Факир

М╕стер Лукас лежав на спин╕ головою до дверей, а ногами - до в╕дчиненого наст╕ж в╕кна, стиснувши руками м╕сце, куди ув╕йшла стр╕ла. Б╕ла тканина сорочки навколо смертельно╖ рани вв╕брала кров, що утворювала буру пляму сантиметр╕в ╕з десять у д╕аметр╕. На пожмаканому обличч╕ закам'ян╕в вираз пережитого болю. Ближче за вс╕х до нещасного стояв м╕стер Казандзак╕с, розгублений ╕ бл╕дий. ╤ переляканими очима дивився на вбитого: в╕н явно боявся неб╕жчик╕в. А може, такий стан - в╕д розум╕ння катастрофи? Життя полет╕ло шкереберть. Хто тепер по╖де в панс╕онат, де в╕дбулося вбивство? Чи, можливо, все зовс╕м ╕накше? Та з'ясовувати це зараз н╕хто не збирався.

- Л╕каря викликали? - д╕ловито кинув "м╕стер Фокс".

- Гада╓те, в╕н тут потр╕бен? - з докором в╕дпов╕в Казандзак╕с.

- Л╕кар н╕коли й н╕де зайвим не бува╓, - твердо зауважив Богдан, хоча зробив це швидше на автомат╕. - Принаймн╕, констатував би смерть.

Упевнен╕сть, якою в╕яло в╕д Лисиц╕, п╕дносила його в очах присутн╕х до р╕вня патрульного пол╕смена. Щонайменше. Котрий тут ╕ зараз по╓днував би ╕ сл╕дчого, й експерта-крим╕нал╕ста, ╕ вс╕х решту, потр╕бних для формального початку розсл╕дування. Це переконало власника "Прер╕╖".

- На жаль, свого л╕каря я в╕дпустив на материк - як╕сь там особист╕ справи... Останн╕й за╖зд. Х╕ба ж про лихе думалось? За весь час таке вперше, - н╕би виправдовуючись, пов╕льно мовив Казандзак╕с. - А тут, на жаль, ╕ так усе зрозум╕ло. Пульс в╕дсутн╕й.

Богдан обв╕в поглядом "апартаменти". Тут ще витав жахливий подих смерт╕. А може, - й вона сама десь тихенько принишкла. Скаж╕мо, за он т╕╓ю шторою... Наче й ворухнулась... Довк╕лля, зв╕сно, знало, що тут в╕дбулося, проте уперто мовчало. ╤ н╕би глузувало: "Хочеш - прочитай сам. Я ж - н╕чичирк!" А така ╕нформац╕я - як знах╕дка!..

- Я б вам радив, м╕стере Казандзак╕с, - упевнено мовив Лисиця, - зв╕льнити к╕мнату. Вже й так добряче нашкодили. Набилися, наче бджоли до вулика. Натоптали. Знищили багато сл╕д╕в. А може - й речових доказ╕в. Розсл╕дування - процес ╕нтимний. Трет╕х зайвих не потребу╓... А пол╕ц╕ю викликали?

- Та н╕. Якось не доду-у-умався, - промимрив розгублено явн╕ дурниц╕ Казандзак╕с. - Коли д╕знався, миттю кинувся сюди.

- Даремно, - в╕др╕зав жорстко Богдан. Збоку здавалося, н╕би у вбивств╕ в╕н п╕дозрю╓ власника панс╕онату. - У таких випадках спочатку звертаються туди. Мертвого, зв╕сно, не оживити, а от злочинця знаходять набагато швидше. Чи ви не зац╕кавлений?

Оч╕ Лисиц╕ наче аж в╕дштовхнули порть╓. ╤ цей поштовх ус╕ якщо й не побачили, то в╕дчули однозначно.

- Та Господь з вами, - ще б╕льше злякався Казандзак╕с. - Я ж кажу: не подумав. Такий жах... Св╕дом╕сть наче в╕дключили... Парал╕ч скував...

Але Богдан уже не слухав, а клацав фотоапаратом. Ситуац╕я вимагала р╕шучих д╕й. Тейлор, що весь час уважно стежив за товаришем, голосно мовив:

- А й справд╕, лед╕ та джентльмени, залишмо це для пол╕ц╕╖. Там працюють люди тямущ╕. Вони все з'ясують. А нам краще не заважати й не шкодити.

Невдоволена юрба непоквапом почала танути, зникаючи за в╕дчиненими дверима.

- Отак воно краще, - сказав Богдан, коли в номер╕ залишилися в╕н, Казандзак╕с ╕ Тейлор. - А тепер - замкн╕ть номер. Ключ в╕ддасте пол╕цейським. ╥х, правда, ще треба викликати.

- Зрозум╕в, - в╕дпов╕в власник панс╕онату ╕, пропустивши Богдана й поета, замкнув двер╕, п╕сля чого швидко рушив до сход╕в.

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 13 год. 56 хв.

- А ви, м╕стере Богдан, - почав Тейлор, коли знову опинились у дв╕ст╕ тринадцятому, - в рол╕ пол╕смена дуже непоганий. ╤ фрази, ╕ д╕╖ - ну точн╕с╕нько тоб╕ крутий мен ╕з Скотленд-Ярду.

Богдан кивнув, а пот╕м сказав:

- Перед романо-германським я повчився на юридичному... Хоча... Може, ви й ма╓те рац╕ю. Але жартувати зараз не хочеться. До того ж (не знаю, чи казав) маю товариша, який працю╓ в наш╕й пол╕ц╕╖. Свого часу разом гризли ази юриспруденц╕╖. Продовжу╓мо сп╕лкуватись. Багато про що дов╕дався в╕д нього... А скаж╕ть-но, друже, що трапилось, доки я спав?

