Чорний дім

— Якби він не торкався Талісмана, фактично не тримав його в руках, він би помер ще там, на платформі, ще до того, як я до нього наблизився, — каже Паркус. — Але звичайно, якби не Талісман, його б там не було.

— Які в нього шанси? — Вона дивиться на нього. Десь Джуді Маршалл уже почала повертатись до свого звичайного приміського життя. Проте в її Двійника не буде такої нагоди — важкі часи повернулися в цю частину всесвіту — і її очі виблискують владним, царським світлом. — Скажіть мені правду, сер, і не треба мені брехати.

— Я би й не зміг, міледі, — каже він їй. — Я вірю, що завдяки залишкам захисту Талісмана він одужає. Ти сидітимеш поруч з ним, і одного ранку або вечора його очі розплющаться. Не сьогодні і, мабуть, не цього тижня, але невдовзі.

— А як щодо повернення до того світу? До світу його друзів?

Паркус переніс його в це місце, тому що тут досі витає примарний і по-дитячому милий дух хлопчика, який був тут раніше, ніж дорога випробувань відкрилась перед ним, і якимось чином захищає його. Перебуваючи тут, він був абсолютно простодушним. Паркуса здивувало в дорослому Джеку і зворушило до глибини душі те, скільки щиросердості маленького хлопчика досі залишилось у дорослого чоловіка.

Звичайно, причиною цього теж є Талісман.

— Паркусе? Подумки ви десь витаєте.

— Недалеко, моя леді, недалеко. Чи повернеться він до свого світу після того, як його було смертельно поранено три, можливо, навіть чотири рази, після того, як його серце було фактично продірявлено? Я приніс його сюди, тому що вся магія, якої він торкався і яка змінювала його життя, тут сильніша, хай там як. Території були невичерпним джерелом для Джека Сойєра з часів його дитинства. Але прокинеться він іншим. Він буде неначе…

Паркус замовкає, задумавшись. Софі спокійно чекає. Здалека, з кухні, лунає крик кухаря, який напускається на одного зі своїх помічників.

— Є тварини, які живуть у морі, дихаючи зябрами, — нарешті каже Паркус. — І через деякий час у деяких із них розвиваються легені. Такі створіння можуть жити і під водою, і на суші. Так?

— Так мені розповідали, коли я була дівчинкою, — терпляче погоджується Софі.

— Але деякі з цих істот втрачають зябра і можуть жити лише на суші. Джек Сойєр тепер один з таких створінь. Ти чи я можемо пірнути і проплисти під водою якийсь час, так само і він зможе повертатись і відвідувати свій світ на короткі періоди… пізніше звичайно. Але якщо ти чи я спробували б жити під водою…

— Ми б потонули.

— Безперечно. І якщо Джек спробує жити знову у своєму світі, повернувшись до маленького будинку на Норвей Веллі, наприклад, його рани відновляться протягом кількох днів чи тижнів. Мабуть, в іншій формі — у його свідоцтві про смерть може бути зазначено серцевий напад, наприклад, — але насправді вб’ють його кулі Ванди Кіндерлінґ. Той самий постріл у серце Ванди Кіндерлінґ. — Паркус оголює зуби. — Ненависна жінка! Я думаю, що аббала відомо про неї не більше, ніж мені, але глянь, якої шкоди вона заподіяла.

Софі ігнорує це. Вона дивиться на мовчазного чоловіка, що спить в іншій кімнаті.

— Приречений жити в такому приємному краю, як цей… — Вона повертається до нього. — Це ж приємний край, чи не так, сер? Досі приємний, незважаючи ні на що?

Паркус усміхається і нахиляється. На шиї зуб акули похитується на кінці гарного золотого ланцюжка.

— Звичайно, що так.

Вона жваво киває.

— Тож жити тут, можливо, буде не таким уже й жахом.

Він нічого не каже. Через хвилину чи дві її удавана жвавість зникає, а плечі опускаються.

— Я б зненавиділа це, — каже вона тихим голосом. — Якби мені заборонили відвідувати власний світ, окрім коротких візитів… слово честі… якби я була змушена повернутись при першому кашлі чи першому болю в грудях… я б зненавиділа це.

Паркус знизує плечима.

— Він буде змушений прийняти це. Подобається це йому чи ні, його зябра зникли. Тепер він створіння Територій. І Бог Тесля знає, що тут для нього є робота. Справа з Вежею наближається до своєї кульмінації. Я вірю, що Джек Сойєр відіграє свою роль у цьому, хоча й не переконаний. У будь-якому разі, коли його рани зарубцюються, він не захоче працювати. Але він копісмен, а для таких завжди знайдеться робота.

Вона дивиться крізь проріз у стіні, її обличчя стривожене.

— Ти маєш допомогти йому, люба, — каже Паркус.

— Я люблю його, — каже вона, говорячи дуже тихо.

— І він любить тебе. Але попереду ще багато труднощів.

— Чому так, Паркусе? Чому життя завжди вимагає так багато, а дає так мало?

Він притягує її, щоб обійняти, і вона охоче підходить і притискається обличчям до його грудей. В темряві, за покоями, в яких спить Джек Сойєр, Паркус відповідає на її питання одним єдиним словом:

Ка.

Епілог

Вона сидить поруч із його ліжком у першу ніч Повно-Земного місяця, на десятий день після її розмови з Паркусом у таємному коридорі. Вона чує, як надворі діти співають «Зелена кукурудза А-Дайо». У неї на колінах вишивання. Це літо, досі літо, і повітря солодке від літньої чарівності.

У цій величезній кімнаті, де колись лежала Двійник матері Джека Сойєра, він розплющує очі.

Софі відкладає вишивання вбік, нахиляється і торкається губами його вуха.

— З поверненням, — каже вона. — Моє серце, моє життя, моя любове, з поверненням.

14 квітня 2001 року