Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 45 из 65



Забувши стулити рота, він заклякло дивився на постаті актора та блазня. 

— Все гаразд? — поцікавився Томджон. 

Г’юл відвів погляд. Сьогодні він явно перевтомився. 

— Привиділося, — пробурмотів він і додав: — А випити я б і справді випив. Навіть добряче наквасився б. 

Справді, подумав він, навіщо опиратися? 

— А може, ще й добряче заспівав би, — завершив він. 

— А як, г’к, наступ-пне сл-лово? 

— Нач’, зол-лото. 

— А. 

Г’юл, похитнувшись на стільці, зазирнув до свого кухля. Схоже, сп’яніння й натхнення виявилися несумісними. 

— І ти п-пропустив од-дне «золото», — додав він. 

— Де? — здивувався Томджон. 

На його голові красувався блазнів ковпак. 

Г’юл подумав. 

— Зд-дається, — вимовив він, намагаючись зосередитися, — д-десь між «золото» і «золото». І, зд-дається, — він знову зазирнув до пустого кухля. Видовище навіювало всесвітню тугу. — З-здається… 

Він здався і по паузі сказав: 

— Здається, я б іще трохи вип-пив. 

— Я зап-плачý, — сказав блазень. — І навіть не зап-плáчу. Ха-ха. 

Він спробував підвестися і врізався головою в стелю. 

У напівмороці залу з десяток рук міцніше вхопилися за держаки десятка сокир. Та частина Г’юлового «я», що залишалася тверезою (і з жахом спостерігала за іншою частиною), змусила його заспокійливо помахати в напрямку насуплених у напівтемряві брів. 

— В-все гаразд, — повідомив він у простір. — Б-без образ. Просто він, як його, ід-діот. Т-тобто блазень. Дуже веселий б-блазень з цього, як його… 

— З Ланкру, — підказав блазень і важко всівся на шинквас. 

— Точ-чно. Десь біля цього, як його, н-не вимовиш… Геть не вміє п-поводитися. У них там якось неб-багато гн-номів. 

— Ага, — сказав блазень, обхоплюючи голову руками. — У мене вдома їх низький відсоток. 

Хтось поплескав Г’юла по плечу. Обернувшись, він побачив залізний шолом, а під ним — вкрите щетиною нерівне обличчя. 

Власник обличчя багатозначно погойдував метальною сокирою. 

— Ти б ото порадив своєму другові трохи менше веселитися, — запропонував він. — А то розважатиме демонів у пеклі! 

Г’юл спробував краще роздивитися його крізь завісу алкогольного туману. 

— Т-ти хто? — нарешті спитав він. 

— Бийшолом Буревій, — сказав гном, ляснувши себе по обтягнутих кольчугою грудях. — І я кажу, що… 

Г’юл придивився пильніше. 

— Та ж я т-тебе знаю, — сказав він. — У тебе косметична фабрика на Замикацькій вулиці. Тільки минулого тижня я в тебе купив добру партію гриму… 

Обличчям Буревія промайнула тінь паніки. Він перелякано схилився над столом. 

— Тихше, ну тихше ж, — прошепотів він. 

— Згадав, фабрика називається «Ельфійські парфуми та рум’яна»! — радісно продовжив Г’юл. 

— Дуже якісний товар, — додав Томджон, намагаючись втриматися на крихітній лаві. — Особливо «Машкара трупно-зелена номер 19». Батько каже, що т-такої більше ніде не знайдеш. Перший клас. 

Гном розгублено зважив сокиру в руці. 

— Гм, ну… — сказав він. — Ох. Так. Ну… Дякую. Майте на увазі — у нас добірні інгредієнти… 

— А оцим їх подрібнюють? — безневинно поцікавився Г’юл, вказуючи на сокиру. — Чи ти сьогодні вихідний? 

Брови Буревія сповзлися докупи, ніби пара тарганів для секретної розмови. 

— Ви ж із театру, еге ж? 



— Точно, — підтвердив Томджон. — Мандрівні актори. Тобто зараз осілі, — виправився він. — Тільки, ха‑ха, сідалище моє постійно зісковзує. 

Гном полишив сокиру й сів на сусідню лаву. Його обличчя раптом запроменіло ентузіазмом. 

— Ходив до вас минулого тижня, — повідомив він. — Збіса сподобалося! Показували про дівчину і хлопця, але її віддали за того старого, а про того хлопця сказали, що він помер, то вона чахла-чахла та й отруїлася, а потім виявилося, що той чоловік був зовсім іншим, але не міг їй сказати, тому що… 

Гном замовк і висякався. 

