Факир

- Щиро перепрошую, чар╕вна м╕с, - лаг╕дно почав Тон╕, вийшовши з машини й зупинившись б╕ля Пенелопи, - я стояв неподал╕к ╕ зовс╕м випадково все бачив. Мо╓ ╕м'я Едвард Дайарм╕д. Я ╕ м╕й швидконогий мустанг до ваших послуг.

Неоч╕куван╕й появ╕ д╕вчина щиро зрад╕ла. Це легко читалося на вродливому обличч╕.

- Пенелопа Димитр╕ад╕с, - мовила усм╕хаючись. - Рада знайомству, м╕стере Дайарм╕д. - Не зводячи очей, пристрасно продовжила: - Як добре, що на Земл╕ ще трапляються, хоча й не часто, справжн╕ лицар╕. ╤ як погано, що вони, як мамонти, вимирають. ╤ зупинити це не може нав╕ть така могутня сила, як ж╕ноча краса... - Замовкла, але за мить додала: - Що ж, уперед...

Опинившись у "Форд╕", на хвильку згадала про адвоката й в╕д╕слала йому: "Н╕кчема".

- Гадаю, цей "компл╕мент" не мен╕? - насторожився Тон╕.

- О, н╕, - голосом драматично╖ актриси в╕дпов╕ла д╕вчина й засм╕ялася. - У жодному раз╕. Таке "високе" звання заслужив отой шляхетний тюхт╕й, якому я мало не вибила скло. Якби мала так╕ могутн╕ б╕цепси, як ваш╕, я б його ще й в╕ддухопелила... Кавалер Ордена Н╕кчеми... А що, красиво звучить - "Кавалер Ордена Н╕кчеми"! Отже, посв╕дчення за номером один вруча╓ться адвокатов╕ Ламбросу Караян╕су! - Останн╓ речення д╕вчина виголосила врочистим тоном, але, не втримавшись, знову засм╕ялась. Значно голосн╕ше. Тон╕ при╓днався.

Рушили. М╕с Димитр╕ад╕с д╕стала з сумочки довгу сигарету й смачно запалила. Тон╕ в душ╕ закип╕в. Не терп╕в нав╕ть згадки про тютюновий дим (що вже говорити про запах!), але присилував себе не виказувати цього.

Д╕вчина з насолодою видихнула ще одну порц╕ю й мовила:

- А ви, Едварде, змогли б зараз виконати мо╓ перше-л╕пше бажання? Нав╕ть божев╕льне? - Увесь сенс питання, здавалося, скупчився в останньому слов╕. Пенелопа, ледь стримуючи грайливих б╕сик╕в, що витанцьовували в ╖╖ магнетичних очах, втупилась у "випадкового" знайомого.

- Якщо т╕льки це не вище мо╖х сил, - в╕дпов╕в Тон╕, а пот╕м, трохи подумавши, додав: - ╤ якщо це не стосу╓ться сил надприродних. З ними змагатися - марна р╕ч. Ще жодного разу не програли.

Пенелопа залилася щирим см╕хом.

- А ви жарт╕вник, - мовила заспоко╖вшись. - Не хвилюйтесь. Мо╓ бажання н╕ до яких там надприродних сил не ма╓ жодного стосунку. Воно звичайн╕с╕ньке, як он т╕ придорожн╕ дерева. Хоча... - Вона на мить замислилась, тручи пальцями обидв╕ скрон╕. - Для декого воно видалось саме надприродним.

- Розум╕ю, - закивав Тон╕, не в╕дриваючи погляд в╕д дороги.

- Але ви... - Пенелопа знову подивилась на Тон╕, - ви, Едварде, зовс╕м ╕нший. В╕д вас в╕╓ над╕йн╕стю й силою. Н╕. Силою й над╕йн╕стю. Я це зразу в╕дчула. Дивно... Я всього к╕лька хвилин у ваш╕й машин╕, але почуваюся, наче з давн╕м приятелем. Ут╕м, може, я надто романтизую. ╤ перше враження не завжди правильне... Я, взагал╕, - дамочка романтична, зна╓те. Люблю пригоди, авантюри р╕зн╕, роз╕граш╕. Не мислю без цього життя... Хоча... - вона загасила сигарету, - нав╕що я все це розпов╕даю? - Пот╕м, трохи помовчавши, додала: - Дивно, такого з╕ мною ще не було, щоб в╕дкривалася абсолютно незнайом╕й людин╕. А може, ви - чаклун. Чи ще хтось ╕з т╕╓╖ брат╕╖?

Тон╕ це розвеселило, ╕ в╕н зайшовся щирим см╕хом.

- А ви, Пенелопо, ц╕кава людина, - мовив, пересм╕явшись, - з вами весело й легко... То яке ж ваше бажання, бо ми про нього почали вже забувати?

- Справд╕, - погодилась д╕вчина й в╕дчула, що цей м╕цний вродливий молодик звик д╕яти р╕шуче й н╕ перед чим не пасувати. - Розум╕╓те... Т╕льки не см╕йтесь. Будь ласка. Коли я ╖хала з Караян╕сом, мен╕ раптом спало на думку влаштувати невелику забавку. Погратися наввипередки з пол╕ц╕╓ю. Уявля╓те, усе - наче в крутому бойовику: хвацька гонитва, що забива╓ подих, виття сирен, небезпечн╕ в╕раж╕, божев╕льне вищання гальм... Це прекрасно... ╤... - сексуально...

Обличчя д╕вчини оточив ледве вловний н╕мб замр╕яност╕. Тон╕ не хот╕в його сполохати жодним звуком. Чи рухом. Тому оч╕кував ╕ мовчав, д╕лячи увагу м╕ж привабливою супутницею ╕ дорогою.

