Страница 12 из 65
…Руки. Він шкріб і шкріб, але, схоже, це не давало жодного результату. Врешті-решт він спустився в підземелля, і взяв одну з катових дротяних щіток, і шкріб та шкріб ще й нею. Та результату не дало і це. Навпаки, стало гірше: що сильніше він шкріб, то більше крові було на руках. Він злякався, що з’їхав з глузду…
Він загнав цю думку в підсвідомість. Слабкі місця. Ось що важливо. Скажімо, блазень мав вигляд суцільного слабкого місця.
— Ви вільні, сержанте.
— Слухаюсь, — сказав сержант і дерев’яним кроком вийшов з кімнати.
— Блазню?
— Звеселімося, сер?[13] — нервово запропонував блазень і швидко пробігся струнами ненависної йому мандоліни.
Герцог всівся на трон.
— Одне весілля в мене вже колись було, — відгукнувся він. — Мені більш ніж достатньо. Ти, блазню, краще дай мені пораду.
— Воля ваша, дядечку!
— І я тобі не дядечко, затям собі. Таке мені з пам’яті не вилетіло б, — сказав лорд Шельметь, дедалі більше нахиляючись уперед, аж доки його довгий ніс не опинився за кілька дюймів від спотвореного жахом обличчя блазня. — Якщо почнеш свою наступну репліку з «дядечку», «воля ваша» чи «звеселімося», це тобі вилізе боком.
Блазень мовчки поворушив губами, після чого сказав:
— Як щодо «я вас прошу»?
Герцог умів відчувати, коли варто послабити тиск.
— Це я ще зможу пережити, — пробурчав він. — Сподіваюся, ти теж. Тільки не здумай чогось утнути, — він підбадьорливо усміхнувся. — Отже, як давно ти працюєш блазнем, хлопче?
— Я вас прошу, шановний…[14]
— «Шановних», — урвав герцог, здіймаючи руку, — залишмо там, де їм місце.
— Я вас прошу, ша… сер, — видушив блазень, нервово ковтаючи слину. — Все життя, сер. Сімнадцять років практикую ху… художню творчість, сер. З підліткового віку. Як і мій батько раніше. І мій дядечко у ті ж часи. І мій дідусь ще до них. І його…
— Весь твій рід блазнював?
— Професійна династія, сер, — пояснив блазень, квапливо додавши: — Прошу.
Герцог знову посміхнувся, але блазень був надто знервований, щоб розібрати, посмішка це чи вишкір.
— Ти ж тутешній, чи не так? — спитав герцог.
— Так, ша… так, сер.
— В такому випадку, ти знаєшся на місцевих забобонах і такому іншому?
— Гадаю, так, сер, я вас прошу, сер.
— Чудово. Де ти спиш, о мій вірний блазню?
— У стайнях, сер.
— Відтепер можеш спати в коридорі під дверима моїх покоїв, — милостиво повідомив герцог.
— Ох!
— А зараз, — промовив герцог так солодкаво, що голос його обволік блазня, як патока пудинг, — зараз розкажи мені про відьом…
Тієї ночі замість густої й теплої соломи королівських стаєнь блазень спав на чудовій королівській плитці у коридорі, де гуляли протяги.
— Який ідіотизм, — сказав він сам собі. — Але звеселімося — може, це ще не цілковитий ідіотизм?
Він неспокійно куняв, й уві сні йому постійно марилась розмита постать, що навіщось всіляко намагалася привернути його увагу. Тож він лише нечіткими уривками чув розмову лорда та леді Шельметь по той бік дверей.
— Протягів таки помітно поменшало, — неохоче визнала герцогиня.
Герцог відкинувся в кріслі й посміхнувся дружині.
— Ну? — спитала вона. — Де ж ті відьми?
— Сонечко, камергер таки мав рацію. Схоже, відьми тримають місцеве населення в покорі. Гвардійський сержант — і той повернувся з порожніми руками.
«Руками…» Тяжким зусиллям волі він придушив нав’язливу думку.
— Накажи його стратити, — швидко сказала вона. — Для прикладу іншим.
— Люба, якщо ми приймемо таку методику дій, то рано чи пізно в нас залишиться один-єдиний солдат і нам доведеться наказати йому перерізати свою власну горлянку для прикладу самому собі. Між іншим, — м’яко додав він, — здається, в палаці щось поменшало прислуги. Ти знаєш, що я ніколи не втручаюся в…
— То й не втручайся, — відрубала вона. — Домогосподарство веду я. І лежнів не терпітиму.
— Не сумніваюся, тобі видніше, але…
— Я питаю, що там з тими відьмами? Ти що, збираєшся склавши руки дивитися, як проростає пагін, здатний зруйнувати наше майбутнє? Дозволиш цим відьмам зневажати тебе? І ще — що там з короною?
