Кораблядство

Знаю: ми (щонайменше я — вже точно) — не моноліти, швидше фонтани, що розпадаються на каскади емоцій і станів

залежно від ситуації. Але варто мені торкнутися шкіри Кайли, я перестаю бути собою. Окрім обличчя той хлопець мало

що має зі мною спільного. Самовпевнений, нахабний, десь навіть пихатий, якби дійсно захотів, почав би роздягати її просто тут, за цим столом. Цей стан п’янить і водночас лякає.

Провів рукою по її нозі. З тихим стогоном вона накрила

моє вухо порцією розпаленого повітря. Пролунав прискоре-ний цокіт нових туфель по вимитому до блиску кахлю їдальні, поєднаний з потоком агресивної іспанської тарабарщини.

З кожною секундою звук ставав дедалі голоснішим. Я знехотя

112

підвів очі — впевненим кроком до нас прямував Кайлин супервайзер. У потоці його мексиканської свідомості я зловив

знайомі «cabron» та «pendejo» і зовсім знайомі «what the fuck… are you…», з чого зробив висновок, що найімовірніше

від моєї персони індивід не в захваті.

Ще з відстані метрів п’ятнадцять він почав щось голосно кричати до Кайли іспанською. Швидко відсунувшись від

мене і зіскочивши зі стільця, вона з винуватою усмішкою прошепотіла: «Sorry, I need to work», — і побігла вбік буфету.

Я поглядом провів фігурку, що швидко зникла, і сам почав збиратися.

— Wait here. I need to talk with you, — мексиканець, який вже стояв над столом, звернувся до мене. — Misterrr… —

розкотисто протягнув він останню літеру, намагаючись прочитати ім’я на моєму бейджику, — Mark.

— Misterrr Marrrk, I don’t want to see you here anymore, you understand me? — насупивши брови, чоловік зробив

ще один крок у мій бік. — You don’t show basic respect to the people eating here and moreover, brring a lot of problems to Kayla, — ще один крок, ще більш насуплені брови і, секунду

повагавшись, мексиканець продовжив: — And the worst part is there are already rumors between workers that she is kissing with some guys on the workplace…

— With GUYS? — не втримавшись, перебив я, проте

містер «насуплені брови» наче й не помітив:

— …and we already had complaints from supervisors about your… your «meetings» here…

Гарячий приплив радості залив обличчя червоною фар-бою: значить, щонайменше в цьому Кайла не збрехала. Супервайзер, напевно, прийнявши мою реакцію за каяття, пом’якшав. Підійшовши ближче, поклав руку на моє плече і трохи нахилився. Робити це було зовсім не обов’язково, 113

адже був він навіть трохи нижчий за мене, хоча батьківський

тон я оцінив.

— Listen, man, I don’t mind you are dating, kissing, doing whatever you wa

WORKING PLACE.

— Ok, got it, — тільки й буркнув я і, глянувши на ми-мовільних глядачів цієї сцени, кивнув головою кудись в пустоту і поспішив геть.

Так, щось останнім часом головою тільки й киваю.

Ну добре, іноді ще цілуюсь. За іншим призначенням використовувати її зовсім перестав. А найгірше — зрадницьке

відчуття радості від підтвердження слів Кайли.

Хочу того чи ні, всіма силами продовжую шукати причини залишитися з нею. А тому з кожним повтором мій про-щальний монолог, що безперестанку прокручується в голові, стає все менш і менш злим, менш агресивним і викриваль-ним, поступово перетікаючи зі стану «I am dumping you»

до майже жалюгідно-благального «I ca

А найбільш важлива для мене частина, де починаю

з «…but the problem is that I just don’t believe a world you are saying. I really, really wanted to, but never could. From the start.

Trust died in the moment when story of that officer with paper flowers came from your lips. You see, I don’t even want to say his name — і в цей момент я повинен був сказати: «but you can see him anyway», — і повернути її в його бік.

