Страница 52 из 62
РОЗДIЛ ВIСIМНАДЦЯТИЙ
Переможенi просять помилування. Як перемогти ватагу. Новий
похiд. Вогнище на бiндузi. Романова зрада. Кiнець ватаги.
Повернення переможцiв.
У гарцерському таборi я з'явився в обiдню пору. Приплив туди своїм самоходом вiдразу пiсля того, як Телль повiдомив, що ватагу розгромлено.
Члени ватаги справляли жалюгiдне враження. Були обшарпанi, голоднi i навiть бруднi, хоч тут води не бракувало. Казали, що вже два днi не мали нiчого гарячого в ротi. Мовляв, удень боялися виткнути носа з табору, розташованого на одному з болотяних острiвцiв Плаского озера. Вночi їм не щастило вкрасти чогось попоїсти, бо мiсцевi господарi, як i туристи, вже знали про ватагу й дуже стереглися. В одному ятерi риби не знайшли, а другий їм не дав пограбувати таємничий Капiтан Немо. Украли трохи картоплi на полi, але боялися розпалювати вогнище. Жили i все боялись, що їх викриють мiлiцiя, чи гарцери, чи грiзний Капiтан Немо. Пробували перебиватись лiсовими ягодами, сирою морквою, вкраденою на полi, але молодi шлунки не обдуриш зеленню. Спроба вдертися до гарцерського складу була виявом крайнього вiдчаю.
Гарцери запросили їх до столу, табiрний кухар не пошкодував їм супу й картоплi з м'ясом. Гарцери погодилися зменшити свої порцiї, щоб тiльки нагодувати тих голодних, охлялих хлопцiв.
Я спостерiгав за тим обiдом; бiля одного столу сидiли семеро зголоднiлих, вони їли жадiбно й хапливо, а бiля решти столiв - довгi ряди акуратних хлопцiв i дiвчат у гарцерському вбраннi. Обiд, за яким звичайно точилася жвава розмова, тепер минав у цiлковитому мовчаннi. Дивитися на виснажених хлопцiв було так сумно, що згасали веселi розмови, жарти, дотепи. До того ж, кожен знав, що вся iсторiя ще не скiнчилася. Адже повинна була перемогти справедливiсть, i цi семеро хлопцiв вiдповiдатимуть за те, що зарiзали вiвцю на островi, вкрали човна, подерли ятери, словом, за все, що вони накоїли протягом короткого часу.
У лiсi, на дорозi до Сем'ян я побачив мiлiцейську автомашину, а в наметi старшого вожатого гарцерiв Гонсеровського застав офiцера мiлiцiї, з яким зустрiчався в Iлавi.
- Як Чорний Франек? - стурбовано спитав вiн.
- Менi здається, з ним уже не буде нiякого клопоту, - впевнено вiдповiв я.
- Це дуже добре, - зрадiв вiн. - Та, на жаль, справа ватаги ще iснує. Я саме хотiв про це з вами поговорити, узгодити план спiльних дiй.
- А я мiг би допомогти?
- Звичайно. Ви ж член бригади сприяння мiлiцiї, i це входить у вашi обов'язки. Справа буде нелегка. Троє хлопцiв з ватаги ховаються в цiй мiсцевостi. Адже береги озера тягнуться, мабуть, бiльш нiж на сто кiлометрiв, тут є де чудово сховатися, стiльки закамаркiв, урочищ, заростiв, що й батальйон солдатiв не знайшов би хлопчакiв. Та чи означає це, що ми не спiймаємо їх? Запевняю вас, за якихось кiльканадцять годин вони вже опинилися б у наших автомобiлях з рацiями. Досить було б викликати загiн мiлiцiї i кiлька тренованих собак. Але ми не зробимо цього. Чому? Вiдповiдь проста: такi засоби ми застосовуємо проти вбивць, бандитiв, грабiжникiв. А тут маємо справу з купкою шiстнадцятирiчних шибеникiв i дрiбних злодюжок. Тому не будемо брати проти них собак, не влаштовуватимемо мiлiцейських облав у лiсi. Наш план такий: пошлемо в цей район бiльше патрулiв. А дачники, гарцери, туристи, коротше, населення з-понад озера, якому найбiльше обридла Романова ватага, нехай повiдомлять нас, коли бешкетники вийдуть зi своєї схованки, щоб поцупити щось iз харчiв. Ми хочемо, щоб цi юнi злочинцi вже на порозi своєї кримiнальної "кар'єри" зрозумiли: проти них уся громадськiсть.
