Страница 44 из 65
— Так чи так, — продовжив Г’юл, — тебе все одно звідти викинули б. За нонконформізм. Бо насправді текст пісні про золото такий: «Золото, золото, золото, золото, золото, золото».
— А приспів?
— «Золото, золото, золото, золото, золото», — відповів Г’юл.
— Е, ти пропустив ще одне «золото».
— Таким от неправильним гномом я виріс.
— Ну не те щоб «виріс», садовий пеньок, — усміхнувся Томджон.
Гном тихо зашипів крізь зуби.
— Вибач, — поспішно сказав Томджон. — Просто батько…
— Я знайомий з твоїм батьком не перший день, — перервав його Г’юл. — Ми не один пуд солі разом з’їли, і, хай мені грець, не раз бувало так, що крім солі їсти більше було нічого. До того, як тебе… — він затнувся. — Словом, усяке було, — промимрив він. — От я й кажу, що… кожен є тим, ким він є.
— Так. Вибач ще раз.
— Розумієш, справа в тому… — гном раптом зупинився перед початком темної алеї. — Ти нічого не чув?
Обоє втупилися в темряву, вкотре видаючи в собі провінціалів. Морпоркці не спиняються роздивитися темну алею, якщо звідти чутно підозрілі звуки. А коли бачать якусь штовханину, не кидаються на допомогу — принаймні на допомогу тому, хто обрав не той бік важкого черевика. Також вони в жодному разі не кричать: «Агов!». І вже точно не дивуються, якщо зловмисники, замість панічної втечі, починають розмахувати перед ними якимись картками.
— Що це таке? — спитав Томджон.
— Це ж блазень! — вигукнув Г’юл. — Вони пограбували блазня!
— «Ліцензія грабіжнека»? — спитав Томджон, впритул роздивляючись картку.
— Достоту так, — сказав ватажок трійці нападників. — Тільки ви на нас не розраховуйте, бо ми вже йдемо по домах.
— Угу, — підтвердив один з його колег. — Це все через ці, як їх, квоти.
— Але ви його побили!
— Та ладно, тіки трохи. Це навіть і не биття.
— Це типу ногами по спині поплескали, — додав третій грабіжник.
— Баш на баш. Знаєте, як він Рона з правої навернув?
— Ага. Ніякого поняття в чоловіка.
— Ах ви ж безсердечні… — почав був Г’юл, але Томджон застережно поклав йому руку на голову.
Він перевернув картку. На звороті було написано:
«Дж. Г. «М’якоступ» Боґґіс та небожі
Крадіжки на Замовленя
«Стара Фірма» (з вами з 1789 р.)
Всі типи крадіжок, проффесійно і конфеденційно
Порядок у обкрадених приміщенях
Виклик 24 години на добу
Крадіжки всіх розмірів
СТАВАЙТЕ ПОСТІЙНИМ КЛІЄНТОМ»
— Схоже, все оформлено як слід, — неохоче вимовив Томджон.
Від подиву Г’юл відпустив жертву нападу, якій саме допомагав зіп’ятися на ноги.
— Як слід?! — заволав він. — У грабіжників?
— Звичайно, ми випишемо йому квитанцію, — сказав Боґґіс. — Та хай ще тішиться, що він саме нам трапився. Новачки часом взагалі без поняття бувають.[49]
— Свинопаси, — погодився хтось із племінників
— І скільки ж ви з нього зняли? — спитав Томджон.
Боґґіс витягнув з-за пояса блазневий гаманець, розв’язав його і зблід.
— А щоб тебе, — промимрив він.
Племінники обступили його з трьох боків.
— Ось тобі й маєш.
— Отаке вже вдруге в цьому році, дядьку…
Боґґінс глипнув на жертву.
— Звідки ж я знав? Ну от звідки? Тобто гляньте на нього — чого ви чекали? Кількох мідяків, ясен пень! Ми б на нього і уваги не звернули, якби він нам сам по дорозі додому не трапився. Ото воно так і виходить — для інших постаралися.
— То скільки він мав? — повторив Томджон.
— Та тут доларів сто сріблом, — простогнав Боґґінс, розмахуючи гаманцем. — Це ж не мій рівень. Не мій клас. Мені таких грошей не можна і в руки брати: щоб стільки з когось зняти, треба бути в Гільдії адвокатів чи в чомусь подібному. Я перевищив квоту, отакі справи.
— То просто поверни йому гроші, — здивувався Томджон.
— Та я ж йому квитанцію виписав!
— А на них, цей-во, номери, — пояснив наймолодший з племінників. — І потім Гільдія їх, як його, звіряє…
Г’юл схопив Томджона за руку.
— Вибачте, ми на хвилинку, — кинув він засмученому злодієві й потягнув Томджона на інший бік алеї.
— Так, поясни-но, — сказав він. — Хто з нас з’їхав з глузду? Вони? Я? Ти?
Томджон пояснив.
— То це законно?
— До певної міри. Дивовижно, еге ж? Мені це один чоловік у пабі колись розтлумачив.
— І оце вони бідкаються, що відібрали забагато?
— Еге ж. Я так розумію, їхня Гільдія ці речі контролює дуже суворо.
Жертва пограбування, що висіла в них на руках, застогнала. Почулося якесь дзеленчання.
