Кораблядство

«Капоо, чого ні рису, ні м’яса не береш? Ти на дієті

чи що?» — обізвався до мене один з них, голосно засміяв-шись. Паша пирскнув і подивився навкруги:

— А він правий, знаєш. Ти буквально єдина персона тут, хто о такій годині набирає яблука і банани. Тебе за цим навіть

впізнавати вже почали.

Я оцінив фігуру філіппінців і самого Паші. Дійшов висновку, що роблю все правильно.

94

— А що ж їсти? Слідувати за давньою традицією: «No rice — no pooweeer», — протягнув я, пародіюючи один із не-офіційних слоганів компанії, що за проведені місяці на цьому кораблі чув разів двісті.

— No rice — no poooower, — ще більше розреготали-ся філіппінці, і їхнім реготом втручання в нашу розмову і за-кінчилося. Скільки часу я б не провів на кораблі, не перестаю їм дивуватись: який би делікатес, наскільки б дорогу

їжу не покладеш перед ними, якщо до неї не додати рису —

вони лише невдоволено вернуть ніс: «No rice, capo?»

З характерним звуком доївши все зі своїх тарілок, не пе-рестаючи гиготати, наче за командою всі троє встали, забрали свої тарілки і зникли в напрямку посудомийної станції.

Я знову повернувся до Паші. Вже не пам’ятаю, з чого

саме розмова зайшла за бар. Здається, хтось з наших бачив, як одна з українок притискалася з індусом. Кожен вечір — з різним, але в одному і тому самому місці — на дивані

в дальньому кутку крю-бару. Таке собі щонічне чергування.

Масла у вогонь підливало те, що дівчина ця була моєю зна-йомою. Насправді, всі знайомі одне з одним, коли замкнений

з тисячею людей на одній посудині упродовж шести місяців.

— Достовірність історії підтвердити не можу, на власні очі цього не бачив (хоч за час роботи тут встиг надивитись

на багато чого й цікавішого), — додав він і багатозначно підморгнув. — Але в правдивість її повністю вірю.

— Чого це?

— Та це ж крю-бар! Там розпадаються багаторічні

шлюби, іноді навіть створюються нові, розігруються шек-спірівські драми, б’ються морди і займаються незахище-ним сексом у брудних кабінках туалету. Пристрасті, зради, гормональне божевілля, одним словом: кораблядство! —

останнє слово він сказав з особливим притиском і, наче

95

підкріплюючи особливу його вагу, з пристрастю відкусив

ще один шматок бургера. — Найсправжнісіньке кораблядство, друже. Не ходи туди краще, воно тебе зламає. Краще

вже в Україну повернутися.

— Серйозно? І що ти там робити будеш?

— Та що завгодно. Може, бізнес який відкрию.

— Під час війни?

— Та хоч під час війни! Все ж краще, ніж життя

на кораблі. Якщо це можна назвати життям. Не ходи туди, дядя, — повторив він, задумливо пережовуючи, — воно тебе

зламає.

Я розсміявся. Не знаю, розумів він чи ні, але немає

кращого способу прорекламувати щось, аніж сказати, що

того робити не треба. Кращої рекомендації і не придумаєш.

Та й ще від Паші!

Уперше я почув таку гру слів. Кораблядство. Хіба відріз-няється воно чимось від того, що я вже бачив в Одесі? Невже

ми мало хтивих і зрадливих людей зустрічали у житті? Чим

таким ще можна здивувати корабель?

І ось час показав, що може.

Усе ж таки вірність — не найсильніша риса моряків.

Якщо я щось зрозумів за ці чотири місяці, то це цю просту

істину. Згадалися слова Анрі. Хто-хто, а він вже точно в цьому експерт. Нещодавно дізнався, що його бойфренд йому

зраджує. В кращих традиціях детективних романів. Працюючи диспетчером, помітив, що хтось замовляє Pinot Grigio кожного вечора до кабіни одного танцюриста. Проте праців-ники ентертейнменту не можуть замовляти алкоголь до кабіни. Тільки офіцери та …метроді.

І так вже вийшло, що саме Pinot Grigio — його найулю-бленіший алкогольний напій. Єдине вино, що вони пили

разом.

