Віщі сестри

Сини та онуки забезпечували її дровами, ремонтували ґонт на даху, чистили димар; винна шафка була щільно заставлена пляшками, а кисет біля її крісла-гойдалки завжди був повний тютюну. Над вогнищем було акуратно випалено величезний напис «Матір». Жоден диктатор в історії не досягав такої цілковитої влади над своїм народом. 

Тітуня Оґґ також тримала величезного сірого одноокого кота на прізвисько Ґрібо[16], який присвячував своє життя сну, харчуванню та збільшенню й без того незліченного котячого сімейства, всі члени якого перебували в кровозмісному зв’язку. Почувши звук незграбного приземлення Бабуниної мітли на задньому дворі, він розплющив своє єдине око, схоже на яскраво-жовте віконце до пекла. З притаманним його племені інстинктом він одразу розпізнав у Бабуні запеклу котоненависницю й безгучно зник під кріслом. 

Маґрат уже манірно сиділа перед каміном. 

Один із непорушних законів магії полягає в тому, що особи, які практикують чародійство, не можуть змінити свою зовнішність на хоч трохи тривалий час. Їхні тіла набувають свого роду звички до сталої форми, що поступово повертає їх до оригінального вигляду. Але Маґрат усе одно намагалася обійти цей закон. Щоранку її волосся було довгим, густим та білявим, хоча до вечора постійно поверталося до звичного стану безладних кучериків. Аби нівелювати цей ефект, вона намагалася прикрашати зачіску фіалками та первоцвітом. Та результат жодним чином не виправдовував її надій. Складалося враження, що на голову їй упав вазон із чийогось балкона. 

— Вечір добрий, — сказала Бабуня. 

— Рада зустрічі при місячному світлі, — ґречно відповіла Маґрат. — Й благословенне сяйво зірок спадає на… 

— Превед, — сказала Тітуня Оґґ. Маґрат скривилася. 

Бабуня всілася і почала витягати шпильки, що кріпили її капелюха до зав’язаного вузликом волосся. Раптом до неї дійшла певна зміна у Маґрат. 

— Маґрат! 

Юна відьма з переляку підстрибнула на місці і притисла долоні з вузлуватими пальцями до цнотливого декольте своєї сукні. 

— Так? — тремтячим голосом спитала вона. 

— Що це там у тебе? 

— Мій помічник, — тон Маґрат відображав усі відтінки спроби виправдатися. 

— А що з тією жабою, яка в тебе була? 

— Втекла, — пробелькотіла Маґрат. — Та все одно користі з неї було небагато. 

Бабуня зітхнула. Відчайдушні спроби Маґрат завести собі надійну істоту-помічника тривали вже давненько, але, попри всі любов та увагу, які вона їм щедро приділяла, геть усі мали які-небудь дефекти — скажімо, кусали хазяйку або випадково гинули під її черевиком, а в найтяжчих випадках перетворювалися на що-небудь інше. 

— П’ятнадцятий за рік, — сказала Бабуня. — Не рахуючи того коня. Що це тепер? 

— Каменюка, — гигикнула Тітуня Оґґ. 

— Тоді хоч протримається довше за решту, — сказала Бабуня. 

«Каменюка» вистромила голову й обдарувала стару відьму дещо здивованим поглядом. 

— Це черепаха, — пояснила Маґрат. — Черепаха-хлопчик. Я купила його на ярмарку у Вівцекряжі. Продавець сказав, що він неймовірно старий і відає багато таємниць. 

— Я знаю того продавця, — сказала Бабуня. — Це він продає золотих рибок, які тьмяніють за два дні. 

— Ну то й що. Я назву свого нового помічника Швидконогом, — виклично заявила Маґрат. — Маю право. 

— Так, так, маєш, ніхто ж не заперечує, — сказала Бабуня. — Гаразд, сестриці, як узагалі наші справи? Ми вже два місяці не бачилися. 

— А повинні були кожного молодика, — твердо нагадала Маґрат. — Без пропусків. 

— У Ґреймового молодшенького весілля було, — пояснила Тітуня Оґґ. — Ніяк не могла пропустити. 

— А я всю ніч лікувала хворе козеня, — швидко додала Бабуня Дощевіск. 

— Ну що ж, — із сумнівом сказала Маґрат. Вона понишпорила у своїй торбині. — Так чи йнак, якщо ми збираємося починати, варто запалити свічки. 

Старші відьми закотили очі. 

— Але ж ми маємо цю чудову лампу, яку надіслала моя Трейсі, — безневинно сказала Тітуня Оґґ. — І я збиралася саме трохи розворушити жар у каміні. 

— У мене взагалі чудовий нічний зір, — рішуче сказала Бабуня. — А ти, Маґрат, читаєш забагато тих дивних книжок. Отих геморів. 

