Страница 51 из 62
Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Вiн пiшов до намету, а я лiг в машинi. Був уже день, але його свiтло не заважало моєму мiцному сну.
I, мабуть, ми спали б до пiвдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про нашi нiчнi пригоди. Встала о восьмiй, скупалася в озерi й, лежачи на сонцi, чекала, поки ми прокинемось. Нарештi, схотiла їсти, заходилася готувати снiданок i, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирiшила збудити нас. Ми прокинулись невиспанi, в поганому настрої, який минув тiльки пiсля снiданку.
Я розповiв Бронцi про нiчнi пригоди i, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.
- А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капiтан Немо? Нiколи не вiдгадаєш, похитав головою Чорний Франек.
- Ох, Немо, - зiтхнула Бронка. - Хотiла б я ще колись побачити його.
- Вона закохана в нього, - зареготався Чорний Франек.
Бронка образилась. А надто, що i я пiдсмiювався з неї.
I через цю дрiбницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркiт мотора, й на озерi з'явився човен, у якому пливла до нас Марта.
- Про вовка помовка... - почав був я.
I прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:
- Чого вона сюди пливе? Не люблю я цiєї дiвчини. Вона пiдбурювала проти мене пана Томаша. I вважає, що зi мною не варто навiть розмовляти.
Чорний Франек поклав на плече Бронцi руку й мовив:
- Не мороч собi голови Капiтаном Немо. Оце вiн сам i пливе.
Бронка занiмiла.
- Вона? - вимовила врештi.
- Вона, - кивнув вiн головою.
А тим часом Капiтан Немо пiдплив човном до пiщаного мису i вимкнув мотор.
- Вiтаю вас! - гукнула весело Марта. - Ну, що ми сьогоднi робимо? Будемо ловити рибу?
- Менi, мабуть, треба попливти в гарцерський табiр... - сказав я нерiшуче. - Там рибальська карта...
Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на блiду вiд сонця зелень очерету. I менi стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руцi?
- А як з украденим човном? - спитав я Марту.
- Уже повiдомила лiсничого. Вiн прийде по нього до мого батька.
З-за очерету виплив човен з лицарями спiнiнгу. Вони ще не допливли до мису Судака, а вже лунав глузливий голос пана Анатоля:
- Ви сюди переселилися? Ви пройда. Ближче до рибки? Ближче до судакiв, еге ж?
Вони причалили до мису. Пан Анатоль вiдразу попрямував до Марти i наставив на неї вказiвний палець.
- На що сьогоднi ловимо? - спитав вiн грiзно.
Марта чемно вклонилась i поважно вiдповiла:
- Сьогоднi ловимо на фокус-покус.
Пан Анатоль заклiпав очима. Та, мабуть, вирiшив, що цього разу не дасть себе обдурити. Перед цим вона теж казала, що ловитиме "на заклинання", i спiймала великого окуня. Тому пан Анатоль лише покивав головою i самовпевнено мовив:
- Знаю, що ви думаєте. Фокус-покус? Я чув про щось таке. Беруть шматочок червоного пластика i вмочають у риб'ячу кров, а потiм чiпляють на гачок як живу принаду.
- А "на пупа" ви вже ловили?
- Що? - обурився пан Анатоль. - Ви глузуєте iз старшого?
Марта зневажливо глянула на нього.
- Це добре, що ви не ловили "на пупа", бо то заборонений метод.
Пан Анатоль звернувся до мене:
- Ви не реагуєте, коли молодь так поводиться? Це образа.
- Ви не маєте уявлення про рибальство, - сухо зауважила Марта. - Кожний рибалка знає: ловити "на пупа" означає, що гачок з принадою i волосiнню прив'язують до шматочка бiлого полiстиролу й вiльно пускають на воду. Але це заборонено, - пiдкреслила вона. - Так ловлять браконьєри, а не спортсмени.
I дiвчина, рiзко повернувшись, пiшла до свого човна, а за нею побiг, заточуючись од смiху, Чорний Франек. Марта почала виймати з човна вудлища, по одному кожному з нас. У цю мить я аж здригнувся. Бо вперше почув голос пана Казика, який завжди ховався в тiнi свого приятеля, що цiлком придушив його. Пан Казик промовив тихенько й несмiливо:
- Нема чого ображатись, Анатолю. Я теж чув про метод "на пупа".
- Тихо! - тупнув ногою пан Анатоль. - Тихо, Казику! Ти рибалка-початкiвець i не забувай про це, бо я бiльше не ловитиму з тобою риби.
Але того дня в пановi Казиковi пробудився бунтiвник:
- Як нi, то нi. Я пiду ловити рибу з цiєю дiвчиною.
I, закинувши на плече вудку так, наче це був карабiн, а вiн зiбрався в запеклий бiй, пан Казик пiдiйшов до Марти й чемно спитав, чи вiзьме вона його з собою рибалити.
Пан Анатоль грiзно блиснув очима, його розпирало вiд гнiву:
- Отже та-а-а-а-ак? - протяг вiн єхидно. - Я вже все розумiю. Та-а-а-ак...
Його гнiв вилився на мою голову.
- Ви що, гадаєте, що я дурень? Ви гадаєте, нiби я не маю очей i не бачу, що тут дiється? Ви пiдозрiла людина. У своєму таборi ви переховуєте дiвчину з ватаги бешкетникiв. А хто цей хлопець? Гадаєте, я не впiзнав Чорного Франека, ватажка розбишак? Я досi мовчав, але тепер, вибачайте, мушу повiдомити в мiлiцiю.
I пан Анатоль попрямував до свого човна.
- О господи, як я дiстануся на той берег? - злякався пан Казик. - Вiн вiдпливе без мене.
На допомогу йому прийшла Марта, якiй бунт пана Казика справив велику приємнiсть.
- Я привезу вас до наметiв своїм човном, - пообiцяла вона.
Вражений до глибини душi, пан Анатоль, не оглядаючись на свого приятеля, вiдчалив вiд берега. Я бачив, як вiн поплив до Сем'ян, напевно, щоб здiйснити свою погрозу й повiдомити в мiлiцiю, що Чорний Франек у мене. Я трохи спiвчував йому. До Сем'ян озером було далеченько, бiдолаха добре помахає веслами в таку спеку. А ще ж як його розгнiвить повiдомлення, що Чорний Франек перебуває пiд моїм наглядом за згодою мiлiцiї!
Марта, Бронка, Чорний Франек i пан Казик приготували рибальськi снастi. За Мартиною порадою вирiшили йти до затоки Красноперiв. А хтось повинен був стерегти табiр. Я охоче взяв це на себе. Саме тодi на озерi з'явилася байдарка, в якiй сидiв Телль i здалеку махав менi рукою на знак, що має повiдомити щось важливе.
Ми всi зачекали, поки вiн пiдпливе. А Телль так поспiшав, що аж глибоко зарився носом байдарки в пiщаний мис.
- Вони здалися! - радiсно закричав вiн. - Хлопцi переловили майже всю ватагу. Вони хотiли вдертися до нашого складу з харчами.
- А Лисяча Шкурка з ними? - стурбовано спитав я.
- На жаль, Лисяча Шкурка i ще двоє хлопцiв утекли десь за озеро.