Тейлор охоче розпочав:

- Майже вс╕ з╕бралися у визначений час на корт╕. Кр╕м вас ╕ Лукаса. Про ваше самопочуття я спов╕стив одразу ж. Отже, м╕нус один учасник. Про Лукаса н╕хто н╕чого, зв╕сно ж, не знав. Тому й чекали, коли п╕д╕йде, щоб жеребкуванням визначити пари. Спливло хвилин з двадцять, а його все нема╓. Тод╕ вир╕шили запитати, чи м╕стер Лукас гратиме взагал╕. Зробити це зголосився отой юнак, про якого ви вчора сказали, що в╕н студент.

- Я ще пот╕м додав, що, в╕н може бути к╕лером, який перехову╓ться на остров╕ п╕сля чергового "хепп╕-енду" в його завданн╕.

Тейлор замовк ╕ не посп╕шав продовжувати розпов╕дь. Нарешт╕ сказав:

- Я гадав, що вчора ви сказали те жартома.

- А я й сьогодн╕ жартома. - Богдан не стримався й усм╕хнувся. Може, це й не дуже доречно, але - що зроблене, те зроблене.

- Гаразд, - провадив дал╕ Тейлор, - хлопець повернувся й спов╕стив: Лукаса н╕де нема╓, двер╕ замкнен╕ й на голос н╕хто не в╕дпов╕в. Я почав турбуватися. Одразу звернувся до м╕стера Казандзак╕са з проханням в╕д╕мкнути номер запасним ключем. Той швиденько це зробив... Дал╕ ви зна╓те.

- Б╕долашний "Ункас", - по як╕йсь хвильц╕ видихнув Богдан, н╕би ця фраза накопичувалась у ньому роками, а зараз набралася потр╕бна маса. - А зна╓те що, друже? Пригост╕ть-но мене сигареткою. Я хоч ╕ абсолютний противник пал╕ння, але зараз бачу, що не в╕дмовлюсь.

Тейлор не став заперечувати й протягнув пачку "West" ╕з запальничкою. Богдан задим╕в ╕ закашлявся, наче пуцьв╕р╕нок жовторотий.

- Брак... досв╕ду... кахи... не та... кахи... квал╕ф╕кац╕я, - в╕дкашлюючи, вставляв слова м╕ж нападами Лисиця.

Почекавши, поки приятель трохи звикне, Тейлор запитав:

- Ви сказали "б╕долашний "Ункас", хоча, напевно, хот╕ли сказати "б╕долашний Лукас"?

- У жодному раз╕, - категорично заперечив Богдан ╕ знову затягнувся. Але кашляти не став, хоча сльози виступили знову. - Я сказав саме те, що думав. Усе точно... Лукас мертвий ╕ н╕чи╓╖ допомоги, х╕ба що грабаря, не потребу╓. Зрештою, смерть - обов'язковий етап у житт╕. Хоч неандертальця, хоч сучасника. Президента чи асен╕затора. Р╕зниця лише в способ╕ чи помпезност╕ поховання. Обминути цей етап так само неможливо, як примусити орган╕зм розвиватися в зворотному напрямку. З поверненням до зародка. Треба на так╕ реч╕ дивитися тверезо. Це по-перше.

- А по-друге? - п╕дштовхнув до в╕дпов╕д╕ поет.

- А по-друге - наш "Ункас" хоча й укоротив в╕ку "Дволикому", зробив це, я певен, без будь-якого нам╕ру. Гадаю, просто траг╕чний випадок. Не б╕льше. Фатальний зб╕г обставин. Хоча... Слово "зб╕г" тут, швидше, недоречне. Усе сплановано заздалег╕дь. Долею. ╤ те, що нам зда╓ться дивним зб╕гом, для Дол╕ всього лиш виконання чергового пункту. Щодо кожного. Тому ╕накше статися не могло. ╤ я б╕льш н╕ж певен, що б╕ля цього пункту Доля вже поставила в╕дм╕тку про виконання. Нав╕ть дату зазначила. Перманентним маркером.

Тейлор загасив недопалок у поп╕льничц╕ й закопилив губи.

- Забагато ф╕лософ╕╖, м╕й друже, забагато. - В╕н говорив, залишаючись серйозним. ╤ ця серйозн╕сть ц╕лком зрозум╕ла. - Детективов╕ вона не личить. Тут б╕льше пасу╓ лог╕ка. Рух в╕д насл╕дк╕в до причин ╕ назад. Причому такий, що йде в╕д неспростовних закон╕в природи. В╕д факт╕в. ╥х з╕ставлення й протиставлення. З'ясування й в╕дкидання псевдофакт╕в.

- Вибачте, шановний м╕стере Тейлор, - сухо прореагував Лисиця. - Якщо вам подоба╓ться називати мене "детективом", не заперечуватиму. Та якщо ви це зробите нав╕ть м╕льйон раз╕в, я все одно ним не стану. Ну, тим, профес╕оналом. Але... Хоч я знаю, що багато в чому можу помилятися (а так воно й буде), усе ж таки спробую. ╤ тому, в╕дкинувши ф╕лософ╕ю ╕ всяку там маг╕ю, як╕ справд╕ (здаюсь!) зараз абсолютно непотр╕бн╕, роблю лог╕чний висновок: треба рятувати Март╕на. Але як?