Чорний дім

Через кілька хвилин (Джеку вони здаються вічністю) він щулиться через відблиски сонця від річки Тамарак. Звідси він майже бачить свій будинок і будинок Генрі.

Генрі.

Він злегка постукує великим пальцем по нагрудній кишені і чує деренчання касети, яку взяв із програвача в кабінеті Шпіґельмана. На те немає вагомих причин, щоб заїжджати зараз до Генрі; враховуючи те, що йому сказав вчора Поттер, і те, що говорить Мишеня сьогодні, цей запис і запис дзвінка з «911» лишень запасні елементи. Крім того, він має поспішати на Нейлгауз-роу. Поїзд відправляється, і, здається, Мишеня один із його пасажирів.

Та все ж…

— Я хвилююсь за нього, — м’яко каже Джек. — Навіть сліпому очевидно, що я хвилююсь за Генрі.

Яскраве літнє сонце пливе по передвечірній половині неба, відбивається в річці й поширює мерехтливе світло, яке танцює на його обличчі. Щораз, як світло зустрічається з його очима, вони, здається, горять.

Але Джек має зараз хвилюватися не за Генрі. У нього погане передчуття щодо всіх його нових друзів і знайомих у Френч Лендінґу — від Дейла Ґілбертсона і Фреда Маршалла до таких епізодичних у його житті постатей, як старий Сімі Маккей, літній джентльмен, котрий заробляє чищенням взуття біля публічної бібліотеки, і Ардіс Уолкер, який має старий магазинчик з продажу наживки. В його уяві всі ці люди створені зі скла. Якщо Рибак зачепить їх, вони розіб’ються на порох. Проте його зараз непокоїть не Рибак.

«Це лишень розслідування, — нагадує він собі. — Незважаючи на те, що в справі постають Території, це все одно тільки розслідування, до того ж не перше, коли все починає здаватись занадто великим, а тіні — надто довгими».

Воно ж бо так, але зазвичай це викривлене бачення припиняється, щойно він знаходить ключ до розв’язки. Цього разу все гірше, набагато гірше. І він також знає чому. Довга тінь Рибака називається Маншан, одвічний шукач талантів з якоїсь іншої площини існування. Але і це ще не все, тому що містер Маншан також відкидає тінь. Червону.

— Аббала, — бурмоче Джек, — Аббала-дун, містер Маншан і ворон Ґорґ — три давніх друга, які прогулюються разом нічним берегом Плутона. Чомусь це нагадує йому Моржа і Теслю з «Аліси». Кого вони взяли із собою на прогулянку під місячним сяйвом? Молюска? Мідій? Прокляття, Джек ніяк не може згадати, хоча один рядок виринає і говорить в пам’яті голосом матері: «Валрус каже: “Настав час поговорити нам про вас”».

Аббала, імовірно, перебуває у своєму дворі (та частина його, яка не ув’язнена в Темній Вежі, про яку говорив Спіді), проте Рибак і Маншан можуть бути будь-де. Вони знають, що Джек Сойєр втрутився? Звичайно, що так. На сьогоднішній день це загальновідомий факт. Можуть вони спробувати затримати його, заподіявши щось мерзенне одному з його друзів? Наприклад, сліпому коментатору спортивних новин, металісту і джазмену?

Так, справді. І тепер, мабуть, через те, що він зосередився на цьому, знову відчуває неприємні імпульси, що надходять від південно-західного ландшафту. Щось схоже він відчував, перестрибуючи вперше в дорослому житті. Коли дорога звертає на південний схід, він ледь не пропускає поворот. Тоді, коли його «Рем» знову звертає на південний захід, отруйна пульсація набуває попередньої сили, б’є в голову, неначе напад мігрені.

«Це ти відчуваєш Чорний Дім, але це не зовсім дім, не справжній дім. Це діра, проточена черв’яком у яблуці існування, яка веде вниз, до Палаючих земель. Це двері. Можливо, вони були лише трохи прочинені до сьогоднішнього дня, до того, як Шнобель зі своїми друзями приїхали туди, але тепер вони розчахнуті, і вогонь у печі розгорівся. Тая потрібно врятувати, так… але також потрібно зачинити двері. Невідомо, яке злобне створіння може вийти з них».

