Страница 10 из 45
Однак я відхилився від теми. Я розповідав, що в нас виникла потреба знайти відразу двох людей — економку й помічника дворецького. Міс Кентон прибула — і то з чудесними рекомендаціями, наскільки я пам’ятаю, — щоб обійняти ту першу посаду. Сталося так, що якраз тоді помер містер Джон Сілверс із маєтку Лафборо, де служив мій батько, тож він завершив свою бездоганну службу і потребував нової роботи та житла. Він, звичайно, був фахівцем найвищого класу, однак йому вже давно виповнилося сімдесят і він страждав від артриту й інших недуг. Невідомо було, чи зможе він змагатися з молодшою когортою бездоганно вишколених дворецьких, які також шукали праці. Тож я подумав, що буде розумно запросити батька з його цінним досвідом і прекрасною репутацією до Дарлінґтон-Голлу.
Пам’ятаю, як одного ранку, невдовзі після того, як батько й міс Кентон почали в нас працювати, я сидів за столом у своїй комірчині й переглядав папери, аж у двері хтось постукав. Я трохи здивувався, коли міс Кентон відчинила двері й увійшла, не чекаючи, поки я відповім. Вона принесла велику вазу з квітами і, усміхаючись, сказала:
— Містере Стівенс, я подумала, що ці квіти оживлять вашу кімнату.
— Перепрошую, міс Кентон?
— Шкода, що у вашій кімнаті так темно й холодно, коли надворі яскраве сонечко. Я подумала, що квіти пожвавлять ваш настрій.
— Дуже мило, міс Кентон.
— Прикро, що сюди не потрапляє більше сонця. Навіть стіни змокріли, правда, містере Стівенс?
— Стіна лиш трохи спітніла, міс Кентон, — відповів я і повернувся до своїх розрахунків.
Вона поставила вазу на стіл переді мною і, роззирнувшись комірчиною, мовила:
— Якщо хочете, містере Стівенс, я можу зрізати для вас іще квітів.
— Ціную вашу доброту, міс Кентон. Однак це не кімната розваг. Я волію, щоб тут нічого не відвертало мою увагу.
— Але ж, містере Стівенс, навіщо тримати свою кімнату такою порожньою й безбарвною?
— Дякую за турботу, міс Кентон, однак досі вона прекрасно мені служила і так. До речі, раз ви вже тут, є одна справа, про яку я хотів би з вами поговорити.
— Слухаю, містере Стівенс.
— Це дрібниця, міс Кентон, та все ж... Вчора, минаючи кухню, я почув, як ви гукали когось на ім’я Вільям.
— Справді?
— Так, міс Кентон. Я чув, як ви кілька разів гукали якогось Вільяма. Чи можу я поцікавитись, до кого саме ви так зверталися?
— Звісно, містере Стівенс. Я зверталася до вашого батька. Більше Вільямів у цьому домі, наскільки я знаю, нема.
— Типова помилка, — сказав я, ледь усміхнувшись. — Чи можу я попросити вас, міс Кентон, щоб надалі ви зверталися до мого батька «містер Стівенс»? А в розмові зі сторонніми можете називати його «містер Стівенс-старший», аби було зрозуміло, що то не я. Буду щиро вдячний, міс Кентон.
Після цих слів я повернувся до своїх паперів. Але, на мій подив, міс Кентон так і не зрушила з місця.
— Пробачте, містере Стівенс, — сказала вона за мить.
— Так, міс Кентон.
— По-моєму, я не до кінця зрозуміла, що ви маєте на увазі. Я звикла називати нижчих за статусом слуг на ім’я і не бачу причини щось змінювати.
— Цілком зрозуміла помилка, міс Кентон. Однак подумайте трохи — і ви самі дійдете висновку, що таким людям як ви не годиться говорити отак звисока до таких осіб як мій батько.
— Усе одно не розумію, до чого ви хилите, містере Стівенс. Ви кажете «таким людям як ви», але ж я, наскільки розумію, у цьому домі економка, а ваш батько — помічник дворецького.
— За рангом він і справді, як ви кажете, помічник дворецького. Але я здивований, що ви такі спостережливі, а досі не помітили, що насправді він набагато вищий за статусом. Набагато.
— Я справді роззява, містере Стівенс. Бо помітила тільки те, що ваш батько — помічник дворецького, і відповідно до нього зверталася. Напевно, його дратувало, що така особа як я називає його на ім’я.
— З вашого тону, міс Кентон, зрозуміло, що ви не спостерігали за моїм батьком. Інакше ви б відразу збагнули, що особі вашого віку і статусу геть не годиться називати його «Вільям».
— Може, я й недовго працюю економкою, містере Стівенс, але навіть за той короткий час мої здібності не раз хвалили.
