Страница 45 из 47
— Я читав про подібне. У дослідженнях того ж модного доктора Фройда. Біда панни Божени в тому, що вона або не тримала таких книжок у руках, або дійсно виявилась надто впевненою в собі. Чоловіків вивчила досить добре, мала до них підходи, це мені вже відомо. Аби їй ще знаття про ваші візити до лікаря Легейди... Хтозна, раптом вони б урятували їй життя.
— До чого тут...
— До всього! — Кошовий підніс голос, далі говорив, ніби забивав цвяхи. — Уляна повідала пані Магді, через що ви розсталися з її попередницею. Було все гаразд, поки ви не відчули себе зрадженим та впали в депресію. На чоловіків стреси впливають, почалися невдачі в ліжку. Ви перекладали провину на жінку, а та спересердя ляпнула: «Ти нічого не можеш!» Мала на увазі саме те, Навотний. Ось чому ви, мов навіжений, вбивали Божену вже мертву. Вона необережно сказала ту саму фразу. Мала на увазі не інтимні проблеми, ви ж не були коханцями. Але ж натиснула на болюче місце будь-якого чоловіка. І ви вдарили її підсвічником. Згори вниз. Отак.
Піднявши руку, Клим різко опустив її.
Хекнув при цьому.
Очі Навотного блиснули — вперше від його появи Кошовий побачив проблиск цікавості.
— Ви описали так, наче були там, невидимий. Все з'ясували?
— Про вбивство на Ринку — загалом так. Що вийшло з Платовим, теж відтворив. Напали, вдарили, оглушили, кулачиськами Бог наділив. Узяли його револьвер, приставили до голови. Вбили вдруге за короткий час, та все одно не холоднокровний душогуб. Втратили пильність, поклали шматок рецепту повз кишеню. Коли вже пішла ця розмова — його за що? Знав про вас та Божену?
Велетень гмикнув.
— Нічого він не знав. Дівка обкрутила, як має бути. Я прийшов до капітана відкрити йому очі.
— Для чого?
— Аби загнати його в глухий кут. Ну, як хтось дізнається, що офіцер генштабу виявився м'якушем у вправних шпигунських ручках. Думав, у нього не лишиться іншого виходу, як далі працювати на мене.
Кошовому враз забракло слів.
— Що?
— Я намагався завербувати капітана Платова. Нічого дивного.
Клим труснув головою.
— Знаєте, ви зависокої думки про мої здібності. Все можу передбачити, прокрутити в голові факти, зробити якісь висновки. Але припустити, що ви захотіли зайняти місце Божени, уявили себе австрійським шпигуном... При тому, Навотний, ви не божевільний, бо тих я набачився. І не дурний, такого добра теж кругом вистачає, не треба далеко ходити й довго шукати. Цікаво, на що ви розраховували.
— Продати секрети. Стати корисним, отримати певну вагу. Хіба подібні бажання — злочин?
— Я навіть не питаю, як ви взагалі уявляли собі подальшу діяльність. Де збиралися надибати резидентів чи інші контакти з розвідкою. Натомість припускаю: Платов відмовився. Бо мав офіцерську честь, вона не дозволила з вами домовлятися. Як умовили написати її ім'я?
— П'яний чоловік, котрому щойно відкрили очі на його коханку, легко піддається впливу. Там дуже просто, нічого не довелося вигадувати. Запитав, чи зможе Платов після почутого вимовляти й писати «Божена». Бо той уже збирався складати покаянний рапорт. Ось і підбурив спершу потренуватися на чернетці. Він легко завівся, навіть не замислився, для чого це треба. Я підсунув йому перший-ліпший папірець, котрий мав при собі.
— Рецепт. Розірвали, аби заплутати?
— Тоді так далеко не думав. Але краще залишити половинку списаного аркуша. Ніхто не сушитиме над подібним голову.
