Байрон та Єдгар

Шарф

День 1

"Як він так міг!?"-швидко у сльозах Едгар забіг у свою кімнату впавши лицем у подушку сильно плачучи.

-Едгар?-стояла Колет біля вихідної двері.І там жеж стояла нічого не зрозумівши.Бо Едгар пробіг повз неї занадто швидко.А потім вона підійшла до двері Едгареної кімнати:

-Едгар,щось сталося?-сумно запитала Колетт.І хотіла відкрити двері і зайти але Едгар так жеж сильно плачучи у подушку їй крикнув:

-Я хочу побути на одинці!

Колетт закрила двері і пішла у свою кімнату.Що ж могло статися?Вона забігла до своєї кімнати і одразу взяла свій особистий щоденник та вперто та швиденько почала у ньому писати.А потім почала гортати сторінки у ньому.І знайти щось із за чого її брат міг би плакати.

"Стоп!"-зупинилася вона на попередній сторінці.Те що вона писала вранці.Там ще розмазаний Емзений лак....І Колетт швиденько пройшлася по сторінці очима.:"Невже щось сталося після тренування?Недумаю що зранку із за якоїсь проблеми у брата небуло настрою.....В нього так іноді буває......Хххххммммм......-Думала вона.

Тим часом Едгар просто хотів забитися у клубочок від цього всього...Його міг напевно зараз втішити тільки його шарф.Єдгар протягнув руки до шиї і хотів обійняти шарф,йому так було б легше...На багато легше.....

Але його небуло!Шарфа не було у Едгара на шиї!Як?!Він жеж завжди з ним!.Едгар був у шоці....Його шарф!?

-Нінінііні!!!-кричав Ндгар зрозумівши що його шарф у його не на шиї!Він забув взагалі де його шарф!Він його загубив!Едгар невитримав і далі сильно заплакав у подушку...Це все було незтерпним....Він вже і мовчить про свою улюблену футболку із черепом у якій він любить спати.....Бо він також не знав де вона.......Єдгар різко почав знімати свої чорні перчатки які були обрізані там де пальці.В них йому було легше бити грушу і взагалі вони доповнюють його образ.І желетку зняв.А ботинки просто кинув у різні боки.Усе лежало на підлозі.А йому просто поскоріше хотілося заснути і усе забути.Він вкрився одіялом так що і голову вкривало і собі на одному боку зігнувшись плакав:

-Щож...План по Єдгару зроблений-вперше напевно серйозно мовила Колетт і підняла перед собою свій щоденник.....

***

Наступив ранок...Сонце зійшло.

-Доброго ранку!Доброго ранку!Доброго ранку!-радісно кричала Колетт Едгару за дверима.Перша тактика іде в бій!:"Хай він на мене дуже розсердиться,може тоді забуде про проблеми!Або він про все взагалі забуде якщо я постійно буду йому кричати.Але Едгар просто мовчав....У Колетт не те що невиходило у неї взагалі невиходило.А Едгар тим часом просто лежачи дивився сумно і байдуже у стіну...Його сльози вже висохли..Але біль яка всерединні незникла....Він не уявляв взагалі цього дня.Як він сьогодні не піде на тренування??!!А змагання!?А як на рахунок футболки?!А шарф!А шарф!А усе!?Як!?...Як!!??

Колетт вже мовча стояла біля двері і сумно думала:"Він взагалі усю ніч спав?"

-Залиш мене...-мовив брат.

-Гаразд- із сумом тихо мовила Колетт.Ні.Вона не здається у неї ще десь десять чи дванадцять ідей як його вивести....Схоже що з депресії.....Вона пішла..Едгар знову взяв і заплакав у подушку бо невідчув у руках свого шарфа...Самого дрогоціного для його....Те що було завжди,завжди з ним....Єдгар вийшов із своєї кімнати у вітальню із втомившимся очима із сумом,та опустившимся очима в низ.

-Едгар!-помітила його Колетт і обійняла.-Як справи?-із посмішкою мовила вона.

-Гаразд-байдуже та сумно мовив він.Було видно не тільки по голосу що це не так.А і по ньому самому.

-Дивись що в мене є!-показала вона його наряд.Тот жеж самий у якому він був вчора.І навіть не запитуйте коли вона його встигла підібрати.Вона знає що він любить принарядитися(хоч і тільки у чорне та темно синнє)і що це йому піднімає настрій.-Може все ж таки переодінешся із піджами?-із посмішкою мовила вона надіючись що її посмішка викликає і у його.Та брат байдуже подивився і мовив:

-Лол.Окей-і пішов переодягатися.