— Словом, усі померли, — підсумував він. — Так трагічно — не посоромлюся зізнатися, що я всю дорогу додому ридав. Ця дівчина була така бліда… 

— «Номер 19» і шар пудри, — життєрадісно сказав Томджон. — І трохи тіней під очима. 

— Га? 

— Ну й пару згорнутих хустинок під жакет, — додав Томджон. 

— Про що він? — розгублено спитав гном, звертаючись до високоповажної, хай би як неоднозначно це зараз не звучало, публіки. 

Г’юл усміхнувся у свій кухоль. 

— Хлопче, а цитони-но їм монолог Ґреталіни, — сказав він. 

— Завиграшки. 

Томджон рвучко встав, сильно вдарився головою об стелю, знову сів і врешті-решт у вигляді компромісу став навколішки. Притиснувши руку до того місця, де за іншого поєднання хромосом міг би бути бюст, він розпочав: 

— «Неправду кажуть, ніби зараз літо…» 

На кілька наступних хвилин гноми в шинку затамували дихання. Хтось упустив сокиру, й на нього дружно зашикали. 

— «…і тане сніг. Навіки прощавай», — завершив Томджон. — Випиваю отруту, перевалююся через мур, швидко спускаюся приставною драбиною, змінюю сукню на костюм Другого комічного герольда, виходжу на сцену з лівого боку. «Усі сюди, шановне товариство…» 

— Досить-досить, — неголосно кинув Г’юл. 

Кілька гномів рюмсали, затуляючи обличчя шоломами. По всьому шинку чулося моргання. 

Буревій промокнув очі кольчужним носовичком. 

— Це найсумніші слова, які я коли-небудь чув, — сказав він, піднімаючи очі на Томджона. І завмер, вражений раптовим осяянням. 

— Чекай-но, але ж це чоловік! — він штовхнув Г’юла ліктем. — А я ж ледь не закохався в ту дівчину на сцені! Він часом ельфам не рідня? 

— Чистокровна людина, — запевнив Г’юл. — Я й батька його знаю. 

Він ще раз подивився на блазня, який з роззявленим ротом слухав діалог гномів, і перевів погляд на Томджона. 

«Та ні, — подумав він. — Збіг». 

— Це називається акторською майстерністю, — продовжив він. — Хороший актор може здатися ким завгодно, розумієш? 

Він фізично відчував погляд блазня на своїй потилиці. 

— Так, але вдягатися як жінка — це трохи… — з сумнівом почав Буревій. 

Томджон скинув черевики й опустився колінами на них так, що його обличчя опинилося на одному рівні з гномовим. Кілька секунд юнак уважно придивлявся, після чого його риси почали мінятися — і перед очима присутніх постали двоє Буревіїв. Хоча один з них стояв на колінах і був поголений. 

— «Усі сюди, шановне товариство», — сказав Томджон Буревієвим голосом. 

Для присутніх гномів з їхнім простецьким почуттям гумору це був вибуховий жарт. Вони скупчилися довкола гнома та Томджона. Г’юл раптом відчув обережний доторк до свого плеча. 

— То ви обоє з театру? — спитав уже майже тверезий блазень. 

— Ну так. 

— Значить, я подолав ці п’ятсот миль саме для зустрічі з вами. 

Якби Г’юл описував подальші події в стилі своїх приміток до текстів п’єс, там значилося б: «Пізніше того ж дня». 

Стукіт молотків з колиски риштування, в якій стрімко ріс «Дискум», вгвинчувався в одне вухо гнома і чимдуж вилітав з іншого. Він усвідомлював, що пам’ятає, як гноми раз у раз ставлять їм по кухлю, а в паузах Томджон втілюється у все нових і нових персонажів. Потім, з подачі Буревія, всі гуртом перемістилися в інший бар, тоді — в хапонську забігайлівку… А далі все тонуло в тумані. 

Як виявилося, він таки не був досить вправним у квасінні: в рота все-таки потрапляло забагато випивки. Судячи з наявного зараз присмаку в цьому роті, не промахнулося і якесь слабе на сечовий міхур нічне створіння. 

— Ти впевнений, що впораєшся? — спитав Вітолер. 

Г’юл поцмакав губами в надії позбутися гидкого присмаку. 

— Думаю, так, — сказав Томджон. — Принаймні як ідея — це було цікаво. Лихий король, що править за допомогою злих відьом. Бурі. Сповнені примар ліси. Істинний спадкоємець трону. Двобій не на життя, а на смерть. Блиск кинджала. Ґармирдер і ґвалт. Злий король гине. Добро торжествує. Радісний передзвін. 

— Можна влаштувати дощ із трояндових пелюсток, — промовив Вітолер. — Я знаю одного чоловіка, який продасть їх майже за собівартістю.