Страница 21 из 24
Алексіс не витримала та розсміялась. Потім, коли заспокоїлась, продовжила говоряти серйозно:
— Я не хочу, щоб ти приймав рішення за нас обох, — тихо сказала вона. — Мені важливо відчувати, що цей будинок належить нам обом. Я витратила стільки сил на його облаштування, а ти навіть не подумав запитати, чи хочу я бачити тут такий телевізор. Ти міг просто поговорити зі мною.
Хасан уважно вислухав її.
— Ти маєш рацію. Я так захопився покупкою, що подумав лише про те, як мені буде зручно. Я не хотів знецінювати твою працю чи твої бажання. Але розумію, чому ти образилася.
Алексіс подивилася на нього.
— Ти справді це розумієш?
— Так. І мені шкода, що я сказав тобі переїхати до магазину. Це було несправедливо. Ти моя дружина, і я не повинен говорити з тобою так, ніби ми вороги.
Вона трохи помовчала.
— А мені шкода, що я відразу заговорила про розлучення. Я розсердилася й захотіла зробити тобі так само не приємно, як було мені.
Хасан простягнув руку через стіл.
— То, може, замість заяви про розлучення ми напишемо список можливих місць для телевізора?
— Я не проти телевізора, Хасане. Я проти того, щоб ти вирішував усе сам.
— А я не проти твоєї грецької краси, Алексіс. Я проти того, щоб у нашому домі навіть пил боявся впасти не в тому місці.
Вона засміялася.
— Ти нестерпний!
— Але ти мене кохаєш.
— Це правда.
Хасан підвівся, обійшов стіл і ніжно обійняв її.
— Тоді домовмося: великі покупки ми обговорюємо разом. І жодних заяв про розлучення через побутові дрібниці.
— Жодних заяв, якщо ти не купиш ще й величезний холодильник, який не поміститься на кухні.
— Алексіс, я починаю думати, що ти ніколи не пробачиш мені ту шафу, яку ми заносили через вікно.
— Ту шафу я пробачила. Але забути не обіцяю.
Вони ще деякий час сиділи поруч, обговорюючи, де краще встановити телевізор. Зрештою вирішили поставити його на окрему тумбу біля стіни, щоб він не порушував гармонії інтер'єру. Хасан отримав великий екран для своїх футбольних матчів, а Алексіс — можливість зберегти задуманий вигляд вітальні.