Менi подобались його погляди.
- Я надумав разом з кiлькома хлопцями дослiдити Пласке озеро, - сказав я. - Може, натрапимо там на слiди ватаги. Менi здається, цю справу не слiд вiдкладати. Ситуацiя, в якiй опинилися цi хлопцi, може привести їх до якогось бiльшого злочину. Мої друзi Телль, Яструб i хлопець на прiзвисько Баська казали менi, щоб я попросив за них у старшого вожатого. Вони хочуть взяти участь у походi. Це вже великi хлопцi, i я ручусь, що вони не дозволять собi нiяких поганих вчинкiв.
- Телль, Яструб i Баська - серйознi хлопцi, - сказав старший вожатий. Тiльки прошу, щоб на нiч вони повернулися в табiр.
- Єсть! - вiдсалютував я по-гарцерському.
За якийсь час Телль уже сидiв у моїй машинi, яка пливла до мису Судака. За нами прямувала гарцерська байдарка, а в нiй Яструб i Баська.
О сiмнадцятiй нуль-нуль, як написав би кожен гарцер у своєму повiдомленнi, ми були готовi.
Чорний Франек, що допомагав нам пiдготуватися, весь час крутився коло мене, здавалося, нiби вiн хоче сказати менi щось важливе. Нарештi, не витримав:
- Чи... - затнувся вiн, - чи це буде зрада, якщо я... не пiду з вами?
- Авжеж, - глузливо буркнув Яструб.
Франек благально глянув на Марту.
- Зрозумiйте, - шепнув вiн. - Я так не можу... То мої колеги... То я зiбрав ватагу.
Я розумiв його. Може, навiть у ту мить вiдчув до нього нiби якусь повагу.
- Звичайно, ти маєш рацiю, Франеку. I я так думаю. Ви з Бронкою будете тут стерегти табiр.
Франек i Бронка з великим полегшенням прийняли це доручення. Ми рушили. Мiй самохiд тяг на буксирi байдарку й човен Капiтана Немо, бо найтихiший був мотор у самохода, а нам було дуже важливо їхати без шуму.
Спершу я довiдався, що в затоцi спiймано кiльканадцять великих красноперiв. Пан Казик спiймав аж вiсiм рибин, це так його потiшило, що вiн голосно спiвав, коли Марта перевезла його на той бiк. Здається, пан Анатоль дуже зневажливо поставився до рибальських успiхiв приятеля, але пановi Казику це було байдуже. Товариство пана Анатоля заходилося згортати свої намети. Менi було цiкаво, навiщо й куди вони так несподiвано переселяються.
Таємниця розкрилася сама собою.
У протоцi ми побачили бiлу яхту Вацека Краватика, яка стояла на якорi. А на правому березi, там, куди колись пiдпливав пором, ставили новий табiр пан Анатоль, Казик та їхнi жiнки.
- Мешкатимуть поблизу Краватика i, напевно, разом ловитимуть рибу, сказала Марта.
Я здогадався, що пан Анатоль, пливучи на Буковець заявити в мiлiцiю про Чорного Франека, зустрiв Вацека Краватика, який розтлумачив йому безпiдставнiсть його скарги. Може, вони вдвох понарiкали на мене й це їх зблизило. А потiм Вацек Краватик виявив до пана Анатоля милiсть i дозволив йому ловити рибу поруч себе...