Страница 44 из 47
— Знаю, — відповідь прозвучала на диво спокійно.
— Тим більше, що вона розуміє своє становище. Опинилася в повній залежності від вас. Під час війни. В місті, на яке насунувся холод і впевнено насувається голод. Пані Уляна теж має гордість, якої ви не хочете помічати. Тима підготував ґрунт. Потім її провідала Магда Богданович. Не забувайте: пані Магда свого часу займалася благодійністю, й то досить успішно. Тож уміє говорити з такими людьми.
Навотний засопів.
— Чекайте... Магда Богданович... Вона ж була тут, пішла... Вона знає про...
Він замовк, Кошовий підхопив.
— Про ваші труднощі з жінками в ліжку? Та знає. Пані Уляна не розкаже такого чужим мужчинам, не та порода. Але пані Магді повідала, що змушена робити для того, аби ви хоч трошки відчули себе чоловіком. Точніше — повернули собі все. Вона жаліє вас насправді. Бо знає причину. Ви їй поскаржились на життя, Навотний. Попередня пасія вас не зрозуміла.
Велетень стиснув кулаки.
— Припиніть. Досить. Закрийте пельку.
— Тут нема сторонніх. Тут взагалі нікого нема.
— Бо ви натякнули — хочете перемовин! І Магда з вами в змові! Всі інші пішли! Ви таки майстер подібних вистав, Кошовий! Навчилися у своєї Басі? Брали уроки акторської майстерності?
Клим скреготнув зубами, насилу втримавшись, аби не затопити Навотному в пику й усе зіпсувати.
— Ми почнемо спочатку, — вичавив натомість. — У вас фальшиве алібі. Його забезпечила жінка, котра залежить від вас і на яку ви маєте вплив. Ви спершу попросили її про це. Потім прийшли до Божени й убили її. Не навпаки. Отже, ви задумали вбивство наперед. Не так вийшло, як із Платовим. Є свідок і докази того, що ви особисто вбили двох людей. Молоду жінку, яка працювала на розвідку держави, ненависної вам. І офіцера армії держави, яку ви обожнюєте. Знають про це двоє, я та пані Магда. І щось у всьому цьому пішло не так.
— Чого ви хочете?
— Правди, Навотний. Я не знаю мотиву. Здогадатися можу. Проте нема часу й бажання сушити собі голову.
— Грошей вам не треба?
Сіпнулося віко.
Кошового раптом осяяло.
— А у вас нема! У вас нічого нема. Крім дивної, зовсім не раціональної віри в те, що Росія сюди прийде й наведе тут порядки, які вам до вподоби. Роман Данилевич дістав сильний нервовий стрес, бо постраждав за віру, царя і вітчизну. Змушений був кинути тут усе заради великої російської ідеї. Має замість почестей та преференцій паршиву службу писаря в магістраті. А Зенон Химич? Поки боровся за єдину й неподільну Росію, за об'єднання всіх братів по слов'янський крові, його діяльність мала якесь значення. Він відчував себе корисною людиною. А нині, коли ніби домігся свого й зустрів царську владу хлібом-сіллю, зробився корисним ідіотом. Тепер усе, за що він свого часу заплатив свободою, перетворилося для нього, як каже пан Тима, на фук.
Задля кращого ефекту Клим пурхнув губами, зобразивши непристойний звук.
— Для чого ви зараз на мене все це вивалили?
Чулося, Навотному нецікаво. Він лиш тягне час. Та Кошовий прийняв гру.
— Бо ви те саме переживаєте. Ви ніхто. Ніхто, — Клим повторив по складах. — Такий самий фук, як Химич, Данилевич, інші русофіли, котрі дочекалися, чого хотіли, й опинилися на узбіччі. Ви мали великі плани. Ви будували прожекти, прагнули господарювати тут. Вважали себе ледь не намісниками, вже подумки втілювали мрії в життя, керували спільнотами, облаштовували світ, завойовували його. Але вам указали на місце, яке ви займаєте. Кажу зараз і про всю вашу спільноту, й про вас конкретно. У підсумку спіймали облизня.
— Ви тішитесь?
— Швидше так. Непряме підтвердження тому: коли ви почали писати доноси на нас, так званих мазепинців, нікому за це георгіївських хрестів не давали. Контррозвідка сприймала вашу кляузу на мене, як належне. Ви ж бачили в цьому подвиг. Та чимдалі, тем менше вас влаштовувало подібне ставлення, — Клим потер підборіддя. — Частково це пояснює вашу тиху ненависть до росіян, котрі зрадили вас, використали й кинули. Проте зовсім поки не дає підказок, чому ви вбили Божену. Ви ж убили її, Навотний? Нікого поруч. Ми вдвох, кажіть прямо.