— Я ні на мить не сумніваюся у ваших уміннях, міс Кентон. Але сотні різних деталей мали б підказати вам, що мій батько — видатна людина, і ви могли б навчитися від нього багато корисного, якби лиш були трохи спостережливіші.
— Щиро вдячна вам за пораду, містере Стівенс. Скажіть же мені, прошу, яких це чудес я могла б навчитися, спостерігаючи за вашим батьком?
— Я гадав, що це очевидно кожному, хто має очі, міс Кентон.
— Але ж ми вже з’ясували, що з цим мені не пощастило, хіба ні?
— Якщо вам, міс Кентон, здається, що у своєму віці ви вже встигли стати бездоганною, ви ніколи не досягнете вершин, яких, звісно, вам під силу досягнути. Ось, скажімо, ви досі не знаєте, що де лежить, і плутаєте речі.
Цими словами я начебто вибив міс Кентон із сідла. Принаймні якусь мить вона виглядала спантеличеною. А тоді сказала:
— Я мала невеликий клопіт із цим, коли тільки приїхала, але ж тут немає нічого дивного.
— Ось бачите, міс Кентон. А якби ви спостерігали за моїм батьком, який прибув до цього дому за тиждень після вас, ви зауважили б, що він бездоганно орієнтується в маєтку — буквально з тієї миті, як переступив поріг Дарлінґтон-Голлу.
Міс Кентон замислилась, а тоді насуплено відповіла:
— Не сумніваюся, що містер Стівенс-старший чудово виконує свою роботу, але хочу запевнити вас, що й зі своєю я прекрасно даю раду. Я більше не забуватиму, як треба звертатися до вашого батька. А тепер перепрошую, але мені треба йти.
Після цієї розмови міс Кентон більше не намагалася заквітчати мою комірчину. Загалом мені було приємно спостерігати, як швидко вона входить у курс справ на новому місці. Було видно, що вона дуже серйозно ставиться до своїх обов’язків і, попри молодий вік, без жодних труднощів здобуває повагу персоналу.
Крім того, я помітив, що вона й справді почала звертатися до мого батька «містер Стівенс». Однак тижнів за два після нашої розмови міс Кентон увійшла до бібліотеки, коли я там порався, і сказала:
— Вибачте, містере Стівенс. Але якщо ви шукаєте шуфлю, вона у вестибюлі.
— Перепрошую, міс Кентон?
— Шуфлю, містере Стівенс. Ви її там залишили. Принести вам?
— Але я не користувався шуфлею, міс Кентон.
— Ох, он як... Тоді пробачте, містере Стівенс. Я подумала, що ви користувалися нею і залишили її у вестибюлі. Вибачте, що потурбувала.
Вона подалася геть, але у дверях зупинилась і сказала:
— Я б сама її принесла, містере Стівенс, але мушу йти нагору. Ви не забудете, що вона там?
— Звичайно, що ні, міс Кентон. Дякую, що звернули мою увагу.
— Будь ласка, містере Стівенс.
Вона перетнула вестибюль і рушила вгору сходами — коли її кроки затихли, я підійшов до порога.
З дверей бібліотеки видно було увесь вестибюль аж до парадного входу. І справді: на найпомітнішому місці, майже посередині проходу, на до блиску наполірованій підлозі лежала шуфля, про яку казала міс Кентон.
Дріб’язкова, але така прикра помилка: шуфлю помітно не лише з усіх п’яти дверей на першому поверсі, що виходять у вестибюль, а й зі сходів і балконів на другому поверсі. Я пройшов вестибюлем і вже нахилився було по ту річ, що псувала всю картину, коли раптом зрозумів, про що ж насправді йшлося: я згадав, що десь півгодини тому тут підмітав мій батько. Спочатку мені було важко уявити, що батько міг так помилитися. Та потім я нагадав собі, що дрібні огріхи час від часу трапляються в кожного, і моє роздратування перекинулося на міс Кентон — за те, що вона зчинила справжню бучу з такої дріб’язкової причини.
Згодом, не пізніше як за тиждень, я йшов із кухні службовим коридором, коли міс Кентон вийшла зі своєї кімнати й звернулася до мене зі словами, які явно перед тим завчила. Ішлося про те, що хоч їй і страшенно незручно звертати мою увагу на помилки моїх підлеглих, ми з нею маємо працювати як одна команда й тому вона сподівається, що я без вагань вказуватиму їй на огріхи її працівниць. Далі вона зауважила, що на кількох приборах, які мали класти на стіл у їдальні, залишилися помітні сліди від полірування. А одна з виделок мала геть чорний зубець. Я подякував їй, і вона повернулась у свою кімнату. Не було жодної потреби нагадувати, що догляд за сріблом був одним із головних обов’язків мого батька, яким той неабияк пишався.