Страница 7 из 50
- О, ви ось так? А що ви скажете, якщо я відведу його прямо до Б. П. Б.? На британську територію, молодий хлопче.
- Подбайте про те, щоб з вами не стався нещасний випадок.
- Ви думаєте, я вас боюся? Невже ви думаєте, що я вештався по всьому світу, коли ви ще не народилися, не знаючи, як подбати про себе? Встромите мені ніж в спину, еге ж? А хто буде керувати човном? Ви і ті четверо чорних негрів? Ви змушуєте мене сміятися. Та ви не відрізняєте один край човна від іншого.
Блейк знову стиснув кулаки. Двоє чоловіків вирячилися один на одного, але в очах капітана була глузлива посмішка. Він знав, що, коли справа дійде до розкриття карт, у нього була перевага. В іншого вирвалося легке зітхання.
- Куди ви хочете відправитись? — запитав він лікаря.
- На будь-який голландський острів, де я зможу знайти корабель, який візьме мене у потрібний мені напрямок.
- Гаразд, тоді приходьте. В усякому разі, це буде краще, ніж весь час залишатися наодинці з цим.
Він кинув на шкіпера погляд безсилої ненависті. Капітан Ніколс добродушно засміявся.
- Це правда, це буде товариство для вас, мій хлопчику. Завтра близько десятої виходимо. Це вам підходить?
- Мені підходить, — сказав доктор.
8
Гості пішли рано, і доктор Сондерс, взявши книгу, ліг у довге плетене з ротангу крісло. Він поглянув на годинник. Було трохи після дев'яти. У нього була звичка викурювати по півдюжини люльок за вечір. Він любив починати в десять. Він чекав цього моменту без нездужання, але з легким тремтінням очікування, що було приємно, і він не став би переривати це, наближаючи годину своєю поблажливістю.
Він погукав А-Кея І сказав йому, що вранці вони відпливають на люгері незнайомців. Хлопець кивнув. Він теж був радий забратися геть. Доктор Сондерс найняв його, коли йому було тринадцять, а тепер йому виповнилося дев'ятнадцять. Він був струнким, миловидним юнаком з великими чорними очима і шкірою гладкою, як у дівчини. Його волосся, вугільно-чорне і дуже коротко підстрижене, облягали голову, як щільний ковпак. Його овальне обличчя було кольору старої слонової кістки. Він швидко посміхнувся, і тоді показав два ряди найвишуканіших з можливих зубів, маленьких, білих і правильних. У своїх коротких китайських штанях з білої бавовни і щільно прилягаючому піджаку без коміра він володів томною елегантністю, яка була дивно зворушливою. Він рухався безшумно, і в його жестах була навмисна грація кішки. Доктор Сондерс іноді лестив собі думкою, що А-Кей ставиться до нього з любов'ю.
О десятій, закривши книгу, він погукав:
- А-Кей!
Хлопець увійшов, і доктор Сондерс безтурботно спостерігав, як він бере зі столу маленький піднос, на якому стояли олійна лампа, голка, люлька і кругла бляшанка з опіумом. Хлопець поставив його на підлогу поруч з доктором, а сам, присівши навпочіпки, запалив лампу. Він потримав голку в полум'ї і теплим кінцем витягнув достатню дозу з банки з опіумом; спритними пальцями він скачав його в кульку і обережно підсмажив над маленьким жовтим полум'ям. Доктор Сондерс спостерігав, як вона шипить і набухає. Хлопець зняв її з вогню, знову розім'яв кульку і ще раз приготував; він вставив її в люльку і передав своєму господареві. Доктор взяв її і, сильною швидкою затяжкою досвідченого курця, вдихнув солодкий на смак дим. Він потримав його хвилину в легенях, а потім повільно видихнув. Він повернув люльку. Хлопець вискріб її й поклав на піднос. Знову розігрів голку і почав варити ще одну кульку. Лікар викурив другу люльку і третю. Хлопець підвівся з підлоги і пішов на кухню. Він повернувся з горщиком жасминового чаю і налив його в китайську чашу. Аромат на мить подолав їдкий запах наркотику. Лікар відкинувся на бильце свого довгого крісла, поклавши голову на подушку, і дивився на стелю. Вони не розмовляли. У будинку і навколо було дуже тихо, і єдиним звуком, що порушував тишу, був різкий крик гекона. Доктор спостерігав за ним, поки він нерухомо висів на стелі, маленький жовтий звір, схожий на доісторичного монстра в мініатюрі, і час від часу швидко кидався, коли муха або метелик привертали його увагу. А-Кей закурив цигарку і, взявши дивний струнний інструмент, щось на зразок банджо, бавив себе, тихенько граючи. Тонкі ноти пливли по повітрю, вони здавалися розрізненими звуками, і якщо час від часу ви чули початок мелодії, вона не закінчувалась, і ваш слух опинявся в омані; це була повільна і тужлива музика, яка здавалася такою ж незв'язною, як різноманітні аромати квітів, і вона, здавалося, пропонувала вам лише вказівки, натяки тут і там, навіювання ритму, за допомогою якого ви могли б створити в своїй власній душі більш витончену музику, ніж могли почути вуха. Час від часу різкий дисонанс, схожий на дряпання олівця по шиферному листу, вражав нерви раптовим потрясінням. Це викликало в душі таке ж чудове тремтіння, яке охоплює тіло, коли в спеку ви занурюєтеся в крижаний ставок. Хлопець сидів на підлозі в позі незайманої краси і задумливо перебирав струни своєї лютні. Доктор Сондерс запитував себе, які смутні емоції хвилювали його. Його меланхолійне обличчя було байдужим. Здавалося, що він в своїй пам'яті відшукував мелодії, почуті в якомусь далекому минулому існуванні.
