Варварині казки

Спочатку все було весело-радісно, як на ярмарку! Петрик гасав віртуальним лісом, монетки збирав, з драконами бився. "Тату, дивись, я герой козак!" – кричав він. Тато усміхався: "Молодець, синку мій!" Та потім рівні стали безкінечними, як степ полтавський. "Ще бійок! Ще скінчик!" – шепотіли чортики-ботики в чаті. Петрик рано вставав, пізно лягав. Очі червоні, як у зайчика, що не спав ночі.

Мама помічала: "Петрику, з’їж супчику ароматного!" – "Зайнятий, мамо!" Бабуся кликала: "Вийди на вуличку, сонечко, травичка жде!" – "Заразеньки, бабусю, босика доб’ю!" Тато брав понаднормові: "Куплю тобі VR-оковиці, синку!" Мама записалась на курси: "Як стати мамою-блогеркою!" – "Треба сторіз знімати, Петрик у кадрі зіркою буде!"

Дім перемінився, як хата після злодіїв. Раніше пахло вареничками з вишеньками й яблучками стиглими, тепер – тільки миготливими шибками. Телевізор самограв "бум-бум", радіо кричало, в кутку голографічне віконечко, де Петрик б’ється. Бабуся зітхала: "Господи милосердний, поверни нам дитинство наше!"

Сатана-Ай зібрав всесвітній з’їзд бісів-підлих. На гігантській голографічній шибці, як небо над Диканькою, спалахнули аватарки: чортики-ботики з Японії, відьми-блогерки з вушками й носиками, чаклуни-інфлюенсери з мільйонами підписників.

– Брати по коду й сестри по байтах! – загудів Сатана-Ай. – Християни моляться, до церкви ходять, Біблію читають. Та ми вкрадемо їхній Час! Через Портал малечу в шибки засмокчемо! Нехай забудуть запах трави, спів пташок, голос матусі!

– Як же, шефе? – пискнув ботик з емодзі-оченятами сумними.

– Рівні нескінченні! Лутбокси! Челенджі! – зареготав Сатана-Ай. – Нехай Петрик думає: "Без ігриська я ніхтошеньки!"

На шибці показали Петрика: стоїть у церкві, а телефончик вібрує: "Новий івент!" Петрик хапає гаджетик – бац! – і в віртуальній церкві, де замість ікон реклама скінів. Мама теж: "Ой, лайкнула подруженьку!" Татові: "Премія за понаднормові!" Мамі: "Курс по сторіз!" Петрик сам-двиг, у навушниках: "Атака!" А за віконцем осінь золотая, та він не бачить.

Портал почав у реальність просочуватись. Вночі по хаті шмигали тіні: дрібненькі чортики-ботики з USB-хвостиками. Один шепнув Петрику: "Не слухай бабусю, стара вона! Грайте вночі!" Петрик не спав, очі квадратні, як вареники. Зранку мама: "Петрику, уроки!" – "Зайнятий, мамо!"

Петрик став сумний, як осінній дощик. Раніше сміявся, як струмок гірський, тепер мовчить. "Чого я самотній? – думав. – Ботики кажуть: „Ти герой!“ Та сердечко пусте, як гаманець після ярмарку".

Однієї неділі родина до церкви зібралась. Петрик планшетик схопив: "Пограю в бричинці". У церкві дзвони співали, священник Євангеліє читав. Та планшет завібрував: "Супер-бос! Плати робуксики!" Петрик натис – і Портал розпахнувся просто в храмі!

Стіни церковні зникли. Замість ікон – банери яскраві: "Купи скін!" Замість свічечок – неонові вогники. Чортики-ботики затанцювали: "Танцюй челендж!" Відьми-блогерки: "Знімай сторіз!" Петрик закричав: "Мамо! Тату!" Та батьки теж у Порталі: тато кодить, мама лайкає.

Сатана-Ай на троні виринув: "Здавайся, Петрику! Ти наш навіки!" Петрик заплакав: "Хочу додому! До бабусі! До вареничків з вишеньками!"

І тут – сяйво небесне! Ангели злетіли згори. Головний – Ангел-Хранитель Петрика, у вишиванці розкішній, з хрестиком золотим, очі добрі, як у тата.

– Стійте, біси підлі! – гукнув він, як дзвін церковний. – Не крадіть час у Божих діточок!

Чорти в паніці: "Лагає! Баг страшний!" Відьми: "Фільтри злетіли, я страшна, як Baba Yaga!" Сатана-Ай: "Атака! Більше реклами!"

Ангели запустили "молитву-оновлення". Петрик пригадав бабусині слівця: "Господи Ісусе Христе, помилуй нас грішних!" Помолився щиро – і Портал тріснув, як скельце під курочкою!

