Аннотация
Люко Дашвар
Село не люди
Розділ 1
Глухої, як баба Килина, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі – якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять, із загрубілими від важкого руками.
Катерина витерла губи, спитала:
– То це і є любов?.. Слизька…
Роман знітився:
– Це… чоловіче молоко.
– А казали… любов.
– Іди… – наче батогом ото.
– Піду… До побачення, дядечку.
– І чого ти мене дядьком звеш, Катерино?
– А як мені вас звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка.
– Іди, – повторив і сам пішов.
А вона ще довго не йшла. Рукою по траві – роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися.
– І що воно тепер у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов.
Пішла врешті до хати. Повз мамку під татком. Мамка аж прокинулас...
Отзывы