Страница 41 из 47
Віхура розвернувся до Клима всім своїм міцним тулубом.
— Пане Кошовий, я справді маю терпіти пана Тиму?
— Сподіваюсь, терпіти не доведеться.
Клим підвівся, обсмикнув поли піджака, поправив вдягнену з такої нагоди краватку й потер незвично гладеньке підборіддя: нарешті поголився сьогодні зранку, не в останню чергу — під наполегливим Магдиним тиском. Їй не подобалися неголені чоловіки. Взявши виделку, він постукав по келишку.
— Товариство, прошу уваги. Передусім дякую за те, що погодилися зібратися. У наш непростий, як слушно зазначив пан Віхура, час кожен може опинитися в незвичній для себе, навіть дивній компанії. За це щиро всіх перепрошую, але, за моїм задумом, ми мусимо провести вечір саме тут і саме в такому складі. Сталося так, що подальше перебування у Львові моє і пані Магди стало небезпечним. Завтра зранку ми разом їдемо з міста. По можливості й при потребі повідомимо про місце, де вдасться зупинитися. Але залишати справи незавершеними — не в моїх правилах. Кожен із присутніх чудово це знає. Тому сьогоднішній вечір — остання і єдина можливість дізнатися правду про вбивство, скоєне на Ринку. Всі присутні в курсі справи, бо до кожного я звертався по допомогу. Єдина деталь, відома лише мені й пані Магді, нехай, з вашого дозволу, при нас і залишиться. Хоч ця правда тепер, після загибелі панни Божени Микульської, вже не має значення й нікому та нічому не зашкодить, все одно таємниця не так наша, як державна. Краще за нинішніх обставин зайвого не знати. Тим більше, вбивство перегукується з тією таємницею лише опосередковано. Принаймні, я так вважаю. Якщо передумови зібрання приймаються, прошу за це випити й тим самим скріпити угоду.
— Ми тут наче, перепрошую шановне панство, масонська ложа, — ляпнув Шацький, збентежився власними словами, засоромився й швидко перехилив чарку першим.
Магда пригубила. Тима з Кошовим спорожнили свої до дна. Віхура, покрутивши в пальцях свій порожній келишок, рішуче поставив його перед собою, трошки пристукнувши дном об стіл:
— Одна порція не завадить. Давно забуті відчуття. Коли всі згодні, що світ довкола стає дибки, нехай буде, про що згадати.
Цезар наповнив, Віхура вмочив губи, посмакував, неквапом випив.
— Отже, — повів далі Клим, — пані Магда тут представляє сторону потерпілої. Правильно назвати саме так. Пан Марек Віхура, хай відставний, проте все ж — поліцейський, символізує тут, у цьому приміщенні, закон. Пан Йозеф Шацький — головний свідок. Нарешті, пан Єжи Тима забезпечив, так би мовити, пошукову, дієву частину справи. Ну, а мені лишається звести все докупи.
— Забагато говорите, давайте ближче до діла, — зауважив Віхура.
— Звісно. Сам хочу чимшвидше покінчити. Та все ж повинен повернутися назад і нагадати всім, що й заради чого відбувається. Отже, нещодавно мене було заарештовано. За що — окрема розмова. Звільнили мене за особистим клопотанням офіцера російської контррозвідки пана Зубова. Ціна свободи — моя згода встановити обставини загибелі такої собі Божени Микульської. Вбили її жорстоко, провалили голову важким підсвічником, потім товкли вже мертву. Мета — відвести підозру від Антона Платова, найбільш реального кандидата, штабного офіцера, коханця вбитої та доброго приятеля Зубова. Трохи згодом Платова знайшли у власному помешканні з діркою в голові та револьвером у руці, а певні факти змусили Зубова визнати свого товариша тим самим убивцею. Який не витримав відчуття провини, напився до зелених сопель і вкоротив собі віку. Моя місія, таким чином, скінчилася. Так вважає Зубов, і слава Богу, шановне панство.
— Ви не згодні, — констатував відставний комісар.