-Спрацювало!-тихенько крикнула вона.-А тепер етап номер три!-хитро посміхнулася вона.

-Я все-байдуже мовив Едгар через деякий час і вийшов.Та побачив сестру яка була на кухні.

-Що на сніданок?-сумно мовив він і сів за стіл

-Та всього навсього!:Борщ,дві котлети, пюре,замаринована риба із лимоном,добре жарена яєчня,три салати,цезарь, олів'є,та ще один нісуаз із тунцем,три види соку,та ще лімонад!-радісно дала вона це все Едгару.Едгар так нифіга собі як приафігів,побачивши це все що він повинен з'їсти.Колетт стільки ще напевно не готувала.Саме страшне що це все він повинен був з'їсти.Та всього навсього впихнутт себе цілу рибу,три салати!П'юре ще із яєчнею та двома катлетами кудись!Ще він мовчить про цілий борщ,багатенсько соку і ледве не кастрюля лімонаду!

-О!Забула і п'ять помпушочок!-посміхнулася щасливо вона і йому принесла і стала в очікуванні що він це все із задоволенням з'їсть.

-Ееее...Я неголодний-мовив бідно Едгар із великими очима:"Коли це Колетт вспіла стільки приготувати???"

-Всенсі!?Що ще більше дати?!Несмачно по твоєму!?-розлютилася вона.І напевно сховавши за спиною вже готувалася його прибити своїм щодеником.Бо для кого вона це все готувала!?

-Ні!Ні!Ні!Дужееее смачнооо!Я якраз дуже зголоднів!-помахав він невинно ладонями знаючи її.А Колетт із великою сяючою посмішкою сіла навпроти нього щоб подивитися як він усе це з'їсть.Едгар так на це все подивився......Точно не як дужеее зголоднівший хлопець...

-Я того у туалет!-крикнув він і дуже швидко зайшов у ванну.Колетт навіть моргнути невспіла!

-Твою ж..Так і думав що поскоріше потрібно з'їджати ато ще перекормлять.-мовив із великими очима брат.-А то скоро я незможу і на тренуван.....-замовк Едгар.А потім влетів у свою кімнату і сильно заплакав.Його шарф..Футболка....

-Неспрацювало.....-із сумом зрозуміла Колетт побачивши як він швидко у сльозах вбіг у свою кімнату ф сильно заплакав.Вона думала що їжа підніме йому настрій,але Едгар знову той вечір згадав...

-Щож...Тоді у допомогу ідуть інші люди-Мовила Колетт і взяла у Едгара телефон який лежав прям на столі.Це номер шість.

-Ало-мовила Колетт подзвонивши

-Ало

-Це я Колетт-

-Я так і зрозумів.

-Зможеш зараз до нас до дому піти-із посмішкою та надією запитала вона.Тим часом Фєнг оглянувся на стадіоні де він грав у волейбол зі своїм другом Бастером.

-Ні,пробач Колетт.Давай іншим разом-мовив Фєнг

-Гаразд-сумно мовила Колетт і опустила сумно очі кинувши слухавку...

-Фєнг хтось телефонував?-Запитавши підійшов Бастер із волейбольним м'ячем у руках до друга.На стадіоні не було нікого,тому хлопці могли собі спокійно грати віч на віч.

-Та так,Колетт,хотіла щоб я до них у гості прийшов-мовив Фєнг-Але зараз я хочу погуляти із тобою у волейбол-посміхнувся Фєнг і відібрав у нього волейбольного м'яча і розпочав гру.

Тим часом.........

***

"Мені взагалі не можна було на нього піднімати голос...Я жеж його знаю..."-Думав сумно Байрон ішовши по вулиці проголюючись по ним.Він за це все себе дуже карав і відчував себе дуже винним,але і втой час він був напевно правий,щоб дати Едгару відпочити від заннять,і тоді може якщо він трішки не походить він не буде до цього надто серйозно ставитися.І хай краще для нього буде щоб він запізнився чим ризикував життям:

-Ех,Едгар,Едгар- зітхнув сумно Байрон він його знає,і знає що неможна на нього піднімати голос.Він це ще давно зрозумів....Але тоді він просто незтримався і накричав на нього...Він і за це себе дуже карав,поскільки можна навіть сказати що він обманув його.Хоч Байрон і знав що він поавий....Але всеодно був великий камінь на душі....