Спотворені ігри

— Я навчилася тонкому мистецтву викликання провини у школі принцес, — Бріджит потягла своїх подруг на танцпол. — Ходімо.

Нікого не здивувало, що Ейва і Алекс незабаром пішли, і я сидів за столиком сам, не зводячи одного ока з дівчат, а іншого— з решти відвідувачів бару. Принаймні я намагався. Мій погляд повертався до Бріджит частіше, ніж мені хотілося б, і не тільки тому, що вона була моїм клієнтом.

Я знав, що з нею будуть проблеми, як тільки Крістіан розповів мені про моє нове завдання. Розповів, а не попросив, бо Крістіан Гарпер мав справу з наказами, а не з проханнями. Але в нас було достатньо історії, щоб я міг відмовитися від завдання, якби захотів — а я, чорт забирай, дуже хотів. Охороняти принцесу Ельдорри, коли я не хочу мати з Ельдоррою нічого спільного? Найгірша ідея в історії поганих ідей.

Потім я подивився на фотографію Бріджит і побачив у її очах щось таке, що мене зачепило. Можливо, це був натяк на самотність чи вразливість, яку вона намагалася приховати. Що б це не було, цього було достатньо, щоб я погодився, хоч і неохоче.

І ось тепер я опинився тут, застрягши з підопічною, яка ледве терпіла мене, і навпаки.

Ти чортів ідіот, Ларсен.

Але як би не дратувала мене Бріджит, я повинен був визнати, що мені подобалося бачити її такою, якою вона була сьогодні. Широка посмішка, сяюче обличчя, очі, що іскряться сміхом і пустощами. Жодної краплі самотності, яку я помітив на знімку, який дав мені Крістіан.

Вона підняла руки вгору і хитала стегнами в такт музиці, і мій погляд затримався на голій поверхні її довгих, гладких ніг, перш ніж я відвів його, стиснувши щелепи.

Я й раніше охороняв безліч красивих жінок, але коли я вперше побачив Бріджит, я відреагував так, як ніколи не реагував на своїх попередніх клієнтів. Кров вирувала, член твердішав, руки свербіли дізнатися, як її золотаве волосся буде відчуватися навколо мого кулака. Це було хвилююче, несподівано і майже достатньо, щоб змусити мене відмовитися від роботи, не розпочавши її, бо бажання клієнта могло закінчитися тільки катастрофою.

Але моя гордість перемогла, і я лишився. Я просто сподівався, що не пошкодую про це.

Джулз і Стелла щось сказали Бріджит, та кивнула, і вони пішли, як я думаю в туалет. Їх не було близько двох хвилини, коли до Бріджит з рішучим виразом обличчя подався тип у рожевому поло, схожий на студента.

Мої плечі напружились.

Я підвівся зі свого місця якраз у той момент, коли хлопець з Братства підійшов до Бріджит і щось прошепотів їй на вухо. Вона похитала головою, але він не пішов.

Щось темне заворушилось у мене в животі. Якщо я щось і ненавидів, то це чоловіків, які не розуміли натяків.

Хлопець із Братства потягнувся до Бріджит. Вона висмикнула руку, перш ніж він встиг встановити контакт, і сказала щось ще, цього разу з більш різким виразом обличчя. Його обличчя спотворилося огидною гримасою. Він знову потягся до неї, але перш ніж він зміг доторкнутися до неї, я став між ними, відтіснивши його.

— Якісь проблеми? — я дивився на нього.

Хлопець з братства був схожим на людину, яка не звикла чути «ні» завдяки татовим грошам, і він був або надто дурний, або надто зухвалий, щоб зрозуміти, що я був за дві секунди від того, щоб змінити його обличчя так старанно, що пластичний хірург не міг би його виправити.

— Жодних проблем. Я лише запрошував її на танець, — хлопець з Братства глянув на мене так, наче роздумував, чи не взяти мене в оборот.

Однозначно тупий.

— Я не хочу танцювати, — Бріджит обійшла мене і пильно подивилася на члена Братства. — Я сказала тобі двічі. Не примушуй мене говорити тобі втретє. Тобі не сподобається те, що станеться.

Були моменти, коли я міг забути, що Бріджит — принцеса, наприклад, коли вона фальшиво співала в душі — вона думала, що я її не чую, але я чув, — чи затягувала на всю ніч заняття за кухонним столом.

Нині був не той випадок. Кожною своєю порою вона випромінювала королівський холод, і маленька, вражена усмішка зворушила мій рот, перш ніж я встиг придушити її.

Потворний оскал хлопчика з Братства залишився, але він був у меншості, і знав це. Він пішов геть, бурмочучи собі під ніс:

— Тупа пизда.

Судячи з того, як порозовіли щоки Бріджит, вона його почула. На жаль для нього, я теж.

Він не встиг пройти і двох кроків, як я схопив його так сильно, що він скрикнув. Один стратегічний поворот зап'ястя, і я міг би зламати йому руку, але я не хотів влаштовувати сцену, тому йому пощастило.

Поки що.

— Що ти сказав? — у моєму голосі лунали небезпечні нотки.

Ми з Бріджит не були улюбленими людьми один одного, але це не означало, що хтось може обзивати її. Не під моїм наглядом.

Це було питання принципу та елементарної довбаної пристойності.

— Н-нічого, — недолугий мозок хлопчика з Братства нарешті наздогнав ситуацію, і його обличчя почервоніло від паніки.

— Я не думаю, що це було нічого, — я міцніше стиснув руку, і він заскулив від болю. — Я думаю, ти використав дуже погане слово, щоб образити леді, що перед тобою, — ще одне стиснення, ще одне хникання. — І я думаю, тобі краще перепросити, поки ситуація не загострилася. Чи не так?

Мені не треба було пояснювати, що означає

загострення

.

— Мені шкода, — пробурмотів хлопець з Братства Бріджит, яка подивилася на нього крижаним поглядом. Вона не відповіла.

— Я тебе не чув, — сказав я.

Очі хлопчика з Братства спалахнули ненавистю, але він був не настільки дурний, щоб сперечатися.

— Мені шкода, — сказав він голосніше.

— За що?

— За те, що назвав тебе… — він кинув зляканий погляд у мій бік. — За те, що назвав тебе поганим словом.

— І? — запитав я.

Його брова зігнулася в збентеженні.

У моїй посмішці було більше загрози, ніж гумору.

— Скажи: «Пробач мені за те, що я імпотентний ідіот, який не знає, як поважати жінок».

Мені здалося, що я почув, як Бріджит придушила невеликий смішок, але я був зосереджений на реакції хлопчика з Братства. Він виглядав так, ніби хотів ударити мене вільною рукою, і я майже хотів цього. Було б смішно подивитися, як він намагається дотягнутися до мого обличчя. Я височів над ним на вісім дюймів, а в нього були слабкі руки.

— Вибач мені за те, що я імпотентний ідіот, який не знає, як поважати жінок, — обурення накочувалося на нього хвилями.

— Ти приймаєш його вибачення? — спитав я Бріджит. — Якщо ні, я можу винести це надвір.

Хлопець з Братства зблід.