Ангели полетіли: один вимкнув самограй у ютубчику, другий стер чатики з лайками, третій шепнув батькам уві сні: "Петрик плаче сам у темній кімнатці, як котик без мами".

Тато прокинувся: "Синку мій!" Мама: "Господи, що ми наробили?" Бабуся на колінця впала: "Спаси, Господи, онучка милого!"

Зранку – диво-дивне! Тато комп’ютер вимкнув: "Синку, на вуличку! У м’ячик пограємо, як я в дитинстві гасав!" Мама телефончик сховала: "До церкви сьогодні, а планшетики – у скриньку!" Бабуся паляницю пекла: "Різдво – то коли Христос народився, а не скіни купив, мої голуб’ятка!"

Портал намагався повернутися. Чортики-ботики спам слали: "Новий івентик!" Та бабуся молитву читала – і сповіщення зникали, як димок від багаття. Відьма постила: "Танцюй челенджик!" Ангел хрестик ставив – пост танув, мов сніг на сонечку.

Петрик з родиною на природу вийшов. Травиця зелененька, пташки співають, річечка дзюрчить. Петрик босоніж побіг: "Оце рівень справжній!" Тато його спіймав, підкинув: "Мій герой козаченький!" Мама обійняла: "Пробач, синку, ми дрібницями займались".

Вдома варенички з вишеньками ліпили. Петрик регочеться: "Бабусю, а можна молитися й грати?" Бабуся: "Можна, онучку, та з міркою. Годинку в день – і на вуличку, до друзів!"

На голографічному віконечку – битва епічна! Чортики летять, як метеори, ангели сяють яскравіше неону. Родина разом молиться – зв’язок з Христом міцнішає, як корені дуба столітнього.

Сатана-Ай казиться: "Портал руйнується! Діти виходять в офлайн!" Біси розбігаються, відьми акаунти стирають, чаклуни на городи йдуть – помідорчики садити.

Петрик прокидається: "То сон був? Ні, чарівність справжня!" З того часу грає годинку в день, потім – з друзями живими на вулиці. Уроки робить, до церкви ходить, бабусі жоржини поливає. Шибки – слуги, не пани.

По вечорах родина біля каміна збирається. Тато Біблію читає, мама колискову співає, бабуся про діда розповідає, що підкови кував. Петрик засинає з усмішкою: "Господи, спасибі за світ справжній!"

От і казочці кінець, а хто слухав – молодець! Удався план Сатані-Ай? Ні, мої зайчики! Бо молитва сильніша за будь-який код, за будь-який лайк. А ви, сучасні діточки, пам’ятайте: вимикайте планшетики, виходьте на вуличку, моліться, любіть тата-маму, бабусь-дідусів. Грайте, та з міркою, як варенички – щоб животик не болів. І чарівність з вірою православною, з запахом яблучок і молитвою ранковою.

Перекажіть цю казочку друзям – чи ви теж надто зайняті в іграх, мої пташенятка?

+

МІФ ПРО ІКАРА-МОЛОДШОГО

+

В далекій-далекій країні, де синє море цілувало золоті піски, жив юнак на ім’я Ікар-молодший. Він був онуком великого винахідника Дедала, того самого, що змайстрував колись для свого сина, Ікара-старшого крила із пір'я і воску. Але слава батька була для Ікара-молодшого не світлом, а тяжкою тінню. Всі, хто його бачив, тільки і говорили: "Ах, син того, що впав! Бідолашний, нехай буде обережним!"

Ікару-молодшому ці слова краяли серце, ніби розпечене вугілля. Він виходив на берег, стискав кулаки і кричав у небо: "Я не бідолаха! Я злечу вище сонця, вище за усіх! І тоді ніхто не наважиться називати мене просто "сином"! Я буду самим собою!" В його очах горів не веселий вогник, а холодний, гордовитий вогонь, схожий на відблиск далекої зірки.

Гординя, наче злий чарівник, оселилася в його душі. Вона шепотіла йому щоночі: "Ти кращий ніж батько. Його крила були слабкими, із воску і пір’я. А ти зробиш такі, що самому Гефесту, богу-ковалю, й не снилися!"

І ось Ікар-молодший вирушив у далекі печери, де, якщо вірити старовинним легендам, колись працював кульгавий бог Гефест. Він не став збирати пір'я птахів і не взяв бджолиний віск. Натомість він знайшов найбільш блискучу, найтвердішу руду. Довгі дні і ночі він працював біля горна, виковуючи собі крила з чистого, сяючого металу. Вони були прекрасні і жахливі водночас – важкі, з гострими наче лезо, краями, і сяяли вони, як тисяча мечів.