Юлія Розкішна

Шлюб моїх батьків щасливим не став. За словами мами, батько зраджував їй, і також піднімав руку, бив її прямо в живіт! Вона довго терпіла, бо в ті роки до розлучених жінок суспільство ставилося погано...

Змінити життя допомогла тітка Віра, яка приїхала на відпочинок у Ялту та заразом навідати маму. Побачивши на її руках синці, тітка Віра наполягла, щоб мама переїхала до села Радушне, де жила її родичка — сусідка тітки Шури.

Ітак: мама переїхала до Кривого Рогу, де їй запропонували роботу бухгалтера у Банку. Знову ж, тітка Віра допомогла, завдяки своїм зв'язкам... а я залишилася в Ялті разом із дідусем Арістархосом і бабусею Зейнаб.

Від'їзд мами я пережила важко.

Спочатку смерть Нюсі, потім розповідь про батька, а тепер ще й розлука з мамою. Для восьмирічної дитини це було забагато! І саме тоді доля підготувала для мене дивний подарунок. Одного вечора я ввімкнула телевізор. По кабельному каналу показували старий голлівудський фільм «Обід о восьмій». Раптом я завмерла. На екрані була... мама. Принаймні мені так здалося. Пізніше я дізналася, що актрису звали Джин Гарлоу. Але в ту мить я бачила лише разючу схожість: ті самі платиново-біляві локони, ідентичні риси обличчя, схожу фігуру і навіть зачіску. Відтоді Джин Гарлоу стала моєю улюбленою актрисою. Я і сама з п'яти років розуміла, що хочу бути актрисою.

Мама приїжджала до мене щоразу, коли мала відпустку. Іноді їй навіть вдавалося вирватися на вихідні. Але вона бачила, що я й досі сумую за Нюсею.Тому на мій дев'ятий день народження подарувала мені кошеня. Вона знайшла його просто на вулиці. Це був надзвичайно лагідний пухнастий котик білого кольору з чорними плямками. Він мав розкішні довгі вуса і дружелюбний характер. Здавалося, він любив абсолютно всіх людей без винятку. Недовго думаючи, я назвала його Віскерс — від англійського слова Whiskers, що означає «вуса».

І хоча Нюсю він замінити не міг, саме Віскерс допоміг мені знову навчитися радіти!

У гімназії я з першого класу була найгарнішою, найяскравішою та найпопулярнішою ученицею. Зі мною прагнули дружити майже всі однолітки. Проте мені рідко було цікаво підтримувати спілкування. Я могла почати спілкуватись з ввічливості, але дуже швидко втрачала інтерес, якщо не відчувала щирості чи глибини в людині.

Так було і в старших класах. Я бачила, як деякі дівчата намагалися мені наслідувати, копіювали манеру поведінки, стиль одягу, водночас наполегливо набивалися в подруги. Але нерідко за усмішками ховалися заздрість і плітки. В обличчя вони говорили компліменти, а за спиною вигадували історії та обговорювали мене.

Такої поведінки я не розуміла ніколи. Підлість викликала в мене відразу ще з дитинства. Так, багато хто вважав мене надто різкою, гордовитою чи навіть стервозною. Але я завжди залишалася собою. Можливо, не всім подобалася моя прямота, зате в мені не було лицемірства! Я воліла сказати правду в очі, ніж усміхатися людині, а потім шепотітися про неї за спиною.

Життя з бабусею та дідусем разюче відрізнялося від життя з мамою. Якщо з мамою ми могли піти в гості, де лунали пісні, жарти й танці до пізнього вечора, та мама з подругою могла дозволить собі випити горілку, то в домі дідуся та бабусі багато речей вважалися харамом — гріхом. За словами бабусі, порядна людина має поводитися стримано й скромно.

Друзі родини в нас теж були, але їхні зустрічі більше нагадували світські чаювання. Дорослі неспішно пили каву, обговорювали новини та справи, а дітям подавали соки, горіхи, цукерки й домашні торти.

У дідусевій квартирі був справжній бар: на полицях стояли пляшки віскі, рому, джину, коньяку, колекційних вин і навіть шампанського. Більшість напоїв привозив із закордонних поїздок дядько Нікос. Проте цей бар існував радше для статусу й краси, ніж для застіль.

