Страница 18 из 65
— Ти теж це відчула? — спитала вона.
Бабуня кивнула.
— Де Ґіта? — спитала вона.
Вони обидві поглянули на стежку, що вела до Ланкру, — купки вогників у сніговому напівмороці.
Вечірка була в розпалі. Світло лилося з вікон на вулицю. В двері та з дверей рухалися цілі черги. Зсередини чулися вибухи сміху, брязкіт розбитого скла та дитячий плач. Ясно було, що сімейне життя в домі Тітуні Оґґ досягло апогею.
Дві відьми, вагаючись, зупинилися неподалік.
— Гадаєш, маємо увійти? — боязко спитала Маґрат. — Нас наче не запрошували. І ми навіть без пляшки.
— По-моєму, там уже й так забагато пляшок, — несхвально відповіла Бабуня Дощевіск. Цієї ж миті з дверей, хитаючись, з’явився якийсь чолов’яга, ригнув, налетів на Бабуню, пробелькотів: «З К-кнур-ве-вечором, п-пані», — поглянув їй у вічі і миттю протверезів.
— Панно, — різко виправила Бабуня.
— Я страшенно перепрошую… — почав він.
Бабуня з королівською гідністю оминула його і рушила до дверей.
— Ходімо, Маґрат, — звеліла вона.
Ґвалт усередині наближався до рівня больового порогу. Тітуня Оґґ обійшла традицію, лишившись удома, але зате запросивши до себе все село; рівень забрудненості повітря всередині давно перевищив вимірювальні можливості будь-яких санітарних служб. Бабуня прокладала шлях у людському місиві, орієнтуючись на надтріснутий голос, який докладно роз’яснював світові, що серед усіх неймовірно різноманітних тварин їжачку ще дуже пощастило.
Тітуня Оґґ сиділа в кріслі біля каміна з квартою в одній руці, а іншою рукою, в якій була затиснута сигара, диригувала. Побачивши Бабуню, вона радісно вищирилася.
— Превед, стара шкириндо! — хрипко закричала вона, перекриваючи довколишній галас. — Таки зазирнула, молодця! Випий чарочку. Чи дві. Здоров, Маґрат. Бери собі крісло і не звертай уваги на того довбанутого котяру.
Ґрібо, який, згорнувшись на камінній полиці, спостерігав за святкуванням через єдине напівзаплющене жовте око, роздратовано махнув хвостом.
Бабуня сиділа в кріслі пряма, як шомпол, схожа на статую — алегорію шляхетності.
— Нам скоро йти, — сказала вона, застережливо зиркнувши на Маґрат, яка невпевнено потяглася до чаші з арахісом. — Бачу, ти зайнята. Ми тільки хотіли поцікавитися, чи не помітила ти… чогось незвичайного. Сьогодні. Нещодавно.
Тітуня Оґґ наморщила лоба.
— Дарронів старший прихворів, — сказала вона. — Від батькового пива.
— Якщо він не захворів на щось надзвичайне, — мовила Бабуня, — то я сумніваюся, що йдеться про те, про що я питала.
Вона окреслила в повітрі складний магічний знак, що, втім, цілком пройшло повз Тітунину увагу.
— А ще хтось виліз на стіл танцювати, — продовжила та, — і гепнувся просто в гарбузовий соус нашої Ріт. Оце ми реготали.
Бабуня звела брови і багатозначно приклала пальця до носа.
— Я натякаю на явища іншої природи, — похмуро повідомила вона.
Тітуня Оґґ нерозуміюче втупилася в неї.
— У тебе щось з оком, Есме? — припустила вона.
Бабуня Дощевіск зітхнула.
— Просто зараз відбуваються надзвичайно тривожні сплески напруги магічного поля, — на весь голос сказала вона.
В приміщенні запала тиша. Всі втупилися у відьом — крім Дарронового старшого, який скористався нагодою продовжити свої експерименти з алкоголем. Та за кілька митей кілька десятків розмов поновилися так само швидко, як урвалися перед тим.
— Гадаю, непогано б нам вийти та поспілкуватися у більш приватній атмосфері, — сказала Бабуня, коли їх знову огорнуло заспокійливе гудіння голосів.
Вони усамітнилися в пральні, й Бабуня спробувала описати виявлену нею загадкову сутність.
— Воно десь у горах, у гірських лісах, — пояснювала вона. — І Воно дуже велике.
— Мені здалося, що Воно когось шукає, — додала Маґрат. — Воно нагадало мені великого собаку. Собаку, який загубився. І розгубився.
Бабуня подумала. Її відчуття були у чомусь такими ж…
— Так, — вголос сказала вона. — Щось таке. Дуже великий собака.
