Шукачі блакитних перлів

Ювелір крізь побільшуюче шкло, розглядав дорогоцінність.

– Вона має історію чи назву? – запитав він.

– Так. Я хочу, щоб вона називалася «Небо України», – відповів Роман.

– Так. Це чудова і рідкісна перлина. Ще недавно вона коштувала б величезні гроші. Але тепер на світовому ринку дуже поширилися перли і вони впали в ціні. Японці плекали їх штучно, але це справжня перлина, походженням з Індійського океану. Але потім... її трохи зіпсували, бо вона має більше глибинного сяйва, ніж на поверхні. Це – дивна річ, і на знавця навіть краще... Хочете, я розповім коротку історію?

– Прошу.

І ювелір пильно вдивляючися в перлину оповідав:

– Це була величезна перловниця, яка виросла в глибині океану, але потім перенесли десь у мілководну лагуну, в інші умови і за них наросла ця нова, трошки інша офарбленням оболона.

– Я знаю історію цієї перлини і справді це так, – відловів Роман. – Ви можете купити її?

– Так. Я зможу заплатити готівкою дев'ять тисяч долярів, – запропонував купець.

Дев'ять тисяч! Романове серце затріпотіло у радісному хвилюванні. Стільки грошей Григорій Білаш має від своєї фарми за цілий рік. Таки коштовна його знахідка, здобута з дна лагуни. Шкода, що він не шукав ще більше перлів, пронісся вир думок у Романовій голові. Він глянув на обличчя Сузани Лендвіс, немов питаючи її остаточної поради, вона без слів зрозуміла юнака.

– Дев'ять тисяч – це замало. А в тім ми маємо ще порадитися з моїм батьком. До побачення, містер Леві, – рішуче промовила Сузана. Роман здивувався з поведінки тієї особи, що в своїй душі він називав вже ангелом-хоронителем. Вже на шумному пішоході він запитав:

– Чому ви не згодилися. Цих грошей мені вистачить на яких два – три роки.

– За два роки ви не здобудете вищої освіти. Вдруге знайти таку перлину тепер неможливо. І запам'ятайте, що вона повинна коштувати набагато дороще.

– Невже дороще?

– Витримка, юначе! У мене є ідея. Я гадаю, що ви отримаєте втричі більше грошей. А покищо сховайте вашу перлину. Незабаром я вас повідомлю. Гуд бай, містер Журба.

– Гуд бай, міссіс Лендвіс, – відповів Роман, дивлячися вслід швидко від'їзжаючому авто.

ЗА ПОРІГ ВИЩОГО СВІТУ.

24 -ге вересня 1946 року до фарми Білаша пошта приставила два рекомендованих відправлення на ім'я містера Романа Журби. Та пошта викликала великий неспокій в його серці. Швидко розірвавши бандеролю, Роман побачив чудово виданий ілюстрований часопис. Його зацікавила прекрасна обгортка з кольорового фото.

– Що це? Так подібне до його обличчя... і вітрило таке, як у «Дніпрової чайки». Що це, невже сон?

Роман вщіпнув себе за руку, відчув біль і підскочив з радощів, голосно гукаючи:

– Олексо! Марко! Йдіть сюди!

– Що сталося?

Троє хлопців гуртом швидко переглядають часописа і зупиняються на вкладках з кольорових малюнків.

– Та це ми! – радісно вигукнув Олекса – Дивіться, це наша лагуна і острів, ось малайці, а ось і ти, Романе, у водолазній масці.

– Невже!?

Марко читає нариса «Лагуна блакитних перлів», де описується острів, цікаві і романтичні випадки з війни, морські пригоди. Майже цілу сторінку присв'ячено описові лагуни і лову перлів, де головними героями були два юнаки, які випадково потрапили до військової фльоти. Роман розуміє все по-англійському, Олекса лише на половину, але він навіть не дихає, щоб не пропустити жодного слова.

Марко кінчив читати.

– Ви – герої! Я вам просто заздрю, – щиро признався він, – коли б там на острові ми були в трьох, ото б наробили чудес.

Старий Білаш з Білашихою теж довго розглядали часописа.

– Вітаю. Ви попали на сторінки великої преси. Це вже слава, – щиро промовив він.

В другому конверті Роман знайшов запрошення:

«Високоповажному містеру Журбі.