— Ґримуарів… 

— І ще ти більше не малюватимеш у мене на підлозі, — застерегла Тітуня Оґґ. — Минулого разу наша Дрін з ранку до ночі витирала ті твої, як його там… 

— Руни, — підказала Маґрат. В її очах було благання. — Ну хоч одну свічечку? 

— Гаразд-гаразд, — сказала Тітуня Оґґ, трохи пом’якшуючись. — Якщо тобі від цього стане легше. Але лише одну! І нормальну, з білого воску. Без усіляких там викрутасів. 

Маґрат зітхнула. Схоже, діставати решту вмісту торбини не було сенсу. 

— Нас мало би бути більше, — із сумом сказала вона. — Шабаш на трьох — це якось несерйозно. 

— Щось я нічого не знаю про шабаш. Ніхто мені не говорив про жоден шабаш, — форкнула Бабуня Дощевіск. — Хай там як, по цей бік гір наших більше немає, крім Старої Дісмас, а вона більше не виходить з дому. 

— Але в моєму селі чимало молодих дівчат… — почала Маґрат. — Ну, розумієте… Серед них можуть бути тямущі. 

— Ми так не діємо, і ти чудово це знаєш, — несхвально сказала Бабуня. — Не буває так, що людина бере і починає чаклувати. Магія знаходить людину сама. 

— Так, звісно, — промовила Маґрат. — Вибач… 

— Та нічого, — дещо пом’якшившись, сказала Бабуня. Сама вона за все життя так і не опанувала мистецтва просити пробачення, проте цінувала це вміння в інших. 

Щоб розрядити атмосферу, Тітуня Оґґ спитала: 

— Добре, а що там наш герцог? 

Бабуня відкинулася в кріслі. 

— Нещодавно спалив кілька обійсть у Міцних Горішках, — повідомила вона. — За несплату податків. 

— Який жах, — стиха промовила Маґрат. 

— Старий король Веренц теж перед цим не спинявся, — сказала Тітуня Оґґ. — Крутого норову був чоловік. 

— Він хоча б дозволяв людям спершу вийти з будівель, — сказала Бабуня. 

— Це правда, — погодилася Тітуня Оґґ, яка була непохитною роялісткою. — Він у таких випадках поводився милостиво. Нерідко навіть давав потім гроші на відбудову. Якщо не забував. 

— А на Кнурвечір кожному видавав шмат оленини. Регулярно, — мрійливо промовила Бабуня. 

— Авжеж. І до відьом ставився з повагою, — додала Тітуня Оґґ. — Бува, цькує в лісах людей собаками, а тут зустріне мене, то завжди шолома зніме і ввічливо так: «Сподіваюся, добре ся маєте, пані Оґґ?» — а наступного дня пришле ключаря з парою пляшечок чого-небудь такого… Толковий був король. 

— По-моєму, цькувати людей собаками — це неправильно, — насупилася Маґрат. 

— Ну, так, — погодилася Бабуня Дощевіск. — Але він це робив тільки з негідними людьми. Він казав, що їм це навіть подобалося. І відпускав їх після того, як добряче побігають. 

— А згадати ту його страшну волохату потвору… — почала Тітуня Оґґ. 

Атмосфера розмови раптово змінилася: кімната ніби стала меншою й задушливішою, а по кутках зачаїлися тіні підозрілих недомовок. 

— А, — стримано сказала Бабуня Дощевіск. — Його droit de seigneur. 

— Добряче потрудився, — сказала Тітуня Оґґ, уважно роздивляючись вогонь у каміні. 

— Але наступного дня завжди надсилав управителя з торбиною срібла і великим кошиком речей для весілля, — сказала Бабуня. — Чимало пар завдяки цьому отримали можливість гідно почати нове життя. 

— Еге ж, — погодилася Тітуня Оґґ. — І деякі окремі особи. 

— Справжній король кожним своїм дюймом, — резюмувала Бабуня. 

— Про що це ви? — з підозрою спитала Маґрат. — Він розводив якихось тварин? 

Дві старі відьми виринули з тих таємничих глибин, у які було поринули. Бабуня знизала плечима. 

— Мушу сказати, — з усією доступною їй суворістю продовжила Маґрат, — що раз уже ви так цінуєте покійного короля, то вас могло би більше хвилювати те, що його було вбито. Я хочу сказати, той «нещасний випадок» був украй підозрілим. 

16

Кіт Ґрібо надалі фігурує в цілій низці романів серії «Дискосвіт» у більш чи менш важливих ролях. Саме слово «greebo» вживалося у сленгу для позначення «неформала», який слухає важку музику (метал, панк тощо). — Прим. пер.