Страница 141 из 158
Після закінчення наради я пішов у сад, щоб зустрітися з герцоґинею, і сказав їй, що граф Оропеса подивився на мене, коли йшлося про те, щоб вислати до Австрії повноважного представника.
— Сеньйоре дон Хуан, — сказала вона, — я визнаю, що ми вже говорили про тебе в цьому плані й що я навіть сама запропонувала тебе. Я знаю, що ти готовий засудити мене. Нічого не поробиш, я винна, але спершу я хочу пояснити тобі своє становище. Я не була створена для кохання, але твоя любов змогла схвилювати моє серце. Перш ніж назавжди відмовитися від насолод кохання, я спершу хотіла пізнати їх. Що ж тут сказати? Вони ніяк не змінили моїх поглядів. Права, які я тобі дала над моїм серцем і наді мною, якими б слабенькими вони не були, не можуть більше існувати. Я затерла найменші їх сліди. Зараз я маю намір прожити кілька років активним життям, впливаючи, по можливості, на долю Іспанії. Потім стану засновницею ордену шляхетних дівиць і сама стану його першою ігуменею.
Що стосується тебе, сеньйоре дон Хуане, то ти поїдеш до пріора Толедо, який вже покинув Відень і подався на Мальту. Однак, оскільки партія, в яку ти увійшов, могла б наразити тебе на ризик, тому я купую всі твої володіння і компенсую їх вартість своїми землями в Португалії, в королівстві Альґарве. Це не єдина осторога, до якої ти мусиш вдатися. В Іспанії є місця, невідомі уряду, де можна прожити все життя в безпеці. Я доручу одному чоловікові познайомити тебе з ними. Мої слова, схоже, дивують тебе, сеньйоре дон Хуан. Раніше я була з тобою більш ніжною, але мене стривожило шпигунство Бускероса, і моє рішення є незмінним.
Сказавши це, герцоґиня покинула мене з моїми власними думками, які були б не дуже приємними для великого панства.
— Бодай би ви всі пропали, — вигукнув я, — напівбожки цієї землі, для яких усі інші смертні — ніщо. Я став іграшкою жінки, яка випробовувала на мені, чи створене її серце для кохання, і яка прирікає мене на вигнання, вважаючи мене щасливим, що я можу прислужитися її власній та її приятелів справі! Але нічого з цього не буде. Завдяки моїй малозначності я ще зможу пожити спокійно.
Останні слова я вимовив досить голосно, бо тут же якийсь голос відповів мені:
— Ні, сеньйоре Авадоро, ти не можеш жити спокійно.
Я озирнувся й побачив між деревами того самого астролога Уседу, про якого вже згадував вам.
— Сеньйоре дон Хуане, — сказав він мені, — я чув якусь частину твого монологу й можу тебе запевнити, що в буремні часи ніхто не в стані знайти спокій. Ти маєш могутній захист і не повинен ним нехтувати. Їдь до Мадрида, залагодь справи з продажем, запропоновані тобі герцоґинею, а звідти вирушиш до мого замку.
— Не нагадуй мені про герцоґиню, — обурено перервав його я.
— Ну, добре, — сказав астролог, — у такому разі поговоримо про твою доньку, яка зараз перебуває в моєму замку.
Бажання обійняти мою дитину вгамувало мій гнів, а з іншого боку, мені дійсно не слід було кидати моїх покровителів. Я вирушив до Мадрида й там оголосив, що виїжджаю до Америки. Свій дім і все, чим я володів, я віддав у руки адвоката герцоґині й вирушив у дорогу зі слугою, якого мені рекомендував Уседа. Різними манівцями ми доїхали до замку, в якому ви вже були й де познайомилися з його сином, присутнім тут шановним кабалістом. Астролог зустрів мене біля воріт і сказав:
— Сеньйоре дон Хуане, тут я вже не Уседа, а Мамун Бен Ґерсом, єврей за релігією і походженням.
Потім він показав мені свої обсерваторії, лабораторію і всі закамарки свого таємничого житла.
— Поясни мені, будь ласка, — сказав я йому, — чи твоє мистецтво ґрунтується на чомусь реальному. Бо мені казали, що ти астролог і навіть чорнокнижник.
— Хочеш спробувати? — перервав Мамун. — Подивися в це венеційське дзеркало, а я тим часом позачиняю віконниці.
Спочатку я нічого не побачив, але потім тло дзеркала неначе потихеньку прояснилося. Я побачив герцоґиню Мануелу з дитиною на руках.
