Дорога мама

Глава 6

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Між коханням і буденністю

Минув рік.

Хасан та Алексіс облаштували свій будинок, у Києві, той самий двоповерховий котедж який Хасан придбав ще до весілля, що б привезли туди Алексіс. Це був не розкішний маєток із десятками кімнат і мармуровими сходами, а невеликий, затишний будиночок, у якому кожен куточок поступово набував особливого значення для його господарів.

На першому поверсі розташовувалися кухня, вітальня, душ та санвузол і маленька веранда, де подружжя любило проводити теплі літні вечори. На другому поверсі були три кімнати: спальня, кабінет і приміщення, яке Алексіс вирішила облаштувати під спортивну залу.

Інтер'єр будинку вона оформлювала в грецькому стилі. Білі стіни, сині віконні рами, високі стелі з фактурною штукатуркою матового відтінку, декоративна ліпнина й масивна люстра створювали відчуття простору та світла. По периметру стелі були розташовані невеликі світильники, які м'яко підкреслювали красу ліпного карниза. Замість шпалер Алексіс обрала декоративну штукатурку з ефектом мармуру.

Меблів було небагато, проте кожна річ стояла на своєму місці. Просторна вітальня вміщувала лише шафу, невеликий диван і великий камін, який став справжньою окрасою кімнати. У дворі стояли дерев'яні стільці та лавки на вигнутих ніжках із м'якою оббивкою. Усе мало стриманий, але вишуканий вигляд.

За рік спільного життя бурхлива пристрасть перших місяців дещо втихла, але не зникла. Вона просто змінила форму. Тепер у ній було більше ніжності, звичної близькості та маленьких знаків уваги.

Алексіс іноді танцювала для чоловіка східні танці, знаючи, як сильно йому подобається спостерігати за її рухами. Хасан, зі свого боку, робив їй компліменти кожен день. Працювали вони разом. Вони відкрили спільний бізнес, це був магазин, поділений на два відділа: Хасан продавав продукти, а Алексіс - косметику та парфумерію.

Вони обоє піклувалися одне про одного, хоча Хасан робив це частіше. Він уважніше помічав втому дружини, швидше пропонував допомогу й охочіше брав на себе зайві клопоти, аби полегшити їй життя. Алексіс ніколи не сприймала його турботу як належне. Вона дякувала йому за допомогу, а він — їй за найменші прояви уваги.

Вони обоє розуміли: щира вдячність не робить стосунки схожими на обмін послугами. Навпаки, вона нагадує людині, що її зусилля помічають, а її присутність має значення.

Збоку їхнє життя могло здатися звичайним і навіть трохи нудним. Утім, Алексіс поступово відкривала для себе, що спокій зовсім не означає відсутності почуттів. Іноді найбільше щастя полягало не в бурхливих зізнаннях, а в тому, щоб увечері сидіти поруч із коханою людиною, слухати потріскування дров у каміні й знати, що нікому не потрібно вдавати когось іншого.

Одного вечора Хасан десь поїхав, попросивши Алексіс залишитись вдома та чекати його, він підготував для неї сюрприз. Алексіс так і зробила. Вже через пів години Хасан повернувся додому з широкою посмішкою.

— Чому ти так усміхаєшся? — запитала вона, відкладаючи книжку.

— Хіба чоловікові заборонено радіти, коли він повертається до власного дому?

— Дозволено. Але зазвичай ти так усміхаєшся після того, як щось купиш.

— Ти надто добре мене знаєш, — визнав Хасан і з гордістю додав: — Я придбав новий телевізор!

Алексіс повільно підвела голову.

— Телевізор?

— Великий. Дуже великий. Тепер ми зможемо дивитися фільми так, ніби перебуваємо просто всередині подій!

— І де ти збираєшся його поставити?

— У вітальні, звичайно. На стіні над каміном.

Кілька секунд Алексіс мовчала, наче намагалася переконатися, що чоловік не жартує.

— Над каміном?

— Саме там! Я вже все обдумав.

— Хасане, ти пам'ятаєш, як ми облаштовували цю вітальню? Білі стіни, мармурова штукатурка, ліпнина, люстра… Усе мало бути гармонійним!

— Звісно, пам'ятаю. Я ж теж тут живу.

— Тоді чому ти вирішив купити величезний телевізор і повісити його на найкрасивішу стіну в будинку, навіть не запитавши мене?

Хасан розвів руками.

— Тому що це телевізор, Алексіс, а не третій член нашої родини. Він не потребує сімейної ради!

— Річ не в телевізорі! Річ у тому, що ти вирішив усе сам!

— Я купив річ для нашого спільного дому. Хіба це погано?

— Ні. Але я теж маю право вирішувати, який вигляд матиме наш дім!

— А я маю право хотіти дивитися футбол на великому екрані!

— То дивися футбол у магазині!

Хасан образився.

— Чудова ідея! А ти можеш переїхати до магазину зі своїми вазами. Там їх багато, і ніхто не заважатиме тобі розставляти їх по лінійці!

Алексіс звузила очі.

— Що ти сказав?

Хасан одразу зрозумів, що перейшов межу, але гордість не дозволила йому негайно вибачитися.

— Я сказав, що телевізор стоятиме у вітальні.

— А я кажу, що не стоятиме!

— Стоятиме!

— Не стоятиме!

— Алексіс, я чоловік у цьому домі!

— А я твоя дружина, а не предмет меблів, який можна переставляти куди заманеться!

Після цих слів у кімнаті запала тиша. Вони обоє розуміли, що сварка давно перестала бути суперечкою про телевізор. Алексіс хотіла, щоб її думку поважали, а Хасан не бажав почуватися людиною, чиї бажання завжди відступають перед її уявленнями про красу.

Але замість того, щоб визнати справжню причину образи, вони продовжували сердитися.

Алексіс підійшла до столу, взяла аркуш паперу й ручку.

— Знаєш що? Якщо ти вважаєш, що можеш сам вирішувати все в нашому житті, нам краще розлучитися!

Хасан подивився на неї, потім на аркуш.

— Розлучитися через телевізор?

— Не через телевізор! Через твоє ставлення!

— Звісно, — серйозно кивнув він. — Тоді я теж напишу заяву. Не хочу, щоб ти думала, ніби я намагаюся привласнити собі всі юридичні права.

Він сів навпроти дружини, узяв чистий аркуш і почав щось писати.

Приблизно за хвилину Хасан підняв голову.

— Алексіс, як правильно написати: «заява» чи «зайява»?

— «Заява»! — сердито відповіла вона, не відриваючись від свого аркуша.

Хасан кивнув і продовжив писати. За мить він запитав:

— А сьогодні яке число?

— П'ятнадцяте липня! Ти що, зовсім не здатний самостійно написати заяву?

— Здатний. Просто хочу, щоб документ був оформлений бездоганно. - відповів він дружині, в потім почав бурчати. - Я тобі вирішив зробити подарунок на річницю весілля, а ти...

— Оформи документ бездоганно й не відволікай мене! - буркнула Алексіс, яка все ще злилась.

— Добре. І ще одне запитання: телевізор ми після розлучення ділимо навпіл чи залишаємо тому, хто першим встигне його забрати?

Алексіс стиснула губи, намагаючись не засміятися.

— Телевізор залишиться тобі!

— Прекрасно. А камін?

— Мені!

— Домовилися. Тільки попереджаю: якщо ти забереш камін, дрова теж твої.

— Хасане!

— Що? Я намагаюся розподілити майно справедливо! - насправді, Хасан намагався їх сварку перетворити в жарт. - А стіну у домі між нами яку будемо ставити з кирпича чи гіпсокартону?