— Платова вбили, бо відкрилися йому, він не піддався, тож став небезпечним, — Клим кашлянув. — Люди Тими стежили, крім інших, за капітаном Зубовим. Наступного дня після розмови зі мною, про яку ви поняття не маєте, він приїхав на Ринок із кількома агентами. Вони зайшли в помешкання Микульської, ймовірно, з обшуком. Людей багато, тож трус мав бути ретельним. Підозрюю, там могли знайти щонайменше блокнот для шифрування, що стало доказом. Досвід спілкування з Зубовим дозволяє припустити: капітан доповів про викриття ворожого агента. Смерть Платова простіше визнати самогубством і не прив'язувати до шпигунської діяльності його коханки. Тобто Божена втерлася в довіру до нього, виконуючи завдання. Платов не знав цього й наклав на себе руки, бо щиро переживав загибель коханої. Капітана, нащадка славної військової династії, поховають без почестей, бо самогубців не ховають із почестями. Інакше доведеться визнати, що його вбили, додаткові й нікому не потрібні питання. Зубов, як бачимо, послідовний. Таки домігся, аби справу затерли, ще й вийшов із неї без репутаційних втрат. Лишилися ми з вами, Навотний.
— Так, ми лишилися. Що вам дає моє зізнання?
— Хотів переконатися у своїй правоті.
— Амбіції?
— Не в одного вас вони є.
Навотний знову гмикнув.
— Але ви не врахували одного, при всій своїй славнозвісній проникливості.
— Чого саме?
— Я не збираюся отак завершити розмову. Розказав усе, бо не маю наміру після цього лишити вас живим. Кошовий, я за короткий час убив двох. Думаєте, кожен наступний — складніше, муки совісті? Божена насміялася з мене. Платов — хотів виказати. Ви — ворог. І мені потім нічого не заважає прийти до вас додому, де чекає пані Магда. Коханці, коханки. Пара до пари.
Навотний здавався незграбним через зріст.
Рухався швидко, стрімко.
Лише досвід у боксуванні дозволив Кошовому вчасно пірнути під його довгу руку, стиснуту в кулак, ладний з одного удару оглушити дорослого сильного чоловіка.
Навотний атакував знову.
Клим кинув у нього стільцем, заскочив за стіл.
— Тихо будь!
Пролунало раптово.
Навотний здивовано повернувся на голос.
Побачив перед собою низенького карячконогого чоловіка — сьогодні Гиря Краківський прийшов без вусів.
Він весь час стояв за шафами, відсунутими, за Климовим планом, навмисне так, аби вийшло укриття, і Гиря з його зростом та статурою поміщався ідеально. Саме туди він заховався на очах у всіх, щойно Тима почав заводити першого гостя. Не знали про такий хід лише Шацький із Віхурою. Але відставний комісар лишився незворушним, справедливо розсудивши: так треба, це частина великого задуму, в якому йому відвели роль — покритикувати Кошового, піти з Магдою, що виглядало в очах убивці дуже природно. А Шацький, навіть якщо його роздирала цікавість, нічим себе не виказав, весь час сидячи до сховку спиною.
З контори вийшли всі, кого Навотний бачив — адже напевне чекав у засідці неподалік, поки Клим не лишиться сам.
Гирю Краківського ані він, ані жоден із інших двох гостей не бачив у приміщенні.
А той сидів тихо.
Аби він розумів почуте, Кошовий і перейшов на польську, підштовхнувши до цього вбивцю.
Навотний розвернувся до Гирі всім корпусом. Новий супротивник виявився нижчим на півтори голови.
— То вас двоє, — процідив. — Думаєте зупинити мене? Вдвох із цим карликом?
Ступив до столу, схопив пляшку, лупонув об край з усієї сили. Товсте скло не витримало грубощів, у могутньому кулаку лишилася гострозуба половина.
— Нічо, — буркнув коротун хрипато.
Навотний кинувся на нього з місця, стрімко, летів гарматним ядром.
Гиря Краківський замахнувся, різко махнув рукою.
З широкого рукава Вилетіло щось кругле й невеличке, Кошовий так і не зміг розгледіти цю зброю минулого разу в «Жоржі».
Глухий удар.
Навотний завалився на підлогу, зупинений в русі.
Чорна гирька залетіла назад у рукав.
— Тихо будь, — повторив коротун.
— Ключ, — сказав Клим.
Знизавши плечима, Гиря Краківський підкотився до дверей, щось зробив із замком, відчинив.
— Добре є.
За мить в конторі довкола непритомного вбивці вже гуртувалися Магда, Віхура, Шацький і Тима — вони не відходили далеко.
— Довго ви, — пожалілася жінка. — Змерзла.
— А мені здалося, він вивалив усе швидко, — мовив Кошовий.
— Півгодини, — озвався Віхура. — Міг би довше. Коли б ще прогулялися під ручку з самою пані Богданович?
— Я так хвилювався, що мало не напустив у кальсони, — вставив Шацький.