Страница 45 из 65
Забувши стулити рота, він заклякло дивився на постаті актора та блазня.
— Все гаразд? — поцікавився Томджон.
Г’юл відвів погляд. Сьогодні він явно перевтомився.
— Привиділося, — пробурмотів він і додав: — А випити я б і справді випив. Навіть добряче наквасився б.
Справді, подумав він, навіщо опиратися?
— А може, ще й добряче заспівав би, — завершив він.
— А як, г’к, наступ-пне сл-лово?
— Нач’, зол-лото.
— А.
Г’юл, похитнувшись на стільці, зазирнув до свого кухля. Схоже, сп’яніння й натхнення виявилися несумісними.
— І ти п-пропустив од-дне «золото», — додав він.
— Де? — здивувався Томджон.
На його голові красувався блазнів ковпак.
Г’юл подумав.
— Зд-дається, — вимовив він, намагаючись зосередитися, — д-десь між «золото» і «золото». І, зд-дається, — він знову зазирнув до пустого кухля. Видовище навіювало всесвітню тугу. — З-здається…
Він здався і по паузі сказав:
— Здається, я б іще трохи вип-пив.
— Я зап-плачý, — сказав блазень. — І навіть не зап-плáчу. Ха-ха.
Він спробував підвестися і врізався головою в стелю.
У напівмороці залу з десяток рук міцніше вхопилися за держаки десятка сокир. Та частина Г’юлового «я», що залишалася тверезою (і з жахом спостерігала за іншою частиною), змусила його заспокійливо помахати в напрямку насуплених у напівтемряві брів.
— В-все гаразд, — повідомив він у простір. — Б-без образ. Просто він, як його, ід-діот. Т-тобто блазень. Дуже веселий б-блазень з цього, як його…
— З Ланкру, — підказав блазень і важко всівся на шинквас.
— Точ-чно. Десь біля цього, як його, н-не вимовиш… Геть не вміє п-поводитися. У них там якось неб-багато гн-номів.
— Ага, — сказав блазень, обхоплюючи голову руками. — У мене вдома їх низький відсоток.
Хтось поплескав Г’юла по плечу. Обернувшись, він побачив залізний шолом, а під ним — вкрите щетиною нерівне обличчя.
Власник обличчя багатозначно погойдував метальною сокирою.
— Ти б ото порадив своєму другові трохи менше веселитися, — запропонував він. — А то розважатиме демонів у пеклі!
Г’юл спробував краще роздивитися його крізь завісу алкогольного туману.
— Т-ти хто? — нарешті спитав він.
— Бийшолом Буревій, — сказав гном, ляснувши себе по обтягнутих кольчугою грудях. — І я кажу, що…
Г’юл придивився пильніше.
— Та ж я т-тебе знаю, — сказав він. — У тебе косметична фабрика на Замикацькій вулиці. Тільки минулого тижня я в тебе купив добру партію гриму…
Обличчям Буревія промайнула тінь паніки. Він перелякано схилився над столом.
— Тихше, ну тихше ж, — прошепотів він.
— Згадав, фабрика називається «Ельфійські парфуми та рум’яна»! — радісно продовжив Г’юл.
— Дуже якісний товар, — додав Томджон, намагаючись втриматися на крихітній лаві. — Особливо «Машкара трупно-зелена номер 19». Батько каже, що т-такої більше ніде не знайдеш. Перший клас.
Гном розгублено зважив сокиру в руці.
— Гм, ну… — сказав він. — Ох. Так. Ну… Дякую. Майте на увазі — у нас добірні інгредієнти…
— А оцим їх подрібнюють? — безневинно поцікавився Г’юл, вказуючи на сокиру. — Чи ти сьогодні вихідний?
Брови Буревія сповзлися докупи, ніби пара тарганів для секретної розмови.
— Ви ж із театру, еге ж?
— Точно, — підтвердив Томджон. — Мандрівні актори. Тобто зараз осілі, — виправився він. — Тільки, ха‑ха, сідалище моє постійно зісковзує.
Гном полишив сокиру й сів на сусідню лаву. Його обличчя раптом запроменіло ентузіазмом.
— Ходив до вас минулого тижня, — повідомив він. — Збіса сподобалося! Показували про дівчину і хлопця, але її віддали за того старого, а про того хлопця сказали, що він помер, то вона чахла-чахла та й отруїлася, а потім виявилося, що той чоловік був зовсім іншим, але не міг їй сказати, тому що…
Гном замовк і висякався.