Якраз о другій годині дня він виходить курити на open deck, завдяки Анрі я це точно знаю. І в цей час, шепочучи

Кайлі на вушко, я би показував на третього у наших відно-синах і продовжував: «I couldn’t believe the reasoning you 114

gave me for breakup and for sure I ca

Але тепер усе це перетворювалося на мляве «I feel like you weren’t honest with me…»

Тьфу ти …не бути цьому! Не можу собі дозволити

все відпустити. На іншій чаші терезів дещо дуже важливе

для мене: гордість і самоповага. Наступна частина дня і ночі

минула в роздумах про те, як все обернути. Порвати з нею

там, де все почалося? Таки замкнути коло і почати спокійне

тихе життя на кораблі? А чи хочу я цього? Чи здатен? Я навіть

попросив Анрі стежити за нею, а в результаті перетворююся

якраз на тих, кого сам терпіти не можу. Думки досі бігають

колом. І закінчую я рівно на тому, з чого і починав. Я по вуха

втюрився, і це зводить з розуму. Кайла це прекрасно розуміє.

І грається мною. Більш того, відчуваю, що не тільки мною.

А тепер хочу відігратись я.

Відчинивши двері своєї каюти, зрозумів, що щось

не так ще до того, як увімкнув світло. Була третя година

ночі, і я прийшов на свій законний брейк, але побачене зми-ло з мене всі залишки сонливості. Моя кабіна здавалась абсолютно пустою: ні речей, ні слідів життя мого сусіда ніде

не було помітно. Спорожніла вона навіть на рівні звуку, адже

ніхто більше не зустрічав мене своїм мелодійним сопінням, яке тільки підсилювалося, варто було ввімкнути світло.

«Забрали на карантин», — подумав я і відчинив дверцята шафи. Порожньо. Ні, бути не може, на карантин усі речі

не забирають. Я ще раз оглянув свою чотириметрову комірку, не в силах повірити в своє щастя — все це тепер тільки моє.

Тут мені сяйнула ідея і я одразу відкрив WatsApp.

Наступного ранку Анрі зиркав на мене якось занадто

занепокоєно.

115

— What happened? — відриваючись від ранкової кави, заглядаю йому в очі. Він відводить погляд. Уперше таке з ним.

— Tell him, — копає мого друга в бік Марі. — He needs to know.

— What? — повторив я.

— …Have you seen Kayla yesterday?

— Mmm… yes? — кажу.

— And during the nigh?.. — продовжує Марі.

— Stop, are you sure you want to know it? Like this, from us? — перебиває її Анрі.

— God, Say it already! — не витримую. Парочка філіппінців із заднього столу обережно коситься на мене. Нічого, мені до косих поглядів в цій їдальні не звикати.

— Ok, — Анрі переводить подих і, набравши повітря

глибоко в легені, випалює все на видоху: — Kayla wasn’t in her cabin for whole night. Her cabinmates haven’t seen her for more than a day. I think, its pretty obvious what it means…

Як і Анрі хвилину тому я набираю повні легені розчарування. Довго видихаю. Уявляю себе героєм нуарного

детективу. Під осіннім дощем повільно запалюю цигарку

і загадково дивлюсь кудись в далечінь під довгий псевдофі-лософський діалог за кадром. Що я в біса роблю? Як живу

і нащо змушую переживати цих людей, вони ж мені і правда подобаються.

— I know, — після злегка переграної паузи відповідаю

я. — She was in my cabine…

— Oh, fuck you! — з нервовим сміхом відповідає

Анрі. — We’ve been thinking how to tell for whole morning!

— Hah, sorry guys. And thank you. Really thank you for all… you know… all this, — видавлюю з себе, натягуючи най-щирішу посмішку, на яку зараз тільки здатен. Це треба завер-шувати як можна скоріше, поки я ще залишаюсь собою, ду-116