96

Анрі було неспокійно. Кілька днів він переконував

себе, що це всього лише збіг: невже вони єдині, хто замовляє те прокляте вино?

Врешті він узяв замовлення, схопив пляшку вина з холодильника, поклав кілька келихів і пішов до кабіни замовлення. Двері відчинив його бойфренд…

Не знаю, як так вийшло, але в результаті вони почали

зустрічатися втрьох. Але це навіть не кінець історії.

Як потім з’ясувалося, той танцюрист навіть не гей —

бойфренд Анрі платить йому за секс. У танцюриста є дружина й діти.

Дружина працює тут же на кораблі і, напевно, знає

про все. Кажуть, її нещодавно підвищили з позиції офіціанта до супервайзера. Напевно, дуже добре працює.

Зараз вони вчотирьох, однією веселою компанією, разом виходять в порт, ходять в ресторани та п’ють Pinot Grigio.

Раніше Анрі казав, що бойфренд пропонував йому вийти заміж. Цікаво, після всього пропозиція все ще в силі?

Більше Анрі про це розмову не заводить. Він узагалі розмовляє тепер значно менше.

А ще попросився перевестися кудись подалі з рум-сервісу. Думаю, аби не мати шансу дізнатися щось ще.

З того часу ми майже не спілкуємося. Хоч я і бачу його

вечорами, біля крю-бару. Кожен вечір з новим хлопцем. Іноді навіть із дівчиною.

В одному Анрі точно мав рацію. Будь ти хоч геєм, ле-сбійкою, бісексуалом чи, не дай Боже, гетеро, корабель —

місце максимально толерантне: без розбитого серця не залишиться ніхто.

Невже я так само змирюся зі всім, що підкидує мені

ця посудина, думав я, спостерігаючи, як Кайла вибирає

якісь дурні іграшки в сувенірному магазині Халіфаксу. Мене

97

роздирає від суперечливих почуттів. Ми знову разом. Вона

сказала, що хоче бути зі мною. І все одно від кожної її фрази, кожного погляду і кожного поцілунку невимовлене «але»

боляче проколює серце.

Я взяв до рук іграшку бобра, чий хвіст доволі невдало пришитий з іншого, ніж очікувалось, боку і почав видавати якісь похабні жарти. Вона сміялась. Вже не пам’ятаю, про що саме говорили, все ж таки пам’ять не відеозапис, а всього лише казочка, яку розповідаєш собі перед сном.

Проте я точно пам’ятаю момент, коли мені стало боляче пе-ребувати поруч.

Кайла зупинилася біля іграшкового медведика. «Дивись яка красааа…», — її голос піднявся на цілий тон вище

звичайного. Натякає, що зраділа б, якби я його їй подару-вав. Хоча, можливо, позначався досвід стосунків в Україні.

— То давай прихистимо його, — віджартувався я і, не очікуючи відповіді, взяв медведика з її рук і поніс до каси.

— Не треба, що ти, — наздоганяючи, казала вона, але

інтонація в голосі видавала зовсім інше.

— Тепер це наша домашня тваринка. Бережи його, а я буду час від часу перевіряти, як він там, добре?

Вона хихикнула і поцілувала мене.

— Добре. Ніхто ще не був таким милим зі мною. Мак-симум: приносили всілякі паперові дрібнички. Той ще мудак, — наче ненароком кинула Кайла, і моє серце пропустило один удар.

Чому вона заговорила про це саме зараз? Стало важко дихати.

— Так, і в чому ж це проявлялось? — Я не впізнав власний голос. Він належав людині спокійній і тій, що тримає

себе в руках.

— Проявлялось що?

98

— Нуу… мудацтво твого колишнього.

— Той хлопець не мій колишній, ми ніколи не були разом. Просто один з офіцерів присилав своїх підлеглих, аби

ті дізнались про мене якомога більше. А сам у той час спав

з Белен.

Я силувано розсміявся. Ревнощі здавлювали моє нутро

все дужче.

— А ти звідки про це знала?

— Як же тут не знати?! Головна проблема чоловіків

на кораблі — вони не вміють тримати нічого в секреті. Тим