Страница 15 из 42
Де і з ким? Моя рідна мати не дожила і до тридцяти п’яти.
Вона не бачила практично нічого. Не знаю, скільки проживу
я, але побачу так багато, скільки буде можливо. І за неї також.
Друга річ, яку обов’язково повинен зробити, — закінчити книгу. Хоч одну. Скільки разів вже починав. Кинути
щось на півшляху не так і погано. Зі всіма буває. Погано, коли не можеш кинути звичку кидати все на півшляху.
Третя річ — будинок біля моря. Обов’язково біля моря
і обов’язково двоповерховий — достатньо великий, аби розмістити всю сім’ю. Так, щоб ми днями могли не бачитись
і менше діяли один одному на нерви. А збиралися за одним
столом тільки на вечерю.
І останнє, четверте — це діти. Коли перші три пункти будуть виконані, хочу мати хоча б двох щасливих людей, 67
що будуть згадувати мене після смерті. Може, це егоїстич-но, але що в світі взагалі робиться не з егоїстичних мотивів?
Ні з чим із цих найважливіших у моєму існуванні речей
Кайла мені допомогти не здатна.
А значить, вона не є необхідним елементом мого щастя.
Ця дівчина — тимчасове запаморочення моєї душі і не більше.
Глава 8
Найгірший спосіб
сказати «До побачення». 24 жовтня
Удень вона написала, чи не хочу я провести її брейк разом. Це навіть не питання — скоріше запрошення. Неможливо уявити, що я відмовлю їй у зустрічі. Чим би я не займався. І скільки би вже не спав.
Ми проводили вільний час у спорожнілому барі і займа-лися тим, що й завжди. Ми майже і не розмовляли. « Насолоджуйся круїзом з американськими гірками на борту. Скоро
вони все одно закінчаться», — говорив я собі, поки вона сиділа у мене і ми в сотий раз поцілунками вивчали кожен міліметр наших облич.
— Коли-небудь цілувався з хлопцями? — відірвавшись
від мене, спитала Кайла.
Я аж закашлявся.
— Що? Дивне питання для тої, з ким ми цілувались
останні півгодини.
— Просто у тебе дивовижно ніжні губи. Майже
як у дівчини.
— Еее… дякую!
— Прошу. Це і правда комплімент. А ще мій друг упевнений, що ти гей.
68
— Це той гей з Бразилії?
— Мартін. Так, каже, погляд в тебе такий… томний. Так
і сказав мені, коли нас разом побачив: «Той новий хлопець
дійсно милий, і очі в нього такі… тільки думаю він ще в шафі…».
— З цих пір буду носити сонцезахисні окуляри.
— Навіть в крю-месі? Він там тебе бачив.
— Усюди. Спати в них буду. Аби тільки млосним поглядом нікого не розбурхувати. Стоп… а що значить «той хлопець», ти не сказала ліпшому другу, як мене звати?
— А навіщо? Як випаде можливість, сам представиш-ся. Так зручніше.
— І правда, а до тих пір буду відгукуватися на ім’я «той
хлопець». Можу навіть сходити до офісу і на бейджику «that guy» надрукувати.
Кайла засміялась.
— Так ти насправді ніякого «такого» досвіду не мав?
Це нічого. Мені, навпаки, навіть сподобалось би, якщо так.
Я от цілувала ду-у-у-же багато дівчат…
— Чесно кажучи, я також.
— …і твої губи мені подобаються більше, ніж у будь-ко-го з них, — продовжувала Кайла, не звертаючи уваги на мої
намагання віджартуватись.
— Я б почувався краще, якщо б ти просто сказала, що я цілуюсь краще всіх.
— Але так було б зовсім не цікаво, чи не так? Ось мені
і стало цікаво, чи був у тебе такий досвід?
— Якщо зненацька зрозумію, що компанія Мартіна мені цікавіша, ніж твоя, обіцяю: ти будеш перша, хто
про це дізнається. А допоки… — відповів я і знову притягнув її до себе, — …може, повернемось до найцікавішого?
