Приходьте вчора

Бібліотека «Перця» № 299

ПРИХОДЬТЕ ВЧОРА

ВЕСЕЛИЙ ДУЕТ

П'ятнадцять років тому Геннадій Костовецький та Олег Попов закінчили Київський інженерно-будівельний інститут і захопилися побудовою... сюжетів гумористичних оповідань. Це захоплення привело їх до редакції журналу «Перець», де вони першою публікацією і відзначили своє п'ятдесятиліття — обом тоді «стукнуло» по двадцять п'ять.

Сьогодні цей творчий дует представляти не треба. Шанувальники гумору добре знають Геннадія Костовецького і Олега Попова по регулярних виступах на сторінках республіканської та всесоюзної періодики, їхні веселі оповідання, дотепні гуморески, влучні афоризми, що вони їх друкують під рубрикою «Фрази», ось уже п'ятнадцять років постійно з'являються на сторінках «Перця». Вигадливі у сюжетах, автори добре володіють прийомом парадоксального фіналу. А це, як відомо, чудово «працює» на читабельність їхніх творів.

Двічі лауреати премії «Перця», Геннадій Костовецький і Олег Попов, працюючи над удосконаленням літературної майстерності, намагаються розширяти свій жанровий діапазон. І це їм добре вдається. Свідоцтво тому — срібна медаль, яку завоював цей творчий дует на Всесоюзному кінофестивалі спортивних фільмів у Каунасі за сценарій до мультфільму «Сімейний марафон»,

У перчанській бібліотеці — це друга книжка Г, Костовецького і О. Попова, Сподіваємося, що вона не розчарує вибагливих любителів гумору.

ДОСТОВІРНІСТЬ, ДОСТОВІРНІСТЬ, ДОСТОВІРНІСТЬ

Чудовий літній день на знімальному майданчику. Все йде за сценарієм. Сонце майже у зеніті. Зрідка пропливають пір'їсті хмаринки. Духмяніють квіточки і мазь «Тайга». Метушиться тільки режисер.

— Головний герой готовий? Де головний герой? Боже мій! Це — лісоруб? З такими плечима? Хіба у лісоруба ноги ширше плечей?! Хутенько вдягніть на нього ще три тілогрійки... І заберіть з кишені верблюда. Я знаю, що «Кемел». Але ж він лісоруб, а не управляючий банком. Терміново задрапіруйте «Кемел» під «Махорочні». Я ж просив — достовірність, достовірність і ще раз достовірність...

А. що це за шпори у нього на нозі? Ножівку, по-моєму, треба в руках тримати. Це вона тільки називається ножівка. Та чого сперечатись, подивіться у тлумачному словнику, якщо не вірите...

А руки! Де трудові мозолі? Що значить —.не доставили? Зараз вкатаємо постачальникові догану. Такими руками тільки ікру на бутерброди намащувати. Я прошу руки великим планом не брати…

Хто дав йому у руки сокиру? Бракує тільки нещасного випадку. В нас же попереду чотири серії, якщо не всі шість… Кинь сокиру, тобі кажуть! Та не в головного оператора, молотобоєць! Поклади її поруч себе. Ось так…

Усі можуть виходити з укриття! Де дублер? Покажи йому, як треба працювати сокирою. Куди ти задкуєш? До чого тут твоє життя? Тобі за це гроші платять. З швидкого поїзда будь-який, даруй, дурень стрибне, ти сокирою попрацюй!..

Хто-небудь з чоловіків може показати, як тримати сокиру?.. Ні? Прошу терміново викликати наукового консультанта з Києва...

Чому сторонні на знімальному майданчику? Хто пустив сюди цього сіромаху? Так... Так… Сам пиляє? Сам рубає? Дайте дорогу лівші! Оточіть його, оточіть турботою і увагою і не випускайте, не випускайте цього мамонта, якій пережив фемінізацію! Женіть кореспондентів! Лівша даватиме інтерв'ю тільки після зйомок.

Негайно усі на майданчик! Світло! Лівша рубає, Даємо тільки руки. А великим планом головний герой. Покладіть на нього піт, чорт забирай! Крупніше краплі, він же працює. Та вилийте на нього відро води кінець кінцем! Мотор! Зйомка!..

НАОЧНА АГІТАЦІЯ

Стенд наочної агітації лаборантові Денису Бузенку доручили оформляти не випадково. Бо, по-перше, він роботою не дуже був завантажений. А по-друге, мав хист до мистецтв: пописував вірші дівчатам а бухгалтерії, непогано малював. Напучуючи творця, голова місцевкому Ігнатій Сидорович сказав:

— На фабриці, Бузенко, дефіцит з кадрами, Тому маєш оформити таке панно, щоб усім забажалося у нас працювати... Не розумієш? Ну щоб, скажімо, ти чи будь-хто, пройшовши біля стенда, без вагань завітав до відділу кадрів.

Два дні Бузенко напружено мислив, був як ніколи зосереджений, а третього — узявся до роботи. Робота просувалась швидко, і коли за тиждень голова місцевкому зазирнув до імпровізованої майстерні, обладнаної Бузенком у червоному кутку, стенд-триптих було завершено.

Глянувши на готову продукцію, Ігнатій Сидорович спершу почервонів, потім зблід і, нарешті, позеленів. На центральному щиті, під гаслом «Приходьте до нас на фабрику!», було намальовано гастроном, із дверей якого зазивно виглядала огрядна жінка. Внизу красувався напис; «Продавщиця Віолетта Циганчук відпускає горілку, не чекаючи 11-ї години. Гастроном — за три хвилини ходи».

На другому щиті був зображений вахтер Микита Кіндратович, а повз нього йшли усміхнені молодики з рюкзаками, наповненими виробами фабрики. Малюнок доповнювали вірші:

«Цілий день спокійно спить

Сторож дід Микита,

Знають, це усі давно—

І дорослі» й діти!»

Третій підрамник ілюстрував двовірш;

«Не обід, та все одно

Граємо у доміно!»

— Ну, то як, піде народ до нас на фабрику? — спитав Бузенко. Вельми задоволений собою, він не помітив спантеличеності Ігнатія Сидоровича — Гастроном близько, доміно у пошані, що іще треба?

— Народ, може, і піде, та нас із тобою тут вже не буде, — прорік голова місцевкому і безсило опустився на своєчасно підставлений Бузенком стілець.

Митець зазнав краху, але творчі здобутки Бузенка знайшли застосування. Трохи оговтавшись, голова місцевкому таки наважився вивісити стенд біля прохідної.