Сьогодні рівно о шостій вечора, Вас запрошується до «Маунт-Гоуза» на вечірку до родини Лендвіс з приводу дня народження міссіс Сузани.

Родина Лендвіс».

Цілий день хвилювання. Старанно прасується святкове вбрання, чиститься взуття, готується крохмалевий комірець. Перукар старанно стриже каштаново – чорне волосся і вперше голить ніжне лице юнака...

Великий будинок в парку. Роман прибув трохи зарано і мусить чекати п'ять хвилин. Він звик поважати точність.

В дверях вітальні він подає запрошення. Швайцар чемно вклонившися, проводить до вітальні, яка нагадує оранжерею. Там повно різноманітних квітів в кошах і букетах. Он цілі снопи розкішних оргіній, різноманітних фарб, айстри ніжних, пастельних розквіток, білих хризантем.

Романа зустрічає з посмішкою Сузана, прямує до нього, немов до найдорожчого гостя.

О, Боже, яка вона прекрасна в цьому небесного кольору вбранні, мало що не вигукнув Роман, але лише ввічливо чемно говорить:

– Поздоровляю вас з днем народження. Бажаю всього кращого в ваших задумах, особливо літературних. Ви чудово пишите. Немов самі пережили все, так природньо і правдиво описали наш острів.

– О, дякую містер Журба... Ваша відзнака краща тих квітів, що мені сьогодні принесли.

Між поважними гостями є і декілька молодих чоловіків, які офіційно чемно, але не без цікавости оглядають Романа. Сузана знайомить їх.

– Це містер Дебрі. Студент університету, майбутній хемик. Ось містер Мак-Магон – майбутній літератор, а це панове містер Журба, славетній шукач щастя і перлів, також мандрівник.

Роман потиснув руки і вклонився, подумавши: – Хто я? Якби мав освіту, а так – шукач загубленого щастя і перлів. І якби не випадок, ніколи не потрапив би сюди. Ці молоді люди задоволені своїм положенням, а я прагну чогось. І я мушу добитися... Так! Так! Так! – калатає Романове серце. Студенти, побачивши струнких юних пань, пішли зустрічати їх. Сузана показувала Романові великі портрети в золотих рамах.

– Це наші діди. Вони приймали участь у визвольній війні Сполучених Штатів.

Роман вдивляється в суворо ясні обличчя перших піонерів Америки, у париках і генеральських мундирах. Він поважає їх. Сузана веде далі. Вони йдуть поряд. Роман бачить у величезному дзеркалі себе у весь зріст. На ньому добре лежить сірий спортовий костюм, білий комірець відтіняє смагляве обличчя. Він ще глянув і побачив іскри власних очей. Рядом Сузана. Вона теж глянула в дзеркало і всміхнулася. Старі поважні пані, що сидять у м’яких фотелях у затінку величезних вазонів, крізь лорнети оглядають молоду пару, щось шепочуть між собою. Роман не чує, але знає напевне, що говорять про них. Його цікавить думка пань. І він чує лише обривки речень.

– Це той шукач перлів...

– Життерадісний хлопець...

Урочисто б'є гонг.

– Містер Журба, я мушу йти запрошувати гостей до столу. Прошу йти до гостиної.

Романове кріселко недалеко від Сузани. Розкішний стіл. Сервети, виделки і виделочки, ножі і ножики, тарілки і тарілочки. Що і до чого, важко розібрати Романові. Він придивляється, як роблять інші, думає: – Ну, Романе, не вдар лицем в болото...

Полковник Лендвіс привітався з гостями, з кожним окремо і, побачивши Романа, кинув репліку:

– А ось і наш острівний герой!..

Підняли чари за здоров'я Сузани. Гості промовляли тост за тостом і Романів настрій кращає. Після вечері – танці. Молодь захоплюється новим вальсом.

В кінці банкету Сузана з'явилася в залі з величезним бутафорським білим молотком, непоспішаючи піднялася на естрадку музик.

– Леді і джентльмени! Мої дорогі гості! Юнакові, що мною описаний в «Корнет», якого ви бачили у фільмі мого дядька, і сьогодні за нашим столом, потрібно вчитися. Америка завжди допомагала кращим людям, які зверталися до неї. Цей юнак має коштовну перлину, знайдену на острові. Ось вона, разом з фотознимками та історією. Хто з моїх шановних гостей бажає придбати цю перлину? Вона продається за десять тисяч долярів. Хто дає більше?