Дядько Нікос часто їздив до Туреччини та Греції, і одного разу навіть був у США. З кожної поїздки він привозив мені дивовижні подарунки — красивий одяг, аксесуари, і навіть хутряні речі. У дев'яності, коли більшість людей одягалася на ринках, я завдяки дядькові, не знала, що таке базарний шопінг. Досі зберігаю вінтажний палантин із рудої норки, який він колись придбав для мене в одному з магазинів під час поїздки до Нью - Джерсі, разом з болеро зі світло-коричневої норки, який вже набагато пізніше дядько Нікос привіз мені з Греції, і також пелерина з пір'я чорного лебедя, і дві горжетки: одна з хутра рудої лисиці, а інша - з песця-альбіноса. Взагалі, моїм улюбленим хутром, стало хутро песця. А от болеро придбане для мене у Туреччині з хутра блюфросту, збереглось тільки на фото...

Я любила яскравий і модний одяг, визнавала тільки два кольори - червоний та чорний, і тільки однотонні речі ( одяг такого кольору я ношу і досі), також я вважала гарним бежевий колір, але одяг бежевого кольору мені швидко набридав, все таки "як риба у воді" я відчувала себе, коли була вдягнена в одежу червоного та чорного кольорів. Влітку я носила атласну одежу, в взимку - кашемір. В моєму гардеробі були короткі топи, джинси із заниженою талією, міні - спідниці. Вже у десять років я помітно відрізнялася від більшості однолітків, тому що в мене почали рости груди, і добре усвідомлювала, що дорослішаю швидше за багатьох дівчат свого віку. Бабуся постійно повторювала, що такий стиль одягу не відповідає її уявленням про скромність. Через це між нами нерідко виникали суперечки. Втім, бабуся мала надзвичайно м'який і дипломатичний характер, а я, навпаки, вперто стояла на своєму!

Літом, 1998 року мама дістала путівку до Євпаторії. До того часу я майже нічого не бачила, окрім Ялти, тому ця подорож стала для мене справжньою пригодою. Разом із нами поїхали мамина колега Світлана та її сестра Елла, яка мала сина, мого однолітка. Світлана та Елла також мали арабське коріння ( їх мама українка, а батько араб). Ми жили в пансіонаті, де вечорами влаштовували дискотеки. Танцювали майже до світанку, а після сніданку поспішали на море.

Одного дня після чергової дискотеки ми всією компанією прийшли на пляж. Я задрімала. Раптом до нашої групи підійшли незнайомі чоловіки східної зовнішності. За спогадами мами, вони почали дуже настирливо цікавитися мною, а їхня поведінка швидко налякала дорослих. Атмосфера стала напруженою, пролунали погрози, і мама серйозно злякалася.

У цей момент із моря повернулася тітка Елла. Вона відвела чоловіків убік і довго про щось із ними розмовляла. Що саме вона їм сказала, так і залишилося її таємницею. Але після цієї бесіди незнайомці раптом змінили тон, попросили вибачення на колінах зі словами: "Прости, сестра!" і пішли, в точніше, мама на них нагримала зі словами: "Йдіть геть звідси, що б я вас тут і близько не бачила!". Маю припущення, що тітка Елла їм сказала, що я теж мусульманка...Пізніше Елла розповіла, що помічала цих чоловіків і раніше — вони кілька днів поспіль звертали на нас увагу. На численні запитання, чого саме вони хотіли, вона лише загадково відповіла, що, збиралися забрати до гарему в Дубаї...Для нашої компанії ця пригода надовго залишилася однією з найбільш тривожних того літа..

Згодом я дізналася, що мама знову вийшла заміж. Коли мені виповнилося одинадцять років, вона привезла мене до Кривого Рогу знайомитися зі своїм новим чоловіком.

З першої ж зустрічі він не справив на мене гарного враження. Мені не подобалася ні його зовнішність, ні манера спілкування. Здавалося, що він постійно говорить якісь недоречні та й відверто тупі речі. Навіть у дитячому віці я відчувала до нього внутрішню неприязнь, хоча й не могла тоді чітко пояснити її причину.

Пізніше від тітки Віри я дізналася, що не лише мені він був не до душі. Саме через нього їхня багаторічна дружба з мамою поступово втратила колишню близькість і перейшла у більш стримане спілкування.