Незабаром хлопець поглянув вгору, швидка, чарівна посмішка раптово висвітлила його риси, і запитав свого господаря, чи готовий він. Доктор кивнув. А-Кей відклав лютню і знову запалив маленьку лампу. Він приготував ще одну люльку. Доктор викурив її і ще дві, опріч тої. Це була його межа. Він курив постійно, але стримувано. Потім він відкинувся назад і віддався своїм думкам. Тепер А-Кей зробив собі пару люльок і, викуривши їх, погасив лампу. Він ліг на циновку з дерев'яною підпорою під шию і незабаром заснув.
А доктор, винятково умиротворений, розмірковував над загадкою буття. Його тіло спочивало в довгому кріслі так зручно, що він не усвідомлював цього, за винятком того, що смутне відчуття благополуччя в ньому додавало йому духовного заспокоєння. У цьому стані свободи його душа могла дивитися зверху вниз на свою плоть з ніжною терпимістю, з якою ви могли б ставитися до друга, який вам набриднув, але чия любов була вам приємна. Його розум був надзвичайно жвавий, але в його діяльності не було ані занепокоєння, ані тривоги; він рухався з упевненістю сили, яку ви могли б уявити, наче великий фізик рухався серед своїх символів, і у його ясної свідомості було абсолютне захоплення чистої краси. Це було самоціллю. Він був володарем простору і часу. Не було такої проблеми, яку він не міг би вирішити, якби захотів; все було ясно, все було вишукано просто; але здавалося дурним вирішувати труднощі буття, коли було таке вишукане задоволення в знанні, що ви можете цілком зробити це, коли б ви не схотіли.
9
Доктор Сондерс прокидався рано. Ще тільки-но почало світати, коли він вийшов на веранду і покликав А-Кея. Хлопець приніс йому сніданок, маленькі ніжні банани, відомі як «Дамські пальчики», неминучу яєчню, тости і чай. Доктор поїв з хорошим апетитом. Упаковувати було майже нічого. Вбогий гардероб А-Кея був упакований в пакет з обгорткового паперу, а гардероб доктора - в китайську валізку зі світлої свинячої шкіри. Медичні матеріали і хірургічні прилади зберігалися в жерстяній коробці середнього розміру. Троє чи четверо тубільців чекали біля підніжжя сходів, що вели на веранду, пацієнти, які хотіли проконсультуватися з лікарем, і він прийняв їх одного за другим, поки снідав. Він сказав їм, що уїжджає цього ранку. Потім він попрямував до будинку Кім Чіна. Той стояв посеред плантації кокосових дерев. Це було значне бунгало, найбільше на острові, з елементами архітектури, що надавало йому стиль, але його претензійність дивно контрастувала з убогою обстановкою. У нього не було саду, і земля навколо нього, засмічена порожніми бляшанками з-під консервованих продуктів і обривками пакувальних коробок, була недоглянута. Кури, качки, собаки та свині блукали навколо, намагаючись знайти щось їстівне серед покидьків. Воно було обставлене в європейському стилі, з буфетами з мореного дубу, американськими кріслами-гойдалками, які ви звикли бачити в готелях Середнього Заходу, і журнальними столиками, оббитими плюшем. На стінах висіли збільшені фотографії в масивних золотих рамах Кіма Чіна і багатьох членів його сім'ї.