, а не просто знімок у часі, і я вдавала, що моє серце все ще б'ється в грудях, коли уламки лежать розкиданими біля наших ніг.
— Іншого шляху немає, Ваша Високосте, — в очах Елін на мить майнуло співчуття, але потім воно зникло, і вираз її обличчя знову став жорстким. — Це має бути зроблено.
— Ні, — я похитала головою, заперечення глибоко встромило свої пазурі в мою шкіру. — Занадто рано. Він в порядку. Лікарі сказали...
— Лікарі сказали, що він одужає... цього разу. Справа в тому, що Його Величність було госпіталізовано двічі на рік. Ми не можемо ризикувати третьою госпіталізацією.
— Ми можемо скоротити його навантаження, — сказала я у розпачі. — Нехай його помічники займаються складнішою паперовою роботою та зустрічами. Він усе ще може бути королем.
Елін глянула на Маркуса, який стояв у кутку і виглядав похмурішим, ніж я коли-небудь його бачила.
— Ми обговорювали це з Його Величністю після першої госпіталізації, — сказав він.
— Він сказав прямо, що якщо він непритомніє вдруге, то піде з поста.
Я невиразно пам'ятала, як мій дідусь говорив щось подібне протягом кількох тижнів після свого першого удару, але я була настільки зосереджена на зреченні Ніколая від престолу, що наслідки цього пройшли повз мою свідомість.
— Я розумію, що зараз, можливо, не найкращий час для обговорення цього, — сказала Елін із ще одним проблиском співчуття, — але стан Його Величності стабільний, і ми маємо розпочати підготовку прямо зараз.
— Підготовка, — щось жахливе зародилося в моєму шлунку і поширилося. Воно просочилося в мої груди, шию, руки та ноги, онімівши зсередини.
Елін та Маркус знову обмінялися поглядами.
— Так, — сказала Елін. — Підготовка до коронації.
Я думала, що я маю ще час, як з Різом, так і для того, щоб переконати парламент скасувати закон про королівські шлюби, але це було не так. Час вийшов.
— Ти пам'ятаєш Коста—Ріку? — губи Різа торкнулися моїх, коли він заговорив. Він лежав зверху на мені, його могутнє тіло поглинуло мене, але він уперся передпліччям у диван, щоб не розчавити мене своєю вагою.
— Як я могла забути? — це був один із найщасливіших спогадів у моєму житті.
— Ти запитала мене, чи був я колись закоханий. Я відповів «ні», — він притулився м'яким поцілунком до мого рота, — запитай мене ще раз, принцесо.
Мої легені стиснулися.
Дихай
.
Але це було важко, коли все боліло настільки, що я не могла згадати, як це —
не
боліти. Моє серце, моя голова, моя душа.
— Я не можу, — я змусила себе відштовхнути Різа.
Моя шкіра відразу ж похолола від відсутності його тепла, і дрібне тремтіння охопило мене, коли я встала з дивана і пішла у ванну. Тремтячими руками я привела себе в порядок і поправила одяг, поки його погляд пропалював дірку в моїй спині через відчинені двері.
— Чому?
— Тому що, —
скажи йому. Просто скажи йому
, — я стану королевою.
— Ми це вже знаємо.
— Ти не розумієш, — я вимила руки і повернулася до кімнати, де нарешті знову подивилася на нього. Напруга прокреслила лінію його обличчя і прокреслила глибоку зморшку між його бровами, — я не маю на увазі «колись». Я маю на увазі, що за дев'ять місяців я стану королевою.
Різ завмер.
— Це ще не все, — я ледве могла говорити, долаючи грудку в горлі, — через закон про королівські шлюби я повинна...
— Не кажи цього, — його голос був такий тихий, що я майже не чула його.
— Я
маю
вийти заміж або хоча б заручитися до своєї коронації, — вже була б зворотна реакція проти того, щоб я зайняла трон так швидко.
Вам потрібна вся політична прихильність, яку можете отримати,
сказав Маркус. Я ненавиділа це, але він мав рацію, — Я...
— Не. Смій. Блядь. Цього. Говорити.
— Я виходжу заміж за Стефана. Він уже погодився.
Це був не шлюб із кохання. То справді був політичний контракт. Ні більше, ні менше. Маркус зв'язався з Гольштейнами вчора і змусив їх підписати угоду про нерозголошення, щоб зробити пропозицію. Вони погодилися за кілька годин. Усе сталося так швидко, що в мене голова пішла обертом.