Приходьте вчора

АНШЛАГ

Роботу над спектаклем новий художній керівник театру Рубен Болеславович Кожура завершив, звелівши касирові Хохлятку відшукати і вивісити табличку: «На прем'єру усі квитки продано». Хохлятко спробував заперечити, посилаючись на те, що за останні п'ять років він її в очі не бачив, але художній керівник залишався невблаганним.

— У партері повинно бути тісно, а на сцені — просторо, — виклав він своє творче кредо. — З питань квитків направляти особисто до мене.

Наступного дня у кабінеті Кожури пролунав перший телефонний дзвінок. Просили оформити колективну заявку.

— Чи ви сповна розуму? — образився Рубен Болеславович. — У нас жодного квитка, а ви хочете сорок. Можу запропонувати на друге півріччя, якщо трохи скоротите заявку. Принаймні удвічі. Нехай підуть активісти, кращі виробничники.

Відтоді телефон не змовкав. Люди просили, благали, вимагали, пропонували дефіцитні пром- і продтовари. Надвечір біля каси зібрався натовп. Касир Хохлятко, який ніколи раніше не бачив такої кількості людей, утік, вважаючи, що його прийшли бити за передостанню виставу. До народу вийшов сам Кожура і заявив, що квитки на прем'єру відпускатимуться тільки по броні. Люди неохоче розійшлися, залишивши на всяк випадок кілька чергових і домовившись відмічатися кожні три години.

Наступного дня почали приходити по записках. Таких художній керівник приймав ввічливо, але більше двох квитків в одні руки не давав. Третього дня, побоюючись, що спектакль не відбудеться, бо театр просто рознесуть, Рубен Болеславович дозволив Хохлятку продати п'ятдесят квитків і стільки ж віддати до театральної каси, де їх зараз же почали розповсюджувати з абонементами на серію лекцій по охороні навколишнього середовища. Ввечері, повертаючись з репетиції, Рубен Болеславович побачив, як у підворітті біля театру якийсь жвавий хлопчик обміняв квитки на прем'єру на книгу «Королева Марго».

«Мабуть, перші десять спектаклів пройдуть у переповненій залі, — не без задоволення прикинув він. — Але на всяк випадок треба буде заготувати об'яву «Продані квитки назад не приймаються».

ТЕРМІНОВИЙ ВИКЛИК

У телеательє було небагатолюдно. До віконця з написом «Прийом замовлень» підійшла симпатична жінка середніх літ. Молоденька приймальниця, не вислухавши клієнтку, одразу попередила:

— Майстер буде через тиждень.

— Це неможливої — у розпачі промовила жінка.

— Даремно ви так, — трохи образилась приймальниця. — У нас замовлення виконуються в строк!

— Він від мене піде, — приречено зітхнула жінка.

— Він піде від вас тільки після того, як закінчить ремонт, — посміхнулась приймальниця.

— Ви жартуєте, а я серйозно. Чоловік піде, якщо майстра не буде тиждень... Мій може прожити тиждень без їжі, але не без телевізора… Знаєте, він у нас стільки років і жодної поломки, чоловік до нього дуже звик…

— Ну добре, оформлю терміновий виклик на четвер.

— А як. же середа?! Може, є який-небудь надтерміновий? Адже у середу футбол. Чує моє серце, він вдома не всидить... Коли б не діти, я б вас не просила. Пішов би, то пішов.

— Що ж з вами робити... Добре, середа, перша половина дня, раніше ніяк не виходить. У вівторок у кіно сходите або у гості. Може, він на один день і забуде про телевізор.

— Одразу видно, що ви не замужем. Чоловік про дружину може забути, але про цей ящик — ні в якому разі. Мій навіть у обідню перерву до найближчого універмагу навідується. — телевізора подивитись,

— Але у вівторок, здається, особливо цікавих передач немає, — видала останній козир приймальниця.

— Зміст передачі — не головне, — не розділила оптимізму відвідувачка. — Мі й щодо цього не вередливий. Якщо немає нічого цікавого, він полюбляє просто дрімати біля телевізора...

— Добре, — махнула рукою приймальниця. — Зараз поговорю з майстром. Може, віні обслужить вас понаднормово, зважаючи на таку виняткову ситуацію.

ПОВАЖНА ПРИЧИНА

Час був передноворічний. Черга біля ялинкового базару росла. Булько стояв у хвості. Він переступав з ноги на ногу, зітхав і раз у раз промовляв: «Ото діла!»

Молодик, що стояв попереду, відірвався від «Футболу — хокею» і співчутливо спитав:

— У вас неприємності?

— Горю! Робота. Річний звіт. А тут, розумієте, ялинку купити треба.

— Так завжди. Кінець року і Новий рік... Треба попросити тих, хто стоїть попереду. Товариші, поступіться чергою, — голосно сказав молодик. — У людини звіт горить.

— Звіт — то півбіди. Я он через ялинку тринадцяту зарплату не отримаю, — відгукнувся володар пижикової шапки. — У нас саме каса відкрилась, а я на базарі стовбичу.

— Звіт горить?! — обурився експансивний очкарик з портфелем. — Та я, може, зараз у відрядженні у Верхоянську, а ось чекаю спокійно. І вперед не лізу.

— Правильно! — підтримала його жінка з кошиком і двома авоськами. —Тут усі з роботи.

— Звіт, кажете, горить? То пусте, — довірливо нахилився до Булька вусатий здоровань. — От у нас, у пожежників, справді частенько горить. Може, вже й згоріло щось, поки я тут...

Присоромлений Булько поплентався на своє місце.

— Мені б ваші турботи! — пробурчав чоловік, що стояв позаду Булька. — Я от у відпустці, а стою.

Булько зовсім розгубився і якось непомітно для себе пропустив бідолагу-відпускника вперед.

СПІРНИЙ М’ЯЧ

На двадцятій хвилині другого тайму захисник «Ротора» Васько Дубенко перестарався. Форвард «Вимпела», ухопившись за коліно, заходився посилено трамбувати траву, і Васько зрозумів, що треба діяти негайно, бо інакше доведеться залишити поле.

— Ви дарма збираєтесь показувати мені картку, — зупинив він руку арбітра. — Я їх вже багато разів бачив. До речі, у мене дружина у певному стані... Їй категорично протипоказано нервувати.

— Але ви вдалися до одвертої грубості!

— Це грубість?! Ви, товаришу суддя, зайдіть до нашого гастроному, тоді зрозумієте, що таке грубість. Скажіть просто, що у вас домовленість з телебаченням. Як кольорові телевізори пішли, почали замість штрафних жовті й червоні картки показувати. Певне, щоб картинка соковитіша була.