— Словом, усі померли, — підсумував він. — Так трагічно — не посоромлюся зізнатися, що я всю дорогу додому ридав. Ця дівчина була така бліда…
— «Номер 19» і шар пудри, — життєрадісно сказав Томджон. — І трохи тіней під очима.
— Га?
— Ну й пару згорнутих хустинок під жакет, — додав Томджон.
— Про що він? — розгублено спитав гном, звертаючись до високоповажної, хай би як неоднозначно це зараз не звучало, публіки.
Г’юл усміхнувся у свій кухоль.
— Хлопче, а цитони-но їм монолог Ґреталіни, — сказав він.
— Завиграшки.
Томджон рвучко встав, сильно вдарився головою об стелю, знову сів і врешті-решт у вигляді компромісу став навколішки. Притиснувши руку до того місця, де за іншого поєднання хромосом міг би бути бюст, він розпочав:
— «Неправду кажуть, ніби зараз літо…»
На кілька наступних хвилин гноми в шинку затамували дихання. Хтось упустив сокиру, й на нього дружно зашикали.
— «…і тане сніг. Навіки прощавай», — завершив Томджон. — Випиваю отруту, перевалююся через мур, швидко спускаюся приставною драбиною, змінюю сукню на костюм Другого комічного герольда, виходжу на сцену з лівого боку. «Усі сюди, шановне товариство…»
— Досить-досить, — неголосно кинув Г’юл.
Кілька гномів рюмсали, затуляючи обличчя шоломами. По всьому шинку чулося моргання.
Буревій промокнув очі кольчужним носовичком.
— Це найсумніші слова, які я коли-небудь чув, — сказав він, піднімаючи очі на Томджона. І завмер, вражений раптовим осяянням.
— Чекай-но, але ж це чоловік! — він штовхнув Г’юла ліктем. — А я ж ледь не закохався в ту дівчину на сцені! Він часом ельфам не рідня?
— Чистокровна людина, — запевнив Г’юл. — Я й батька його знаю.
Він ще раз подивився на блазня, який з роззявленим ротом слухав діалог гномів, і перевів погляд на Томджона.
«Та ні, — подумав він. — Збіг».
— Це називається акторською майстерністю, — продовжив він. — Хороший актор може здатися ким завгодно, розумієш?
Він фізично відчував погляд блазня на своїй потилиці.
— Так, але вдягатися як жінка — це трохи… — з сумнівом почав Буревій.
Томджон скинув черевики й опустився колінами на них так, що його обличчя опинилося на одному рівні з гномовим. Кілька секунд юнак уважно придивлявся, після чого його риси почали мінятися — і перед очима присутніх постали двоє Буревіїв. Хоча один з них стояв на колінах і був поголений.
— «Усі сюди, шановне товариство», — сказав Томджон Буревієвим голосом.
Для присутніх гномів з їхнім простецьким почуттям гумору це був вибуховий жарт. Вони скупчилися довкола гнома та Томджона. Г’юл раптом відчув обережний доторк до свого плеча.
— То ви обоє з театру? — спитав уже майже тверезий блазень.
— Ну так.
— Значить, я подолав ці п’ятсот миль саме для зустрічі з вами.
Якби Г’юл описував подальші події в стилі своїх приміток до текстів п’єс, там значилося б: «Пізніше того ж дня».
Стукіт молотків з колиски риштування, в якій стрімко ріс «Дискум», вгвинчувався в одне вухо гнома і чимдуж вилітав з іншого. Він усвідомлював, що пам’ятає, як гноми раз у раз ставлять їм по кухлю, а в паузах Томджон втілюється у все нових і нових персонажів. Потім, з подачі Буревія, всі гуртом перемістилися в інший бар, тоді — в хапонську забігайлівку… А далі все тонуло в тумані.
Як виявилося, він таки не був досить вправним у квасінні: в рота все-таки потрапляло забагато випивки. Судячи з наявного зараз присмаку в цьому роті, не промахнулося і якесь слабе на сечовий міхур нічне створіння.
— Ти впевнений, що впораєшся? — спитав Вітолер.
Г’юл поцмакав губами в надії позбутися гидкого присмаку.
— Думаю, так, — сказав Томджон. — Принаймні як ідея — це було цікаво. Лихий король, що править за допомогою злих відьом. Бурі. Сповнені примар ліси. Істинний спадкоємець трону. Двобій не на життя, а на смерть. Блиск кинджала. Ґармирдер і ґвалт. Злий король гине. Добро торжествує. Радісний передзвін.
— Можна влаштувати дощ із трояндових пелюсток, — промовив Вітолер. — Я знаю одного чоловіка, який продасть їх майже за собівартістю.