Герцог знизав плечима:
— Не маю сумніву, вона лежить де-небудь на дні річки.
— А як щодо малюка? Його справді віддали відьмам? Вони приносять людські жертви, як ти думаєш?
— Схоже, що ні, — відповів герцог.
Помітно було, що герцогиню це дещо розчарувало.
— Ці відьми, — сказав герцог. — Скидається на те, що вони причарували місцевих.
— Звісно, вони ж…
— Ні, це не магія в прямому розумінні. Їх, схоже, просто дуже поважають. Вони ж зцілюють і все таке. Усе це досить дивно. Горяни ніби бояться їх і водночас пишаються ними. Виступ проти них може потягти певні ускладнення.
— Я починаю думати, — похмуро сказала герцогиня, — що тебе вони теж причарували.
Насправді герцог був заінтригований. Влада над людьми дійсно завжди діяла на нього ніби якісь темні чари (власне, це було головною причиною, з якої він одружився з герцогинею). Він непорушно втупився у камін.
— А насправді ж, — промовила герцогиня, яка одразу впізнала цю лиховісну посмішку, — тобі все це подобається, чи не так? Відчуття небезпеки… Згадай, як ми були молодятами; всі ті батоги з вузликами…
Вона клацнула пальцями перед скляними очима чоловіка. Той стрепенувся.
— Нічого подібного!
— То що ж ти збираєшся робити?
— Чекати.
— Чекати?
— Чекати й думати. Терпіння — одна з найбільших чеснот.
Герцог відкинувся в кріслі. Хижа посмішка на його обличчі більше пасувала б мільйонорічній скелі. Раптом одне його око почало сіпатися.
Крізь бинти на його долонях повільно сочилася кров.
Хмари знов осідлав повний місяць.
Бабуня Дощевіск подоїла та нагодувала кіз, згребла попіл в каміні, завісила люстро і витягла з-за дверей мітлу. Вона вийшла з будинку, замкнула за собою чорний хід і повісила ключ на традиційний гвіздок у туалеті.
Цього було достатньо. В історії вівцескельного відьомства було зафіксовано тільки один випадок проникнення зі зломом до будиночка відьми. Пізніше власниця будиночка стверджувала, що вважає сам факт злочину найсуворішим покаранням для злочинця.[15]
Бабуня сіла на мітлу і без особливої впевненості пробурмотіла кілька слів. Після кількох спроб вона злізла, подлубалася в прутті й спробувала ще раз. На кінчику мітли з’явився натяк на непевне світіння, але воно швидко згасло.
— Холера, — тихо висловила вона свої почуття.
Вона уважно роззирнулася, чи нема кого поруч. Поруч, однак, виявився лише борсук, який, почувши тупіт відьми, вистромив морду з заростей — і побачив Бабуню, що мчала стежкою з мітлою напереваги. Раптом чари запрацювали, і вона ледве встигнула скочити на мітлу за мить до того, як та рвонула в небо з витонченістю однокрилої качки.
З-над верхівок дерев долинула приглушена лайка, адресована всім видам гномської технології.
Більшість відьом воліють мати хатинки в безлюдних місцинах, з традиційними крученими димарями та порослими травою солом’яними стріхами.
Бабуня Дощевіск такий підхід схвалювала: якщо вже хочеш бути відьмою — зроби так, щоб усі знали, що ти відьма.
Втім, Тітуня Оґґ мало переймалася тим, що знають інші, і ще менше — тим, що вони думають. А відтак проживала в будиночку з дещо надмірною кількістю різьби та ліпнини посеред міста Ланкр і водночас — у центрі своєї персональної міні-імперії.
Численні доньки та невістки, дотримуючись усталеної черги, приходили до неї готувати та робити прибирання. Будь-яка рівна поверхня була вставлена декоративними предметами та сувенірами, доправленими тими членами сімейства, котрим довелося побувати в далеких краях.
13
Діалог герцога та блазня значною мірою побудовано на перероблених репліках з п’єси Шекспіра «Дванадцята ніч». — Прим. пер.
14
В оригіналі блазень вживає слово «sirrah» — архаїзм, що походить від слова «sir», але має приблизно таке ж смислове навантаження, як звертання «шановний» до офіціанта. — Прим. пер.
15
Сама вона нічого не робила, просто пізніше, коли зустрічала його в селі, усміхалася дещо дивною усмішкою. Після трьох тижнів очікування на неминучу кару він не витримав і вирішив змінити життя; а саме: переїхав на інший край континенту, став взірцевим громадянином і більше ніколи не повертався додому. — Прим. авт.