Страница 14 из 40
— До нього щодня ходять… Спокою не дають…
— Ти всіх його приятелів знаєш?
Вона кивнула і витерла вологе від сліз обличчя хусткою.
— А незнайомих гостей не було?
— Я за ними не слідкую!
— І Василь останнім часом поводив себе як завжди? Нічого підозрілого?
— Як це «підозрілого»? Що я повинна підозрювати?
Справді, ідіотське запитання. Але сержант Ковальчук чомусь опинився сьогодні вранці на тому проклятому полі брані…
— Де живуть твої батьки, Ніно?
— Це ще навіщо? — здивувалася вона і шморгнула носом. — У Пашківці. А його батьки у Мухівці, у сусідньому селі…
Треба визначити по карті, де це. Здається, Пухівський район. А на Пухів треба їхати зовсім у протилежний бік.
— Василь не збирався сьогодні додому або до тещі?
— Hi, — вона вже зовсім заспокоїлася і насторожено дивилася на Бриля.
— А взагалі, ви часто додому їздили?
— Десь раз на два тижні. Вася машину брав, і ми їздили. За картоплею, м’ясом, овочами… Сам знаєш, як воно. У самого, може, батьки в селі…
— Ні, мої міські, корінні. — Бриль знову зітхнув. — Сьогодні Вася Ковальчук взяв службового «газика». Сказав, що збирається до тещі: захворіла, терміново треба везти дефіцитні ліки. Він часто просив машину, тому ніхто нічого не запідозрив. З села завжди повертався з могоричем, так що машину дали охоче.
Ніна вибухнула істерикою так несподівано, що Бриль здригнувся. Він незграбно спробував заспокоїти її, але молода жінка відштовхнула його. Все спочатку…
— Ну, охолов, чи як?
Стас сів навпочіпки перед Олегом. Обидва тяжко дихали, тільки Олег постраждав серйозніше і почував себе не найкраще.
— Козли, — говорити Олегові було боляче, він сплюнув криваву слину. — І я козел… Зв’язався з вами, тварюками такими…
Петруня відважив йому копняка по ребрах, активно завойовуючи собі помилування. Взагалі, під час бійки він був найактивнішим.
Якщо це, звичайно, можна назвати бійкою. Коли Олегові заявили, що його частка буде найменшою, він рвучко замахнувся стільцем. Стас не вберіг голови і тепер періодично обмацував гулю. Басмач кинувся в атаку, Петруня підтримав його, Гога відскочив у куток — рука боліла, та й не було особливої потреби в його втручанні, троє впораються з одним, бо Шевель принципово дотримувався нейтралітету. Олег був тренованою людиною, але надовго його не вистачило: троє все ж таки взяли гору.
— Тобі мало? — запитав Стас. — А то нам недовго повторити…
— Ми вас з Шефом запросто могли б тут замочити. Заслужили, падлюки, — озвався Басмач. — Хотіли ж з вами по-людськи.
— Сто кусків на двох з Шевелем — по-людськи? — Олег знову сплюнув кров.
— Основну роботу зробили ми: я, Гога і мусор покійний. Йому ці бабки ні до чого. А ви на пару хотіли нас обдурити. За це карають.
— А хто вас, козли, на гроші навів? Дід Бабай?
— Все, тему закрили! — Стас зрозумів, що краще триматися лінії, обраної Басмачем, — той затявся забрати гроші собі і знищить кожного, хто стане на перешкоді. — Ми справді хотіли домовитися, як люди.
— Краще вбий мене зараз, мудило. — Олег черговий раз сплюнув. — Ти ж боїшся, що я на вас мисливців нацькую. Не думай, що я вас забуду!
Петруня знову копнув Олега.
— Досить! — гаркнув Стас. — Он приятель твій мовчки стоїть — з усім згоден. Та й тобі діватися нема куди, мовчатимеш. До татка побіжиш і розповіси, як вирішив його пограбувати, а погані хлопці гроші забрали? Думаєш, пробачить?
Олег промовчав. Помститися в такий спосіб можна, якби справа стосувалася лише самого Баскіна. Інші зацікавлені особи не дозволять батькові пробачити синові…
А Шевель і далі не втручався в розмову. Він міркував тверезо і вирішив не втратити хоча б малесенького шматочка з пирога.
— Заспокоївся? — тепер Олега копнув Басмач.
— Щоб вас удавило цими бабками, — приречено мовив той.
— От і добре. Поки ми дозволяємо — вставай і шуруй звідси. Не думаю, що ти будеш всюди язиком плескати.