— Приглянь за ним, — сказав Томджон. — Я все владнаю.
Він підійшов до грабіжників. Ті були дуже стурбованими.
— Ну-у-у, — промимрив Боґґінс так, ніби його увазі запропонували нову теорію виникнення Всесвіту, — але ж квитанція… Ми маємо її заповнити — дата, місце, підпис, усе таке…
— Мій клієнт схильний вважати, що насправді ви пограбували його на, припустімо, п’ять мідяків, — змовницьки продовжував Томджон.
— Дідька лисого! — закричав блазень, який почав приходити до тями.
— Зазначена сума включає два мідяки за поточним курсом, три мідяки на покриття транспортних витрат, оплату за… е-м-м…
— …амортизацію засобів виробництва, — підказав Боґґінс.
— Саме так.
— Все чесно, — Боґґінс поглянув поверх Томджонової голови на блазня, який був уже цілком притомний — і вкрай розлючений. — Все цілком чесно, — повторив він гучніше. — Справжня дипломатія. Дуже вам вдячний.
Він подивився на Томджона.
— Може, замовите що-небудь, сер? — поцікавився він. — Тільки скажіть. У цьому сезоні в нас є нова пропозиція по завданню тяжких тілесних. Практично безболісно, ви майже нічого не відчуєте.
— Навіть подряпин не буде, — додав старший племінник. — До того ж ви можете самі обрати, яку частину тіла вам пошкодять.
— Гадаю, в цьому плані у мене вже є давні надійні зв’язки, — тим самим змовницьким тоном відгукнувся Томджон.
— А. Що ж. Тоді нема питань. На все добре.
— Лишається тільки, — додав Томджон, коли грабіжники вже зробили перші кроки, — узгодити питання гонорару за посередницькі послуги.
Над Анк-Морпорком остигав сірий попіл ночі. Томджон та Г’юл сиділи один навпроти одного в своїх апартаментах і рахували гроші.
— За моїми підрахунками, три срібних долари та вісімнадцять мідяків чистого прибутку, — сказав Томджон.
— Це було неймовірно, — сказав блазень. — Я про те, як вони запропонували зайти до них додому і взяти ще грошей після того, як ви виголосили їм промову про права людини.
Він узяв ще трохи мазі від синців і знову помастив ґулю на голові.
— А наймолодший аж заплакав, — додав він. — Неймовірно.
— Це загоїться, — сказав Г’юл.
— То ви справді гном?
Г’юл не почувався готовим заперечувати.
— А ви справді блазень, — сказав він.
— Авжеж. Ви за дзвіночками вгадали, так? — стомлено сказав блазень, потираючи ребра.
— І за дзвіночками теж.
Томджон, скривившись, копнув Г’юла по нозі під столом.
— По правді кажучи, я вам дуже вдячний, — промовив блазень. Він звівся на ноги й скривися від болю. — І я хотів би вам якось віддячити. Тут ще відчинені які-небудь шинки?
Томджон підвів його до вікна і вказав углиб найближчої вулиці.
— Бачите всі ці вивіски? — спитав він.
— О, матінко моя. Їх тут море.
— Саме так. А оту, із синьо-білим знаком, бачите?
— Та наче бачу.
— Ну так ось, наскільки мені відомо, це єдиний в околицях шинок, який хоч іноді зачиняється.
— Тоді уклінно прошу вас пригоститися зі мною. Це найменше, що я можу для вас зробити, — нервово сказав блазень. — Не сумніваюся, ваш маленький друг теж не проти чого-небудь вквасити.
Г’юл стиснув пальцями край столу і розкрив був рота…
Але нічого не сказав.
49
Система ліцензованої злочинності Анк-Морпорка — предмет заздрощів багатьох інших держав — завдячує своєю появою чинному Патрицієві Ветінарі. На його думку, підтримувати правопорядок у місті з мільйоном мешканців можливо лише за умови офіційного визнання різноманітних банд та грабіжницьких зграй, надання їм професійного статусу, регулярного запрошення їхніх ватажків на спеціально влаштовані бенкети та законодавчого встановлення певного рівня вуличної злочинності — після чого можна було змусити ватажків не допускати перевищень цього рівня під загрозою позбавлення новонабутих пільг та, заодно, чималих ділянок шкіри. Це спрацювало. Правопорушники виявилися чудовими правоохоронцями; неліцензовані злочинці, наприклад, дуже швидко зрозуміли, що замість ночі-другої в камері можуть провести вічність на дні річки.
Щоправда, виникли труднощі з веденням статистики, що покликало до життя цілу систему бюджетного планування, розрахунку квот та реєстрації прав, призначену: а) забезпечити достатній життєвий рівень для ліцензованих злочинців, б) гарантувати, що жодного громадянина не буде пограбовано частіше за певну встановлену норму. Власне, найдалекоглядніші громадяни одразу почали укладати угоди на певну кількість крадіжок, нападів тощо протягом усього фінансового року — зазвичай за умов заподіяння їм шкоди в зручних умовах їхніх власних домівок, аби вільно пересуватися вулицями всю решту часу. Відтак нововведення прижилися й сприяли миру та гармонії в суспільстві, чим учергове було продемонстровано, що порівняно з Правителем Ветінарі Макіавеллі не годився би навіть у директори сільського продуктового. — Прим. авт.