— Убив, — почулося у відповідь. — І після ваших слів зробив би це знову.
— Буде угода? Зізнання в обмін на доказ? За умови, що пані Уляну ви не зачепите.
— Я перестану нею опікуватися. Сьогодні вона вмерла для мене. А далі хай живе, як може.
— Знаєте, для неї відсутність вас поруч стане чи не найбільшим щастям за останній час. Отже, ви вбили Божену. За що?
— Пора здогадатися, Кошовий. Починаю сумніватися у вашій проникливості.
— Вважайте мене дурнем. Мотив.
Навотний відповів не відразу.
— Ви праві. Я прийшов до Божени по допомогу. Так, по старій пам'яті. В нас були короткі стосунки, та й ті вона завела з корисних міркувань. Я знав, хто вона. Так сталося, що з Платовим вона познайомилася в мене на очах. І я побачив та відчув себе на його місці. Той, над ким вона не працювала, нічого подібного не переживав. Тому паралелей не проведе. Манера вербовки подібна. Не мав жодних сумнівів, що капітан попався. Коли так, Божена діє за завданням. І це вже явно не поліція. Тим більше — не жандармерія.
— Запідозрили шпигунку?
— Не міг дати гарантію. Божена могла використовувати свої навички в побуті, для себе. Тільки навряд цього разу. Вона азартна й авантюрна. Гра — але завдання.
— Ви не пішли з цим до контррозвідки?
— Не бачив потреби. Практичної користі для себе. Вже зрозумів: жодних преференцій для себе не виторгую. Ніби так і треба. Сухо подякують. Все.
— А, ви хотіли для себе і таких, як ви, особливого статусу? Замість нього вам вказали справжнє місце. Обслуга, слухняні виконавці волі влади, на прихід якої ви так довго чекали і наближали. Розчарування, Навотний, ох, Яке розчарування. Ви через це вбили Божену? Вимістили злобу, вважали причиною своїх нинішніх бід?
Велетень заклав руки за спину й почав походжати, мов гімназійний професор під час лекції. Зараз він говорив уже не до Клима — до себе. А Кошовий стояв, ніби випадковий слухач. Здалося, він перестав існувати для Навотного.
— Вам ніколи не зрозуміти, що мною рухало. Часом сам себе не годен зрозуміти й пояснити власні наміри. Мені закортіло значити більше, ніж тепер. Хоча б у власних очах. Тому, ви вгадали, якось справді прийшов до Божени й запропонував свої послуги. Спершу вона зробила великі наївні очі, як завжди вміла. Мовляв, знати не знає, про що мова. Гаразд, кажу, нехай так. Ти нічого не знаєш, але ми забуваємо давні чвари й починаємо разом робити щось на користь нашої держави, задля цісаря. Вона відчувала щирість, бо сама грала багато ролей за свою кар'єру агента. Тож вдалося переконати її в щирості моїх намірів. Я й сам собі повірив. Дуже розчарувався в росіянах, вважаючи себе одним із них, та захотів реабілітуватися. Все міняється, люди насамперед, Ось логічне пояснення. Божена повірила.
— Ви хочете сказати, що працюєте на австрійську розвідку?
— Ні. Знаєте, Божені простіше, вона ідейна... була. Поняття працювати передбачає оплату праці. Грошову винагороду. Для неї кошти значили менше, ніж сам процес. Авантюристка. Можливо, це теж підштовхнуло її до того, аби ризикнути, довірившись мені. Нічого не вийшло, мені гонорар важить. Виявилося, мені нема чого продати розвідці. Я ж ніхто, можливості обмежує гуманітарна місія. Тобто, вони відсутні. Користі з такого агента, як молока від цапа.
Крутнувшись на підборі, Навотний націлив на Клима вказівний палець, ніби це було револьверне дуло.
— Вона сказала так, Кошовий. Ця дівка вирішила, що краща за мене, займає вищий статус. Шпигунка не найвищого калібру, й по всьому. Але вона дозволила собі насміятися з мене! — тепер він уже кричав, і бас ось-ось почне струшувати стіни. — Ти нічого не можеш! Так вона заявила, фактично плюнула в лице! І в душу, так! Бо в мене є душа! Не лише в таких, як ви чи вона!
Раптом Клима охопив дивний спокій.
М'язи розпружились, він перестав хвилюватися, більше не вдавав незворушність. Бо справді став таким. І вже не смикалося віко.