Чаротворці

Житник здався першим.

— Усі чарівники — брати, — промовив він. — Нам слід довіряти один одному. Мені дещо відомо.

— Знаю, — відповів Кардінґ. — Тобі відомо, хто цей хлопчина.

Губи Житника безмовно заворушилися в спробі передбачити подальший хід розмови.

— Ти не можеш це стверджувати, — відповів він за певний час.

— Мій любий Житнику, ти шарієшся, коли ненавмисне кажеш правду.

— Я не шаріюся!

— Саме це я й мав на увазі, — підтвердив Кардінґ.

— Ну гаразд, — погодився Житник. — Але ти гадаєш, що тобі відомо й щось більше.

Товстий чарівник стенув плечима.

— Лише крихта підозри, — відповів він. — Але чому я повинен об'єднатися, — повільно промовив він, пробуючи незвичне слово на смак, — з тобою, звичайним чарівником п'ятого рівня? Я можу із більшою впевненістю здобути інформацію, розплавивши твій ще живий мозок. Без образ, я просто хочу це знати.

Події наступних кількох секунд відбулися занадто швидко, щоб їх зрозуміли нечарівники, однак сталося приблизно таке. Під час розмови Житник непомітно креслив у повітрі знаки Прискорювача Меґріма під прикриттям столу. Тепер він щось тихенько пробурмотів під ніс і кинув вздовж стільниці заклинання, яке залишило проталину в лакованому покритті й на півдорозі зустрілося зі срібними зміями. Вони — результат заклинання Ефективного Змієширення, вигаданого братом Гашмастером, — зринули з пальців Кардінґа.

Два заклинання зіштовхнулися, перетворилися на зелену вогненну кулю й вибухнули, сповнюючи кімнату дрібними жовтими кристалами.

Чарівники обмінялися довгими, повільними поглядами — такими можна було смажити каштани.

Чесно кажучи, Кардінґ був вражений, хоча йому не слід було дивуватися. Чарівники восьмого рівня рідко стикаються з перевіркою їхніх магічних здібностей. Теоретично, існує лише сім інших рівносильних йому магів, а кожен чарівник нижчого рівня, за визначенням — ну, нижчий. Це робить представників восьмого рівня самовдоволеними. Однак Житник був лише на п'ятому рівні.

Можливо, нагорі доволі важко, а внизу, ймовірно, ще важче, однак на півдорозі до вершини життя настільки непіддатливе, що його можна використовувати, як підкови. До того часу всі невдахи, ліниві, дурні й справжні нещасливці відсіюються, з'являється місце для діяльності, і кожен чарівник опиняється на самоті, оточений заклятими ворогами з кожного боку. Знизу підштовхує четвертий рівень, стараючись повсякчас поставити підніжку. Нагорі зверхній шостий рівень намагається розчавити всі амбіції. І, звісно, навкруги оточують побратими п'ятого рівня, готові скористатися будь-якою можливістю, щоб трохи зменшити кількість конкурентів. Спокою тут не буває. Чарівники п'ятого рівня вперті та жорстокі, у них сталеві рефлекси, а очі звузилися від постійного виглядання того метафоричного фінішного відрізка, у кінці якого перебуває приз усіх призів — капелюх архіректора.

Кардінґу починала подобатися новизна співпраці. Вона містила вартісну силу, яка завдяки підкупу приноситиме користь стільки часу, скільки потрібно. Звісно, опісля, можливо, доведеться її... знесилити...

«Протекція», — подумав Житник. Він чув цей термін лише поза межами Академії і знав, що він означає: домогтися, щоб тобі надали підтримку ті, які перебувають вище за тебе. Звісно, жоден чарівник за звичайних умов і не подумає про надання допомоги колезі, хіба що для того, щоб захопити його зненацька. Одна думка про те, щоб насправді підтримати супротивника... Та з іншого боку, цей старий дурень може бути корисним якийсь час, а опісля, ну...

Вони розглядали один одного зі скупим взаємним захопленням і безмежною недовірою, але на цю недовіру принаймні можна було покластися. Допоки не настане «опісля».

— Його ім'я Койн, — повідомив Житник. — Він стверджує, що його батька звати Іпслор.

— Цікаво, скільки в нього братів? — запитав Кардінґ.

— Перепрошую?

— В Академії такої магії не бачили вже багато століть, — сказав Кардінґ. — А може, і тисячоліть. Я лише читав про неї.