- Ну то що, - звела оч╕ Пенелопа, - я вам не здаюся божев╕льною?

Тон╕ лише посм╕хнувся кутиками вуст ╕ мовив:

- Нав╕ть не сумн╕вайтесь, люба м╕с Пенелопо. Навпаки. Мен╕ нав╕ть подоба╓ться. Скажу б╕льше: я - не менший авантюрист. Плоть в╕д плот╕. Тому все чудово розум╕ю.

Сказане (а особливо - останн╓) м╕стером Хейвеном (чи, точн╕ше, Дайарм╕дом) - чист╕с╕нька правда. В╕н ╕ справд╕ такий. Авантюрист до найменшо╖ кл╕тини могутнього молодого ╓ства.

Почуте д╕вчин╕ сподобалося. Ще б пак! Цей м╕стер Дайарм╕д справд╕ ц╕кавий ╕ привабливий екземпляр. Чудово складена статура, виразне вродливе обличчя, г╕дне голл╕вудсько╖ з╕рки, ╕ - що найважлив╕ше - спор╕днен╕сть духу. Майже ╕деал. Оце так випадкова зустр╕ч!

- Мен╕ н╕чого не лиша╓ться, як сприйняти ваш╕ слова за безумовну згоду. - Пенелопа дивилася з упевнен╕стю, що бачить перед собою сп╕льника.

- Саме так, - без вагань в╕дпов╕в хлопець ╕ п╕дморгнув.

- ╤ вас не ляка╓ рандеву з пол╕ц╕╓ю, штраф? Не бо╖тесь, що ваше ╕м'я потрапить на стор╕нки крим╕нально╖ хрон╕ки? ╤ вам не страшний можливий скандал, пов'язаний з вашим ╕м'ям та божев╕льним вчинком? Чи нав╕ть - нетривале ув'язнення?

- Аж н╕як! - Тон╕ здавалося, що втрапив на правильну стежку, яка веде до серця д╕вчини. Красунчик! - Хай хоч ╕ тривале!

- Тод╕ зн╕маю перед вами капелюха й пропоную дружбу. Поки дружбу...

- "Поки"... - Тон╕ зробив паузу. - А дал╕?

- Дал╕ - побачимо. - Д╕вчина в╕двернулася. Дивилася у в╕кно. Тон╕ зрозум╕в, що ця тема - табу. Поки табу...

- Тод╕, - прогогот╕в Тон╕, - повний уперед! - Р╕зко натиснув на педаль акселератора. ╤ "необ'╖жджений мустанг" узявся радо допомагати вершников╕. Тепер для хлопця - жодних меж чи кордон╕в. Нав╕ть жодних закон╕в... В╕н ухопив Бога за бороду. ╤ в╕дпускати не збирався. Та й вирватися з його м╕цних рук шанси невелик╕.

25 вересня 1993 року, Аф╕ни, 02 год. 07 хв.

Коли Тон╕ д╕стався пам'ятника, годинник показував с╕м на третю. Забарився. Як не налягав на ноги, а таки не встиг. Проте крим╕налу в тому н╕якого. Головне - ф╕нал п'╓си. Такий, як ╕ заплановано. Та╓мний. Тихий. Результативний. Пенелопа Димитр╕ад╕с дивиться сни, а ╖╖ коштовност╕ спок╕йно лежать у сумц╕. Лиша╓ться останн╓ - под╕лити заслужений гонорар.

Б╕лий низенький "ф╕ат", що виповз ╕з довго╖ шеренги легковик╕в, вишикуваних л╕воруч в╕д пам'ятника, блимнув фарами. Хлопець попростував на сигнал.

- Порядок, Режисере, - втомлено видихнув Тон╕, кинувши т╕ло на сид╕ння б╕ля вод╕я, а сумку - назад.

"Ф╕ат" повол╕ рушив.

Тон╕ вмостився. Повернув голову л╕воруч, в╕дкривши рота, щоб сказати. ╤ - закляк. За кермом сид╕в Масс╕мо Рань╓р╕. Йота в йоту. Гордий проф╕ль "актора" ч╕тко вимальовувався у св╕тл╕ л╕хтар╕в, що несм╕ливо прокрадалось до салону. Тон╕ перев╕в дух.

- Ск╕льки раз╕в вас бачив, але до цих фокус╕в н╕як не звикну. Штукар ви на вс╕ руки. Фак╕р. - М╕стер Хейвен паш╕в добрим гумором. - Коли вже Папою Римським нарядитесь?

- Колись... Може... Хтозна. - Режисер в╕дпов╕дав, немов в╕дпускав порц╕╖ "чогось" нетерпляч╕й черз╕. "Цьому дав, цьому дав"... Але не забував ╕ про дорогу.

- Т╕льки див╕ться, щоб в╕ряни рук не ц╕лували. А то почнуть юрмами валити на благословення та спов╕дь... Погорите ╕ оком не зморгнувши. А це м╕жнародним шкандальом пахтить. Та й незатишним номером у безкоштовних апартаментах ╕з небом у кл╕тинку. - Тон╕ сказане сподобалось. ╤ рот з'╓днав дугою вуха.

- Т╕пун тоб╕ на язик, - кинув Режисер, не в╕дриваючись в╕д дороги. - В╕щун саморобний.

- Вибачте, якщо вам не до вподоби.

- Забудьмо, - об╕рвав. - Ну?

- Повний аншлаг, - почав посп╕хом Тон╕. - Гонорар - тут, - ляснув по сумц╕.

- Молодець, - стримано посм╕хнувся Режисер. - Справжн╕й талант. Радий, що не помилився в тоб╕.