Коли циган дійшов до цих слів, а ми всі уважно слухали, цікаві того, що станеться далі, один із його підвладних прийшов доповісти йому про справи цього дня. Ватажок покинув нас, і більше ми його в цей день не бачили.
День п’ятдесят дев’ятий
Наступного дня ми нетерпляче чекали вечора. Циган прийшов, коли ми вже давно зібралися. Задоволений зацікавленістю, яку ми виявляли, він навіть не став чекати наших прохань і сам почав розказувати.
Я сказав вам, що дивився у венеційське дзеркало й побачив у ньому герцоґиню з дитиною на руках. Потім видіння зникло, Мамун відчинив віконниці, і я тоді сказав:
— Шановний чорнокнижнику, гадаю, що для зачарування мого зору тобі не довелося вдаватися до допомоги нечистої сили. Я знаю герцоґиню, вона вже один раз мене обдурила значно дивовижнішим способом. Одне слово, якщо це її я бачив у дзеркалі, то не сумніваюся, що сама вона також знаходиться в цьому замку.
— Ти не помиляєшся, — відповів Мамун, — і ми зараз підемо до неї на сніданок.
Він відчинив потаємні двері, і я впав до ніг моєї дружини, яка не могла приховати своєї схвильованості. Нарешті вона взяла себе в руки й сказала:
— Дон Хуане, я повинна була сказати тобі все те, про що говорила в Соррієнте, бо все це — правда. Рішення мої остаточні, однак після твого від’їзду я докоряла собі своєю нечулістю. Вроджений інстинкт моєї статі здригається від кожного вчинку, в якому можна би побачити бездушність. Спонукувана ним, я вирішила чекати тут на тебе й востаннє вже з тобою попрощатися.
— Сеньйоро, — відповів я герцоґині, — ти була єдиною мрією мого життя і ти мені заміниш будь-яку дійсність. Як би далі не складалася твоя доля, забудь навіки про дона Хуана. Я на це згоден, але не забувай, що я залишаю з тобою свою дитину.
— Ти незабаром побачиш її, — перервала герцоґиня, — і ми разом з тобою довіримо її тим, хто повинен зайнятися її вихованням.
Що ж я маю вам сказати? Мені тоді здалося і здається ще й досі, що герцоґиня мала слушність. Бо й справді, чи ж міг я жити з нею, будучи й не будучи її чоловіком? Якщо б ми навіть зуміли сховатися від цікавості всіх сторонніх, то не сховалися б від очей наших слуг, а тоді таємницю неможливо було б зберегти. Немає сумніву, що це зовсім змінило б долю герцоґині, тому мені здавалося, що вона й справді має рацію. Тож я погодився і невдовзі мав побачити мою маленьку Ундину. Її так назвали, бо хрестили її водою, а не миром[54].
Ми разом спустилися на обід. Мамун сказав герцоґині:
— Сеньйоро, я гадаю, що слід би повідомити сеньйора про певні речі, про які він має знати, і якщо ти зі мною згодна, я беруся це зробити.
Герцоґиня погодилася. Тоді Мамун, звертаючись до мене, сказав так:
— Сеньйоре дон Хуане, ти тут ступаєш по землі, недоступній для звичайного погляду, де кожен зберігає якусь таємницю. Серед цих гір є великі печери й підземелля. Там живуть маври, які від часів їх вигнання з Іспанії ніколи з них не виходили. В цій долині, що простяглася перед твоїми очима, ти побачиш уявних циган, одні з яких є мусульманами, інші — християнами, а треті не визнають ніякої віри взагалі. На вершині цієї скелі ти бачиш дзвіницю з хрестом нагорі. Це монастир домініканців. Свята інквізиція має свої причини, щоб дивитися крізь пальці на те, що тут діється, домініканці ж зобов’язані взагалі нічого не бачити. У будинку, де ти зараз перебуваєш, живуть ізраїльтяни. Кожні сім років іспанські й португальські євреї збираються тут для святкування суботнього року, який вони зараз святкують у чотириста тридцять восьмий раз, починаючи від ювілейного року, котрий відзначив Ісус[55]. Я сказав тобі, сеньйоре Авадоро, що серед циган з долини є мусульмани, є християни, а є такі, які не визнають жодної віри. Насправді ці останні — це погани, які походять від карфагенян. За панування Філіпа II було спалено кількасот таких родин, лише деяким вдалося сховатися на берегах маленького озера, утвореного, як кажуть, внаслідок вибуху вулкану. Домініканці з цього монастиря мають там свою каплицю.
54
unda (лат.) — вода, хвиля
55
Мається на увазі Ісус Навин