— Ми вигнали Іпслора тридцять років тому, — пояснив Житник. — Згідно з офіційними документами, він одружився. Я усвідомлюю, що якщо в нього були сини, гм, то вони стали чарівниками, але не розумію, як...

— Це не були чари. Це було чаротворство, — сказав Кардінґ, відкинувшись у кріслі.

Житник витріщився на нього поверх вкритої бульбашками стільниці.

— Чаротворство?

— Восьмий син чарівника стає чаротворцем.

— Я не знав цього!

— Про це не повідомляють широким колам.

— Ясно, але... чаротворці існували давним-давно, ну, і магія тоді була набагато сильнішою, гм, люди іншими... це не мало ніякого стосунку, до, м-м, розмноження...

«Восьмеро синів, — подумав Житник. — Тобто він робив це вісім разів. Щонайменше. Ой леле».

— Чаротворці могли все, — продовжив він. — Вони були майже такі самі могутні, як боги. Гм. Це призводило до постійних неприємностей. Боги просто не могли дозволити, щоб таке продовжувалося.

— Ну, неприємності виникали, бо чаротворці боролися один із одним, — сказав Кардінґ. — Але один чаротворець не спричинить проблем. Тобто один чаротворець, якому дають правильні поради. Старші й мудріші чарівники.

— Але він хоче володіти капелюхом архіректора!

— Чому б йому його не дати?

У Житника відвисла щелепа. Це було занадто навіть для нього.

Кардінґ люб'язно усміхнувся скарбію.

— Але капелюх...

— Лише символ, — перервав його Кардінґ, — нічого особливого. Якщо він його хоче, то отримає. Це лише дрібничка. Просто символ, нічого більшого. Підставний капелюх.

— Підставний капелюх?

— Який носить підставна особа.

— Але ж архіректора обирають боги!

Кардінґ підняв брову.

— Справді? — запитав він і кашлянув.

— Ну, так. Гадаю, що обирають. Образно кажучи.

— Образно кажучи?

Кардінґ підвівся й підібрав поділ мантії.

— Гадаю, — промовив він, — що тобі ще багато чого слід навчитися. До речі, де капелюх?

— Не знаю, — відповів Житник, досі трохи приголомшений. — Припускаю, десь у, гм, покоях Вірріда.

— Краще сходити за ним, — сказав Кардінґ.

Він зупинився в дверях і задумливо погладив бороду.

— Я пригадую Іпслора, — промовив він. — Ми вчилися разом. Справжній гульвіса. Дивні звички. Був неперевершеним чарівником, поки не збився на манівці. Пригадую, від сильного хвилювання в нього смішно сіпалася брова.

Кардінґ байдуже озирнувся на події сорокарічної давнини й здригнувся.

— Капелюх, — нагадав він собі. — Його потрібно знайти. Буде прикро, якщо з ним щось станеться.

Насправді капелюх не збирався допустити, щоб із ним щось сталося, тому зараз поспішав до «Латаного барабана» під пахвою доволі збентеженого злодія в чорному.

Цей крадій, як скоро стане відомо, був незвичайним злодієм, справжнім майстром своєї справи. Інші крали лише те, що не було прибито цвяхами, а цей міг поцупити навіть цвяхи. Він шокував Анк тим, що проявляв особливе зацікавлення до грабунку (з вражаючим успіхом) речей, які були не лише прибиті цвяхами, але й охоронялися під пильним наглядом сторожі в недоступних сейфах. Існують майстри, здатні розписати увесь церковний купол; цей злодій міг запросто його викрасти.

Цього крадія пов'язували зі зникненням патрального ножа, прикрашеного коштовним камінням, з храму крокодилобога Оффлера безпосередньо під час вечірньої молитви, а також срібних підков найкращого скакуна Патриція в той момент, коли цей кінь вийшов на фінішну пряму. Коли Ґрітоллера Мімпсі, віце-президента Гільдії злодіїв, штовхнули на ринку, а після прибуття додому він виявив пропажу жмені щойно вкрадених діамантів з потайного сховку, то відразу зрозумів, хто в цьому винен[7]. Цей злодій міг легко вкрасти ініціативу, мить і навіть слова просто з вашого рота.

Однак тепер він вперше в житті вкрав щось, що не лише попросило його про це тихим, але владним голосом, а ще й дало чіткі та беззаперечні інструкції, куди його далі віднести.

7

Адже Ґрітоллер проковтнув коштовності для надійнішого зберігання. — Прим. авт.