Страница 5 из 24
Одного разу мама разом із чоловіком завітала в гості до тітки Віри та її чоловіка. Подружжя вже багато років успішно займалося власним бізнесом, багато працювали і досягли добробуту своєю працею. Проте мамин чоловік поводився так, що господарям стало незручно! Він уважно розглядав квартиру, оцінюючи кожну деталь інтер'єру, а потім без жодного сорому почав розпитувати про їхні доходи та заробітки! Для тітки Віри та її чоловіка така поведінка здалася не тактовною. Вони завжди вважали, що фінансові питання є особистою справою кожної родини. До того ж їхній бізнес був результатом багаторічної праці, і стороння людина не мала жодного права рахувати чужі гроші чи оцінювати чуже життя.
Саме після таких ситуацій між ними з'явилася певна дистанція. Я добре зрозуміла тітку Віру, тому що сама вважала, що вихованість проявляється не лише в красивих словах, а й у вмінні поважати особисті межі інших людей. Іноді одна нетактовна поведінка здатна зруйнувати те, що будувалося роками.
Також я почала помічати речі, які викликали в мене тривогу та відразу. Новий мамин чоловік дивився на мене якимось дивним поглядом. Щоразу, коли бачив мене, його поведінка ставала неприємною: він пильно розглядав мене, криво посміхався, а іноді навіть облизувався! Мені було дуже некомфортно поруч із ним!
Нічого відверто неприпустимого він собі не дозволяв, адже чудово розумів, що за це доведеться відповідати. Проте свою неприязнь і нездоровий інтерес він приховував за агресією.
Одного дня, коли мама була на роботі, він раптом увірвався до моєї кімнати й без жодної причини почав обзивати мене брудними, лайливими словами! Я настільки злякалася, що почала заїкатися. Для мене це був справжній шок!
Коли мама повернулася додому, я зі сльозами розповіла їй усе, як було. Але замість підтримки почула слова, які назавжди врізалися в мою пам'ять:
— Якщо він так себе повів, значить, ти його спровокувала.
Я намагалася пояснити, що нічого не зробила, що він почав кричати та ображати мене без будь-якої причини. Та мама мені не повірила. Вона продовжувала захищати свого чоловіка, а не власну дитину!
Ми сильно посварилися. Того ж дня я зателефонувала дідусеві й розповіла про все, що сталося. Уже наступного дня до нас приїхали дядько Нікос і дідусь. Вони серйозно поговорили з маминим чоловіком, а потім забрали мене у Ялту.
Саме тоді я вперше по-справжньому відчула зраду. Не з боку чужої людини, а з боку рідної матері! У той момент між нами ніби пролягла невидима прірва. Відтоді я почала віддалятися від неї, оберігаючи власний біль і втрачену довіру. І хоча роки минали, той гіркий присмак дитячого розчарування ще довго залишався в моєму серці.