Страница 8 из 43
— Макогон! — видав я, намагаючись триматися струнко і все ще важко дихаючи.
— Да вижу, что Макогон! Не Макогон, а учащийся Макогон. Еще раз — фамилия!
— Учащийся Макогон! — дихання пороху приходило в норму.
— Стань в строй, учащийся Макогон, и застегни ширинку! Будущий защитник Родины!
I правда, калитку я забув застебнути. Цього, можливо, ніхто й не побачив би, навіть я міг отак цілий день ходити, ось тільки звідти визирав клапоть блакитної сорочки, неакуратно заправленої мною в штани на бігу. Під регіт сотні восьмикласників і восьмикласниць я швиденько зайняв своє місце, тут же отримавши запотиличника від Рудика.
Справа в тому, що ми з ним — практично одного зросту. Тому в шерензі нам випадало стояти поруч.
Із усього Зоопарку я виявився найвищим — метр шістдесят п'ять. Час від часу Арутюнов любив запитати: «Макака, який у тебе зріст? — і коли я казав, наперед знаючи, що почую на це, Арутюнов виголошував: — Хороша палиця гімно мішати!» Хоча сам стояв у строю другим, поступаючись у зрості лише нашому Пашці Жилі. Жила попри зріст, підходящий для юнацької баскетбольної збірної, до спорту ставився байдуже. Хоча коли ми грали на фізкультурі в баскетбол, м’ячі закидав старанно, наче так і треба.
Тут іще треба додати: хоч я вищий за Зайця на півголови, а за Свиню — на цілу голову, з усієї нашої компанії я був наймолодшим. Литовченко народився в березні, Тихий — у липні. Свої дні народження ми ніколи не відзначали. А батьки не особливо поспішали нас вітати, хіба матушка Свині за звичкою, що лишилася з дитинства, водила його в цей день до кафе їсти морозиво.
Нарешті смішки вляглися, і воєнрук заговорив:
— Значит, так, товарищи учащиеся. Кто-то из вас останется в девятом классе, кто-то пойдет учиться в другое место. В любом случае такой предмет, как начальная военная подготовка, начнется для каждого со следующего учебного года. Вы все здесь комсомольцы — (тут він або брехав, або помилявся — до комсомолу вступили далеко не всі, візьміть хоча б того ж Стародуба), — среди вас даже наверняка есть будущие коммунисты. Потому все мы любим нашу родину и должны быть готовы в любой момент встать, как говорится, на ее защиту. Мы решили познакомить вас с тем, что называется азами начальной военной подготовки. Занятие с вами проведет сотрудник областного военного комиссариата подполковник Штрафунов.
Він ступив крок назад, підполковник вийшов наперед. Директор і наш Чекіст стали збоку і трішки далі від військових. Окрім Африканця і обласного майора їх було ще троє. Одного з них я, здається, впізнав — наш районний воєнком. Придивившись, я зробив ще одне відкриття — там не всі офіцери. Я не розбирався в погонах, але точно знав: наймолодший чувак у кителі й кашкеті — звичайний солдат чи сержант у парадній формі.
Тим часом обласний полковник так само штовхнув коротку промову:
— Товарищи будущие призывники! Совсем недавно вся страна отпраздновала знаменательную и важную для всего нашего народа дату — сорокалетие великой победы над немецко-фашистскими захватчиками. Ценой больших потерь добыла эту победу наша армия, — він кахикнув. — И до сих пор служба в рядах вооруженных сил является почетной обязанностью каждого советского человека. Это касается в первую очередь мальчиков. Хотя вы уже не мальчики, вы — призывники, каждый из вас получил уже приписное свидетельство. Я знаю, мне довел ваш военный комиссар, что среди вас есть такие, кто после школы собирается поступать в военное училище. И таких ребят мы особо приветствуем, будем уделять им особое внимание. А остальным советую брать с них положительный пример. Чем больше в армии грамотных советских офицеров, тем слабее армия империалистического противника, развертывающего античеловечную программу «звездных войн». Теперь, чтобы вы узнали, что собой представляет начальная военная подготовка, с вами позанимается военнослужащий второго года службы, отличник боевой и политической подготовки, кандидат в члены коммунистической партии Советского Союза старший сержант Билык Эдуард.
