Чаротворці

Прочвалавши до чарівника, він тремтячим пальцем вказав на руїни ятки, з якої рішуче намагалися втекти півдюжини заповзятливих омарів. М'язи довкола його рота посмикувалися, наче розлючені вугрі.

— Це ти зробив? — запитав він.

— Не підходь, телепню, — застеріг чарівник.

Ці слова, на думку Ардротія, в одну мить забезпечили чарівнику середню тривалість життя скляного барабана.

— Ненавиджу чарівників, — прогримів Кобл. — Дійсно ненавиджу чарівників. Тому я тобі зараз заціджу, ясно?

Він замахнувся, і його кулак просвистів.

Чарівник лиш припідняв брову, навколо продавця молюсків спалахнуло жовте полум'я, пролунав звук, подібний на тріск оксамиту, і Кобл зник. Від нього залишилися лише черевики. Вони самотньо стояли на бруківці, а з них тягнулися тоненькі цівки диму.

Ніхто не знає, чому незалежно від потужності вибуху від людини завжди залишаються лише задимлені черевики. Мабуть, це лиш одна з багатьох нез'ясовних речей.

Пильноокому Ардротію здалося, що чарівник був шокований не менше, ніж юрба, однак він чудово опанував себе й переможно підняв костур.

— Нехай це послужить вам добрячим уроком, — заявив він. — Ніхто не посміє підняти руку на чарівника, зрозуміло? Відтепер багато що зазнає змін. Так, що ти хочеш?

Останнє стосувалося Ардротія, який намагався прошмигнути непоміченим. Той швидко порився в кошику з пиріжками.

— Я лиш роздумував, чи не зволила б ваша честь придбати один із цих чудових пиріжків, — поспіхом мовив він. — Сповнених пожи...

— Дивись уважно, продавцю пиріжків, — сказав чарівник.

Він простягнув руку, зробив пальцями дивні рухи й витягнув пиріг просто з повітря.

Той був маслянистий, золотисто-коричневий і з чудовою скоринкою. Ардротію вистачило погляду, щоб зрозуміти, що пиріг був до країв наповнений відмінною пісною свининою й не містив тих широчезних просторів чудового свіжого повітря, які й приносили йому прибуток. Це був один із таких пирогів, яким мріють стати поросята, коли виростуть.

Серце Ардротія впало. Його розорення плавало перед ним у повітрі, прикрашене пирогом із пісочного тіста.

— Хочеш спробувати? — запропонував чарівник. — Там, звідки він взявся, таких ще ціла купа.

— Звідки би він не взявся, — промимрив Ардротій.

Він поглянув повз лискучу випічку на лице чарівника й у божевільному блиску тих очей побачив, як світ перевертається догори дриґом.

Він повернувся, цілковито розбитий, і вирушив до найближчих міських воріт.

«Не досить їм людей вбивати, — гірко подумав Ардротій, — так вони ще й позбавляють нас останніх засобів до існування».

На обличчя Ринсвінда вихлюпнулося відро води, вирвавши його з жахливого сну, в якому сотня жінок у масках намагалася підрівняти його волосся за допомогою палашів, до того ж підстригаючи його дуже коротко. Деякі люди, побачивши подібне жахіття, пояснили б його страхом кастрації, але підсвідомість Ринсвінда відразу розпізнала «смертельний-страх-що-тебе-поріжуть-на-дрібні-шматочки». Вона впізнала його, бо переживала подібне майже завжди.

Ринсвінд сів.

— З тобою все добре? — стривожено запитала Коніна.

Ринсвінд окинув поглядом захаращену палубу.

— Не обов'язково, — обережно відповів він.

Довкола не було работорговців у чорному — принаймні у вертикальному положенні. Зате їх оточило досить багато матросів, тримаючись на пристойній відстані від Коніни. Лише капітан стояв відносно близько з дурнуватою усмішкою на лиці.

— Вони втекли, — пояснила Коніна. — Узяли все, що могли, і попливли геть.

— Справжня наволоч! — додав капітан. — Але ж швидко гребуть!

Він дзвінко плеснув Коніну по спині, і та аж здригнулася.

— Для дівчини вона б'ється просто відмінно, — додав він. — Так!

Ринсвінд невпевнено звівся на ноги. Корабель бадьоро нісся в напрямку віддаленої плями на горизонті, яка мала би бути серединним берегом Хапонії. Ринсвінд залишився цілим і неушкодженим. Він трішки підбадьорився.

Капітан приязно кивнув їм обом і поспішно відійшов, щоб віддати накази стосовно вітрил, мотузок та інших корабельних речей. Коніна присіла на Багаж, який, здавалося, і не заперечував.

