Страница 26 из 26
Всі звірі навкруги захоплено ахали. Борсук спитав Пиха:
– А це правда?
– Ні, – чесно відповів Пих. – Він просто хоче, щоб його всі хвалили.
– Його слова не добрі, – сказав Борсук. – Вони змушують інших звірів почуватися слабкими. І користі від них немає, лише порожнеча.
Коли вони йшли назад, Пих побачив ту саму Білочку. Вона сиділа на гілці і сумувала, бо всі думали, що вона вкрала фарбу.
– Почекай тут, – сказав Пих Борсуку.
Він підбіг до Білочки і сказав:
– Не сумуй! Я тобі вірю. Давай краще разом шишок наберемо?
Білка зраділа, і вони весело взялися до роботи.
Увечері Пих прийшов до борсучої світлиці. Там сидів Їжак Похмур.
– Доброго дня, Пих, – сказав Їжак. – Дякую, що сьогодні допоміг Білочці. Я бачив. Ти добрий друг.
Пиху стало так тепло на душі! Він зрозумів, що добра справа набагато приємніша, ніж будь-яка плітка.
– Ось бачиш, малюк. Не всяке слово, що спало на думку, треба відразу висловлювати. Спочатку спитай себе: "Це правда? Це добро? Це комусь корисно? Якщо ні – краще промовчи чи зроби щось хороше, як ти сьогодні.
З того часу зайчик Пих завжди користувався трьома ситами Борсука. Він більше не передавав плітки, не вірив хвалькам і завжди намагався говорити правду ласкаво. І ліс став від цього ще дружнішим і щасливішим. А найголовніше – на душі у самого Пиха стало світло і радісно.