Тут я зловив себе на дивній думці: після промови нашого Африканця; а особливо після виступу обласного підполковника Штрафунова чомусь хочеться поплескати в долоні. Усе відбувалося наче на мітингу з нагоди якого-небудь Першого Травня чи Великого Жовтня. Чи як на з'їзді, їх постійно по телеку показували, і мій старий, коли п'яний, дивився на екран і матюкався. Трибуни ще не вистачає. Коли Брежнєв, Андропов і Черненко по черзі помирали, нас усіх заганяли в актовий зал і щось подібне вкручували: ми типу вистоїмо, ми переможемо, сталося горе, але наші завоювання нікому не віддамо… Це в нас Чекіст старався, міг таку промову загадючити — стій, не падай…
Старший сержант Білик тим часом обходився без промов. Він, гучно ляскаючи підошвами по підлозі, пройшов стройовим кроком точно в центр білого кола, намальованого на підлозі, зупинився, приставивши ногу до ноги, і крикнув:
— Здравствуйте, товарищи учащиеся!
— Здра-стуй-те! — відповів йому хор роздрібнених голосів.
— Сразу же первое замечание — на приветствие надо отвечать четко и одновременно: «Здравия желаем, товарищ старший сержант!» Чтобы вы не путались сейчас в званиях, я упрощу задачу: отвечайте на приветствие: «Здравия желаем, товарищ командир!» Итак, ребята, внимание… Здравствуйте, товарищи учащиеся!
— Здра… жла… тва… щ… ком… дир! — від дружного рику залом пішла луна. Майже така, як від баскетбольного м'яча; коли лупиш ним об підлогу.
— Уже лучше. Еще раз: здравствуйте, товарищи учащиеся!
— Здра… жла… тва… щ… ком… дир!
— Хорошо, — старший сержант Білик Едуард наче приклеївся до центру кола, стояв струнко, як стійкий олов'яний солдатик, лише ротяра у нього розкривався. — Главное в армии, ребята, это дисциплина. А воспитывается она только благодаря регулярному занятию строевой подготовкой и выполнению различного рода строевых упражнений. Первая команда, которую мы научимся выполнять, — команда «равняйсь». При подаче команды «равняйсь» каждый из вас поворачивает голову направо, а строй строит так, чтобы каждый, кто находится в строю, видел грудь четвертого человека. Поэтому плечи надо расправить, грудь выровнять, живот убрать. После команды «равняйсь» подается команда «смирно». Вы должны повернуть голову прямо и смотреть перед собой, плечи расправлены, руки опущены вниз, по швам, и прижаты к бедрам. Показываю.
Старший сержант Білик скомандував «рівняйсь» і «струнко» сам собі разів два чи три, зараз я вже не згадаю. Коли ми, на його думку, все зрозуміли, старший сержант почав командувати нам, і ми разів з десять підрівнялись, стали «струнко», вивчивши по ходу ще одну важливу команду — «отставить»! Далі старший сержант Білик навчив нас команді «вольно», після чого ввійшов у смак:
— Внимание, ребята! Р-равняйсь! Отставить, плохо! Р-равняйсь! Смир-рна! Вольно!
Р-равняйсь! Смир-рр-ра! Вольно! И еще раз — р-равняйсь! Отставить! Р-равняйсь! Смир-рно! Вольно! Так, уже лучше.
Після цього наставник показав, як виконуються команди «направо», «налєво» і «кругом». Трохи покрутившись перед нами на всі боки і довкола себе, старший сержант прочитав невеличку лекцію про те, що коли називають твоє прізвище, треба казати «я», а коли щось наказують, слід відповідати «єсть», і вже тоді чітко виконувати наказ. Далі він звелів усім розрахуватися на «перший-другий», тоді наказав:
— Первые номера — шаг вперед шагом — марш!
Я виявився першим, Рудик, котрий стояв поруч, — другим. Я зробив крок уперед і завмер, чекаючи наступної команди.
— Первые номера — кру-угом!
Повернувся я правильно, через ліве плече, тільки дуже вже рвонув, не втримав рівновагу і мало не впав. Та на мене чомусь ніхто не звернув увагу. Завмерши на місці, я зустрівся очима з Рудиком. Він дивився байдуже.
— А сейчас первые номера будут отдавать команды вторым, а вторые выполнять команды «равняйсь», «смирно», «вольно» и повороты. Потом первые номера меняются со вторыми — вторые командуют, первые выполняют. Приступайте.