Джек різко звертає свій «Рем» на Тамарак-роуд. Шини вищать. Його ремінь безпеки блокується, на мить йому здається, що пікап може перевернутися. Проте він далі мчить до Норвей Веллі-роуд. Мишеня має ще трохи потерпіти; він не збирається залишати Генрі самого. Його друг ще не знає, але на нього чекає невеличка подорож на Нейлгауз-роу. Аж доки ця ситуація не стабілізується, Джеку здається, що було б зараз досить доречно працювати в парі.

Як було б добре, якби Генрі був удома, але його немає. У відповідь на його неодноразове натискання на дзвінок на дверях з’являється Елвена Мортон зі шваброю в руці.

— Він на KDCU, записує рекламні ролики, — каже Елвена. — Мені довелось його підкинути. Я не знаю, чому він не записав їх тут, у студії, здається, казав, що це якось пов’язано зі звуковими ефектами. Я здивована, що він вам не казав цього.

Найгірше те, що Генрі казав. «Ріб Кріб кузена Бадді». Прекрасний центр Ла-Рів’єр. Усе це. Він навіть казав Джеку, що збирається попросити Елвену Мортон, щоб підкинула його. У житті Джека багато чого сталося з моменту тієї розмови: він знову зустрів давнього друга дитинства, він закохався у Двійника Джуді Маршалл, дізнався «Секрет Усього Сущого», але, незважаючи на все це, він складає ліву руку в кулак і заціджує собі ним прямісінько між брів. Зважаючи на швидкоплинність подій, він розцінює це як помилку, що не має виправдань.

Місіс Мортон дивиться на нього переляканими широко розплющеними очима.

— Ви маєте їхати за ним, місіс Мортон?

— Ні, він збирався піти у бар із кимось з ESPN. Генрі казав, що той хлопець його привезе. — Вона стишує голос до тембру конфіденційності, яким зазвичай розповідають секрети. — Не те щоб Генрі це казав, але, мені здається, на Джорджа Ретбуна чекає щось грандіозне. Ду-у-уже грандіозне.

«Борсучий вал» стане національною радіопередачею? Це не здивувало б Джека, але в нього зараз немає часу, щоб радіти за Генрі. Він передає місіс Мортон касету, в основному щоб не відчувати, що це абсолютно марна поїздка.

— Залиште це йому там, де…

Він замовкає. Місіс Мортон дивиться на нього зі звичним здивуванням. Джек ледь не сказав: «Де він точно побачить». Ще один промах. Неперевершений детективе, та що це з тобою!

— Я залишу її на програвачі в студії, — каже вона. — Він точно знайде її там. — Джеку, можливо це не моє діло, але ви маєте не зовсім добрий вигляд. Ви дуже бліді і скинули не менше десяти фунтів за останній тиждень. Також… — Вона здається трохи збентеженою. — Ви взуті не на ту ногу.

Так і є. Він вносить необхідні зміни, стоячи спершу на одній нозі, а тоді на другій.

— Останні сорок вісім годин були важкими, але я тримаюся, місіс М.

— Це все через справу Рибака, так?

Він киває.

— Я маю поспішати, а інакше, як то кажуть, бути біді. — Він повертається, але про всяк випадок іде назад. — Можу я вас попросити, щоб ви залишили йому повідомлення на диктофоні в кухні? Скажіть, щоб зателефонував мені на мобільний, щойно прийде. — Тоді одна думка породжує іншу, він показує на непідписану касету в її руці. — Не слухайте це, гаразд?

Місіс Мортон шокована.

— Я б ніколи так не вчинила! Це те ж саме, що розпечатати чужий лист!

Джек киває і скупо всміхається.

— Добре.

— Це… його запис? Запис Рибака?

— Так, — каже Джек. — Його. — «І декого страшнішого, набагато страшнішого», — думає Джек, але не каже.

Він поспішає до пікапа, ледь не біжить.

За двадцять хвилин Джек припарковується перед коричневим з жовто-зеленим відтінком двоповерховим будинком на Нейлгауз-роу. Його вражає тиша під гарячим літнім сонцем на Нейлгауз-роу і прилеглих вулицях. Дворняга (той самий старий собака, якого ми бачили минулої ночі перед входом до готелю «Нельсон»), кульгаючи, переходить перехрестя між Еймс і окружною дорогою Оо, але немає ніде жодного транспорту. Джек уявляє неприємну картинку, як Морж і Тесля повільно йдуть уздовж східного узбережжя Міссісіпі із загіпнотизованими жителями Нейлгауз-роу, які плетуться за ними. Повільно йдуть аж до вогню. І до казана.