«У мене буде час лише на те, аби полежати в ліжку 30 хвилин, — пише Кайла, пояснюючи, чому не може
69
побачитись цього вечора. — І це вже робить мене щасливою.
Але я була б щасливішою, якби ти лежав поруч зі мною».
Я посміхаюсь, як наївний дурник, до екрана свого смарт-фона і відповідаю романтичною нісенітницею на кшталт:
«Бути такою милою — повинно бути нелегальним. Тепер обійми в твоєму ліжку будуть єдиною річчю, про яку я буду думати
усю ніч». Час, указаний під останнім повідомленням: 16:30.
«Hey, sorry, but I have bad news» — читаю я і з перших
літер розумію, що буде далі. 21:06. Чотири години електронного мовчання. Рівно стільки нам знадобилось, аби перейти
від любовних сюсюкань до логічного кінцевого призначення будь-яких корабельних стосунків.
«Today two supervisors from upstairs come to talk with my supervisors about us kissing in the crewmess».
Сектор приз на барабані. Ось ми й зайшли у кінечний
порт. Давай же, не тягни, завершуй, думав я, дивлячись на зна-чок WhatsApp, який повідомляє, що співрозмовник пише.
«And everybody is talking shit about me and I am really sorry, but I ca
«Що, вибач? Тобі жаль, що дуже подобаєшся мені? Ну це вже
ні в які ворота не лізе!» — сказав я телефону, і мій голос гул-ко відбився від пустих оббитих металом стін пентрі. «I am really-really sorry you like me, — перечитав я, — but this is too much for me and it’s not even my first month. I’ve been here only for four weeks, so I am sad for this, but I can’t keep dating with you now. We can be friends or somethings like that…but I just…
«О боже, тільки не це. Тільки не принижуй мене, себе
і все, що було між нами, цими банальностями». Значок повідомлення все мерехтів і мерехтів, засвідчуючи, що Кайла хотіла написати щось ще, але продовження так і не було.
70
У нападі моментного відчаю, коли боїшся втратити те, що вже втрачено, але все ще не можеш собі в цьому зізнатися, я написав їй, як мені шкода і як я все одно хотів би побачитись. Хоча б виходити в порт і зустрічатися вже там, ззовні.
Знаєш, із самого дитинства терпіти не міг персонажів, що закохано пластались перед жінками, які ними нехтували.
В мені вони навіть викликали деяку форму відрази. І ті ж самі
емоції відчув, перечитавши написану мною відповідь на найгірший із можливих способів сказати мені «до побачення».
Перечитав і видалив переписку. Спустився ліфтом-до четвертого поверху. Я сам не був упевнений, що саме хотів сказати в той момент, але відчував, що сказати хоч щось
необхідно. Вона вже була тут, у коридорі М1. Її подруга за-вершувала нову стрижку.
Значить, це не просто стереотип — дівчина завершує
стосунки і їй обов’язково треба змінити зачіску?
Я сумно дивився на поголені скроні Кайли. Стало трохи легше. Її новий стиль був явно мені не до душі. Декілька
секунд ми мовчали. Її повненька подруга з цікавістю погля-дала то на неї, то на мене.
— Вибач, якщо завдав тобі проблем, — почав я. —
Правда, цього не хотів. Бажаю тобі тільки всього найкращого і дякую за все. Ти маєш рацію, давай залишимося друзями.
Я зобразив найкращу подобу дружньої посмішки, на яку тільки був зараз здатен, та обійняв її на прощання.
Згадалася дівчина-працівник аеропорту з найбільш непри-родною посмішкою у світі. Я зараз маю такий самий вигляд?
Ну й нехай.
— Не переймайся, все добре, — відповіла Кайла. —
І тобі всього найкращого. Ти чудовий і того заслуговуєш.
На щось більше мене вже не вистачало. Такої крапки в цій інтрижці достатньо. Все ж краще, аніж чортове
71
повідомлення у месенджері. Я кинув «прощавай» так, наче
мав звичайнісіньку розмову із пересічним знайомим, і пішов, змушуючи себе не оглядатися.