— І є причини, — кивнув Кошовий. — На місці скоєння злочину ви, пане Віхуро, оглянули труп, визначивши важливу ознаку душогуба: високий зріст та фізична сила. Згодом пан Шацький допоміг з'ясувати ще одну, не менш, навіть більш важливу деталь: вбивця емоційно нестабільний, дуже знервований, все це дало прикрий ефект — втрату ним чоловічої сили. Відновити її він намагався, відвідуючи доктора Януша Легейду, котрий підтвердив його особу. Але є нюанс, котрий поки не дає змоги звинуватити цю людину в убивстві панни Божени. Хоча довести його причетність до вбивства, не самогубства Антона Платова дуже просто. Біда вбивці — він не готувався вбивати вдруге, все напевне вийшло спонтанно, через спалах, викликаний емоційною нестабільністю. Тому він не потурбувався прибрати за собою. Адже щиро вважав: імітації самогубства досить, аби вбивство коханки повісили на Платова й швидше забули прикру, повірте мені, занадто прикру для армії та контррозвідки історію.
— Так ніби й вийшло, — озвався Шацький.
— Аналогічних доказів по вбивству панни Микульської нема. Тож мета нашого нинішнього зібрання — змусити признатися самого вбивцю. Причому я навряд чи готовий назвати його потім тому ж Зубову чи поліції. Бо, повторюся, тоді все ризикує зайти в нове й дуже неприємне для окупаційної армії, її керівництва та навіть усієї нової влади коло. Аж до того, що хтось віддасть наказ заарештувати чи ліквідувати або мене одного, або всіх присутніх. Покарання для вбивці має бути інакшим. Серед іншого, ми повинні взяти відповідальність і вирішити, як і хто його каратиме.
— Без суду?
— Тому тут ви, пане Віхуро. Закон. Справжній, не військового часу, ладний списати й перекрутити багато чого.
Відставний поліцейський заходився доїдати вистиглий за цей час бульйон. Решта гостей узяли з нього приклад, заходившись біля нехитрих, але свіжих та справді смачних страв. Клим був єдиним, хто нічого не їв. Зробив знак Цезарю, той наповнив його келишок. Потягнулися до своїх Шацький з Тимою.
— Заперечення будуть? — спитав Кошовий.
— Все сказане таки вписується в моє бачення здибленого світу, — буркнув Віхура. — Коли довкола таке, я готовий прийняти що завгодно. Навіть себе в ролі судді, а бандита — в ролі слуги закону.
Тима промовчав, замість того випив, глянув на Клима.
— То як? Загальна думка, здається.
— Мені теж.
— Починаємо?
— Якщо ви й ваші люди готові.
— Давно. Всі вже тут.
Підвівшись і витерши серветкою губи, Тима пішов до дверей, зник за ними, та за мить повернувся. Разом із ним зайшов Гиря Краківський, у тому ж пальті з широкими рукавами. Торкнувшись пальцями краю капелюха, запитав у Кошового:
— Добре є?
— Так.
І Гиря зробив так, як вони домовилися з Климом раніше.
З присутніх здивувався лише Шацький. Магда знала, Кошовий усе обговорив із нею. Тиму до відома не ставили, але він узагалі тут нічому не дивувався, навіть передбачив щось подібне. А Віхура знизав плечима, бо напевне сам багато разів використовував подібний прийом.
— Можна, — мовив Клим.
І став посеред контори. Так, аби його всі бачили і він бачив усіх.
Першим зайшов Януш Навотний.
За ним ступив, тримаючись на безпечній відстані, Франта. Велетень повернувся, тупнув у його бік. Конвоїр відскочив, але на обличчі читалося — грається, блазнює, не боїться й не поважає. Безбровий знав своє місце, відчував за собою досить сили й захисту, аби дозволити собі поклеїти дурня. Не було сумнівів: у разі потреби Франта може бути жорстким, доказ чому — сама поява Навотного тут.
З іншим цей тип навряд чи пішов кудись у незнайоме місце ввечері.
— Ага! — рявкнув він, побачивши перед собою Кошового й втративши до безбрового інтерес. — Ясно, чиї тут штучки! Чомусь знав, що все це якось пов'язане з вашою персоною. Але не думав, що у вас стане нахабства отак викрадати мене з дому!
— Вас не викрадали, пане Навотний, — спокійно мовив Клим. — Вам передали запрошення. Ми не договорили минулого разу.
— Мені нема про що з вами говорити! І ні з ким із присутніх! А, пане колишній поліцейський! — він лиш тепер уздрів Віхуру. — Ви теж тут? Вас втягнув у авантюру цей невдаха, котрий при новій владі опинився за бортом? Ваш час скінчився, пане комісаре! Але час таких, як Кошовий, не почнеться ніколи! Навіть не знаю, що треба, аби позбавити всіх цих людей ілюзій!