Стас простягнув Олегові руку, щоб допомогти підвестися, але його допомогою знехтували — Олег підвівся сам і поплентався до ванної.
— Прикиньте, скільки на трьох лишилося! — вигукнув Басмач.
— А я? — ображено заскиглив Петруня.
Його, здавалося, ніхто не помічав.
— Що робимо далі? — нарешті подав голос Шевель.
— Сидимо тут, — заявив Стас. — Нехай хоч трохи вляжеться шум. Думаю, менти вже бігають, мов скипидаром намазані. Ми поки тримаємося разом.
— Це ти сам вирішив?
— А хлопці згодні зі мною. — Потилицею Стас відчував пронизливий погляд Басмача.
— Ти тепер головний, Стасику? — криво посміхнувся Шевель. — Ти вже вирішуєш від імені всіх? Тобі пасує командувати, Стасе, ти прямо народився командиром.
— Заткни пельку! — Стас відчував, що іронія Шевеля де в чому справедлива, і це дратувало його ще більше.
— Все нормально, — озвався неохоче Гога. — Стас правий.
Олег повернувся з мокрим обличчям.
— Я поїхав. Гроші нехай стануть вам поперек горла, падлюки. Не бійтеся — скаржитися не побіжу, не дитина. Ходімо, Гено.
Шевель притулився плечем до стіни.
— Я лишаюся. Йти мені нікуди, і взагалі…
— Думаєш, чурка підкине пару сотень на життя?
— Я вирішив, Олежко. Не думав, що так вийде… Будемо відверті: це ти втягнув…
— Дитинко, тебе втягнули! — Олег сплюнув рожеву слину в бік Шевеля, крутнувся на підборах і подався геть.
Якусь хвилину панувала напружена тиша. Потім Стас неквапно вийшов з кімнати, щоб зачинити за Олегом двері, і повернувся. Жоден з тих, хто лишився, не знав, що робити далі.
— Не можна було його відпускати, — порушив мовчанку Басмач.
— Крові досить. — Стас підняв стільця, що впав під час бійки, і осідлав його. — Він не ризикне патякати.
— А мою долю ти вже вирішив, Стасе? — Шевель посміхався як людина, яка зрозуміла, що їй нема чого втрачати.
— Поки будеш біля нас, — відрубав Стас.
— А ділитися як будемо?
Стас розумів — відповіді на це питання чекають усі п’ятеро. Хижий блиск очиць Басмача його й надалі насторожував.
— Дістанеш, що заробив, — слова давалися Стасові нелегко. — Все ж таки ти зробив свою справу як слід.
— Доречне зауваження! — Шевель надалі блазнював.
— Все, що в «дипломаті», ділимо на чотирьох. Так буде справедливо.
Обличчя Басмача лишалося незворушним.
— А я? — Петруня, здавалося, зараз почне рюмсати.
— Дяді добрі! — Басмач нарешті вирішив узяти участь у розмові. — Скільки я скажу — стільки й отримаєш. На твоєму місці я б мовчав у ганчірку. Все зрозумів?
Петруня замовк і вмостився на краю канапи з виглядом сироти.
— До завтра всі сидимо тут. Завтра ділимо — і хто куди, — тон Басмача виключав будь-які дискусії.
— Я б не затримувався у цій квартирі, — Стас таки ризикнув заперечити. — Раптом цей ображений все ж вирішить на нас когось нацькувати… Можемо податися в одне місце. Тут недалеко. Господарі на Польщу поїхали, мені ключа лишили, рибок годувати… Якщо є потреба триматися купи до завтра…
— Є! — відрубав Басмач.
Гогу зовсім не хвилювало, чому є така потреба. Петруня відтепер боявся навіть дихнути зайвий раз. Шевель не ризикнув щось питати — все одно з ним не рахуватимуться. Стас мовчки погодився — очиці Басмача даремно не блищать.
Їхали машиною Шевеля. По дорозі зробили гак, заїхали на вокзал. Щоб не зачіпати відвойованих грошей, скинулися, в кого скільки було, і послали Петруню за горілкою та закускою. На вокзалі завжди є, шукати особливо не треба, а відсвяткувати успіх операції — закон…
Ольга Соломіна нервово міряла кроками квартиру, смалила цигарку за цигаркою, лишаючи недопалки де попало. Дзвінок у двері застав її у спальні. Рвонулася відчиняти. Найменше вона чекала на Юрія Івановича Баскіна.
Вона відсахнулася від дверей, немов побачила гримучу змію.
— Ти одна? — швидко запитав Баскін.
Ольга кивнула.
— Що з тобою? Чого ти перелякана?