— Він сказав, що настільки вдячний нам, що довезе нас аж до Аль Халі, — повідомила вона.

— Я думав, ми так і домовлялися, — здивувався Ринсвінд. — Я ж бачив, як ти йому платила, та й взагалі...

— Ага, тільки от він збирався взяти над нами верх і продати мене як рабиню, допливши туди.

— Як? Не мене? — здивувався Ринсвінд, але відразу пирхнув. — Ну звісно, на мені ж мантія чарівника, він би не посмів...

— Гм. Взагалі він сказав, що тебе би довелося віддати просто так.

— Віддати мене задарма?

— Ага. Гм. Типу: купуєш наложницю — чарівник у подарунок. Гм.

— Я не розумію, до чого тут ягоди[14].

Коніна спопелила його довгим, уважним поглядом, а коли Ринсвінд так і не усміхнувся, зітхнула й сказала:

— Чому ви, чарівники, завжди так нервуєте поруч із жінками?

Такий наклеп обурив Ринсвінда.

— Оце так! — скрипів він. — Щоб ти знала... слухай, хай там як, річ у тім, зазвичай я дуже добре ладнаю з жінками, просто жінки з мечами мене бентежать, — хвильку подумавши, він додав: — Та й взагалі, коли йдеться про мечі, будь-хто з мечем виводить мене з рівноваги.

Коніна старанно копирсалася, щоб дістати скалку. Багаж задоволено скрипнув.

— Знаю, що може тебе засмутити, — пробурмотіла вона.

— Гм-м-м?

— Капелюх зник.

— Що?

— Я нічого не могла зробити, вони просто хапали, що бачили...

— Пірати змилися з капелюхом?

— Не смій говорити зі мною таким тоном! Знаєш, я в той час не носом клювала...

Ринсвінд нестямно замахав руками.

— Hi-ні-ні, не гарячкуй, я не говорив ніяким таким тоном, я просто хотів це обдумати...

— Капітан сказав, що вони, мабуть, повернулися до Аль Халі, — почув він слова Коніни. — Там є місце, де зависає злочинний елемент, і ми зможемо...

— Не розумію, чому ми повинні щось робити, — сказав Ринсвінд. — Капелюх хотів триматися подалі від Академії, а я не думаю, що работорговці коли-небудь зазирнуть туди, щоб хильнути хересу.

— Ти дозволиш їм втекти з ним? — щиро здивувалася Коніна.

— Ну, хтось же повинен це зробити. Здається, цього разу це буду я.

— Але ж ти казав, що це символ чарів! Те, чого прагнуть усі чарівники! Ти не можеш просто залишити все як є!

— Посперечаємося? — Ринсвінд відкинувся назад.

Він відчував дивовижне здивування. Він прийняв якесь рішення. Власне. Воно належало йому. Ніхто не змушував його зробити це. Часом здавалося, що все його життя складається з неприємностей, в які він потрапляє через примхи інших людей. Однак цього разу саме він прийняв рішення, от і все. Він зійде з корабля в Аль Халі й спробує знайти шлях додому. Врятувати світ може і хтось інший, і він побажає йому удачі. Він прийняв рішення.

Його брови насупилися. Чому ж це його не радує?

«Бо це до біса помилкове рішення, ідіоте».

«Так, — подумав він, — досить з мене голосів у голові. Вимітайся геть».

«Але моє місце тут».

«Тобто ти — це я?»

«Твоя совість».

«Оу».

«Ти не можеш дозволити, щоб капелюх знищили. Це символ...»

«Добре-добре, знаю...»

«...Символ магії, що підкоряється Закону. Магії під контролем людства. Ти ж не хочеш повернутися в ті темні яри...»

«Що?»

«Яри».

«Маєш на увазі ери?»

«Точно. Ери. Повернутися в ті ери, часи, коли панувала сира магія. Щоденно здригалася вся структура реальності. Це було досить жахливо, можу тобі сказати».

«А звідки я це знаю?»

«Расова пам'ять».

«Леле. І в мене вона є?»

«Ну, частково».

«Ну добре, але чому я?»

«У глибині душі тобі відомо, що ти — справжній чарівник. Слово „чарівник“ викарбувано у твоєму серці».

«Так, але біда в тому, що я постійно зустрічаю людей, які намагаються це перевірити».

14

В оригіналі жарт побудований на схожості звучання «concubine» (наложниця), з овочем — «cucumber» (огірок). В українському перекладі обігрується схожість звучання слова наложниця з ягодою (полуниця/чорниця/шовковиця).