— Занепокоєний, — сказала Маґрат.
— І щось шукає, — докинула Бабуня.
— І починає сердитися. — продовжила Маґрат.
— Так, — погодилася Бабуня, впритул дивлячись на Тітуню Оґґ.
— Може, це троль, — припустила та. — Я в кімнаті майже цілу пінту залишила, — додала вона з докором.
— Ґіто, я знаю, на що схожа свідомість троля, — сказала Бабуня. Її тон не був жорстким чи гнівним, і саме це змусило Тітуню завагатися.
— Кажуть, ближче до Осердя водяться дуже великі тролі, — повільно промовила вона. — І крижані велетні, і здоровенні кошлаті як‑їх-там, що мешкають вище лінії снігів. Але ж ти не про щось подібне, так?
— Так.
— Ох.
Маґрат відчула, що трохи тремтить. Вона нагадала собі, що відьма цілковито контролює власне тіло, і холодок, що пробіг їй по шкірі під тонкою нічною сорочкою, є тільки наслідком її уяви. На жаль, уяву вона мала хоч куди.
Тітуня Оґґ зітхнула.
— То погляньмо, — сказала вона і зняла кришку з великого мідного казана.
Тітуня Оґґ ніколи не поралася у пральні, бо всім пранням завідували її невістки — ціле плем’я непримітних і слухняних жіночок, чиїх імен вона не завдавала собі клопоту запам’ятовувати. Відтак ця пральня перетворилася на звалище висохлих цибулин, прогорілих каструль і банок із закислим осиним джемом. Вогню під казаном не розпалювали років десять. Цегла пічки покришилася, і де‑не-де крізь неї стирчали паростки папороті. Вода в казані була чорна, як чорнило; ходили чутки, що він не має дна. Онукам та онучкам Оґґ регулярно натякали, що в його глибинах мешкають доісторичні чудовиська — адже Тітуня вважала, що підтримування в дітях стану постійного остраху є необхідною складовою чарівного дитинства.
Влітку пральня правила за льох для охолодження пива.
— Гадаю, все відбудеться нормально, — сказала господиня. — Маґрат, перевір, чи зачинені двері.
— Що ти задумала? — спитала Бабуня. Вибір способу дії належав винятково Тітуні Оґґ, оскільки вони перебували на її території.
— Завжди кажу, що зі старим добрим Прикликанням не помилишся, — сказала та. — Ох і давно я цього не робила.
Бабуня Дощевіск спохмурніла. Маґрат швидко заговорила:
— Але ж ти не можеш цього зробити! Тобто — тут. Для цього потрібні справжній казан і чарівний меч. І октограма. І ще спеціальні прянощі і всіляке таке…
Бабуня й Тітуня обмінялися поглядами.
— Це не її провина, — пояснила Бабуня. — Це все ті гемори, яких вона ото понакупляла, — вона обвела занедбану пральню поглядом. — Як правило, досить і підручних засобів.
Стара відьма підняла облізлу поперечину для сушіння білизни і замислено зважила її в руці.
— Закликаємо тебе й заклинаємо тебе силою чарів, — Бабуня на мить спинилася, — цієї важкої та страшної поперечини…
По воді в казані пішли дрібні брижі.
— Воззри, як розсіваємо ми, — Маґрат зітхнула, — пральну соду з давно минулим терміном придатності та крихти надзвичайно засохлого мила, і все це — на честь твою. Тітуню, ну справді, навряд чи…
— Тихо! — звеліла Бабуня Дощевіск. — Тепер ти, Ґіто.
— Тебе молю й тобі велю явитися, — прорекла Тітуня, — в ім’я Потайного Знання облізлої щітки та Магічного Щита пральної дошки, — вона помахала згаданою щіткою.
Відтискачку вирішили не задіювати.
— Чесність — це дуже добре, — пролопотіла Маґрат. — Але ж…
— Послухай, дівчинко, — сказала Бабуня. — Демонів не цікавить зовнішній вигляд речей… чи звучання слів. Значення має те, що ти думаєш. Змирися з цим.
Маґрат спробувала уявити, що старий побляклий шматок соди насправді є найрідкіснішим на світі трунком з далекої Хапонії, хіміамом чи як воно зветься. Це було нелегко. Одні тільки боги знали, що за демон може відгукнутися на таке Прикликання.
Бабуня теж почувалася трохи ніяково. Ні, демони її не бентежили, а вся ця метушня з замовляннями та пральним причандаллям надто скидалася на безглузді забавки чарівників. Але її дратувала необхідність впрошувати цих істот, підвищуючи їхню самооцінку. Демони мають з’являтися, щойно їх покличуть.