Страница 43 из 65
Пан: Жаку, той чоловік тримався доброго звичаю.
Жак: Я відповів йому, що я не маю ні потреби, ні бажання випивати чи снідати, бо так утомлений, що сон мене з ніг валить. Старий Біґр, який свого часу не пас задніх серед своїх товаришів, відповів глузливо:
— Видно, хрищенику, вона гарна, і ти не посоромив себе. Слухай: Біґр десь пішов, іди на вишки й одкидай ноги на його ліжку... Але хочу ще тобі сказати слово, заки він прийде. Ви собі друзі, і коли лишитеся сам-на-сам, скажи йому, що я ним не вдоволений, дуже невдоволений. Йдеться про малу Жюстину, яку ти повинен знати (бо й хто з сільських парубків не знає її?), яка мені його зіпсувала. Ти зробив би мені велику послугу, якби розлучив його з цією потворою. До того він належав до тих, яких називають порядними хлопцями, але відколи він зав'язав це нещасне знайомство... Але ти не слухаєш мене; тобі злипаються очі; іди нагору і ляж відпочити.
Я лізу по драбині, роздягаюсь, стягаю ковдру й простирало, мацаю скрізь — Жюстини ніде нема. Тим часом Біґр, мій хрищений, веде своє:
— Діти! Кляті діти! Ось тобі ще один, що завдає клопоту батькові!
Не знайшовши Жюстини на ліжку, я не мав сумніву, що вона була під ним. Закамарок був зовсім темний. Я нахилився, простягнув руки і намацав її руку; схопив її і потягнув до себе; вона вилізла з-під ліжка, вся трясучися. Я обняв і заспокоїв її, подавши їй знак, щоб вона лягла коло мене. Вона молитовно склала руки й кинулася мені в ноги, обхопила мої коліна. Можливо, що я не встояв би проти цього німого благання, якби це діялося серед ясного дня, але пітьма не викликає ніяковости, навпаки, підбадьорює. До того ж, я мав ще в серці гнів на неї за минуле. Замість відповіді, я штовхнув її в напрямі драбини, що вела до майстерні. З переляку вона скрикнула. Біґр, почувши її вигук, сказав: «Він марить...» Жюстина заніміла, її коліна затряслися під нею; майже безтямно вона благала приглушеним голосом:
— Він зараз прийде... він уже йде... я чую, що він лізе по драбині... я пропаща!..
— Ні, ні, — відповів я їй теж приглушеним голосом, — заспокойся, замовкни й лягай...
Вона пручається далі, я наполягаю на своєму, врешті, вона здається — і ми лежимо одне побіч одного.
Пан: Зраднику, ошуканче, чи свідомий ти, на який злочин важишся? Ти хочеш зґвалтувати дівчину, як не силою, то залякуванням. Якби тебе поставити перед судом, ти зазнав би найсуворішої кари, яка передбачається за насильство над дівчатами.
Жак: Не знаю, чи я ґвалтував її, але добре знаю, що не зробив їй нічого злого, і вона мені теж. Відвертаючи спочатку свої уста від моїх поцілунків, вона прикладала їх потім до мого вуха і тихо шепотіла:
— Ні, ні, Жаку, ні...
У відповідь на ці слова я зробив вигляд, ніби хочу встати з ліжка, щоб іти до драбини. Вона мене затримала й прошепотіла ще на вухо:
— Я ніколи б не повірила, що ти такий жорстокий; я бачу, що від тебе годі сподіватися найменшого співчуття. Але бодай пообіцяй мені, присятнися...
— В чому?
— Що Біґр нічого не знатиме.
Пан: Ти пообіцяв, ти присягнувся, і потім пішло все добре.
Жак: І потім дуже добре ще раз.
Пан: І потім ще раз дуже добре?
Жак: Достеменно так, наче б ви там були. Тим часом Біґр, мій друг, нетерплячий і занепокоєний, залудившися в блуканні навколо дому, не бачивши мене, повернувся до свого батька, який роздратовано звернувся до нього:
—Десь ти з-за дрібниці так довго блукав.
Біґр ще більш роздратовано йому відповів:
— Так наче б я не мусів сточувати цю чортячу вісь з обох кінців, бо вона була затовста!
— Я ж тебе попереджав про це, але ти все хочеш робити, як тобі забагнеться.
— Бо завжди легше ще щось надстругати, ніж доточувати.
— На ось цей обід і йди дороби його там, за дверима.
— Чому ж за дверима?
— Бо брязкіт струменту збудив би Жака, твого друга.
— Жака!..
— Так, Жака. Він там, нагорі, на вишках, ліг відпочити. Ех, шкода цих бідних батьків; як не одне, так друге! Гов, швидше повертайся. Тим часом, як ти стоїш отак, ніби борошенним мішком прибитий, звісивши голову й роззявивши рота та опустивши руки, робота не робиться...
Біґр, мій друг, люто кидається до драбини; Біґр, мій хрищений, зупиняє його, кажучи:
— Ти куди? Дай йому поспати, небораці; він докраю знесилений утомою. Ти на його місці був би дуже радий, якби тобі не давали спокійно спочити?
Пан: І Жюстина чула все це далі?
Жак: Як оце ви мене.
Пан: А що ти робив?
Жак: Я сміявся.
Пан: А Жюстина?
Жак: Вона зірвала з себе чепчик; рвала на собі волосся; вона піднесла очі до неба (принаймні так я собі уявляю), ламала собі руки.
Пан: Ти, Жаку, жорстокий; у тебе серце з бронзи.
Жак: Ні, мій пане, ні, мені не бракує чутливости, але я її бережу для ліпшої нагоди. Ті, що марно розкидають це багатство, так щедро розтринькують його, коли треба бути ощадним, що на випадок справжньої (потреби виявляються банкротами... Тим часом я одягнувся й зійшов униз. Біґр-батько мовив до мене:
— Тобі конче потрібно було відпочити, тобі це пішло на добре; коли ти прийшов, виглядав, як труп; а тепер, дивись, свіжий і рум'яний, як дитина, якій щойно дали грудей. Сон добра річ!.. Біґре, піди до льоху й принеси пляшку, щоб ми поснідали. Тепер, хрищенику, ти охоче поснідаєш?
— Навіть дуже охоче...
Прибула пляшка, яку поставили на варстаті; ми поставали навколо неї. Біґр-батько наповнив свою склянку й мою, Біґр-син відсунув свою, кажучи роздратовано:
— Щодо мене, то я не маю так рано спраги, щоб пити.
— Ти не хочеш пити?
— Ні.
— О, я знаю, що це значить; слухай, хрищенику, за цим криється Жюстина; він пройшов повз її хату й або не побачив її, або застукав з кимось іншим; ці примхи з пляшкою, запевняю тебе, не спроста.
Я: Може статися, що ви відгадали.
Біґр-син: Жаку, припини свої жарти; до речі вони чи ні, але я їх не люблю.
Біґр-батько: Як він не хоче, це не перешкоджає випити нам. За твоє здоров'я, хрищенику!
Я: За твоє, хрищений. Біґре, мій друже, пий з нами. Ти багато печалуєшся з-за малої дрібниці.
Біґр-син: Я вже вам сказав, що не буду пити.
Я: Гаразд, припустимо, що твій батько вгадав. Не велика біда, ти її побачиш, ви порозумієтеся, і ти переконаєшся, що помилявся.
Біґр-батько: Гей, лиши його; либонь він заслуговує на те, щоб та потвора покарала його за клопіт, якого він мені завдає. Отак, ще по одній, а тоді повернемося до твоєї справи. Я так розумію, що мені належить відвести тебе до твого батька; але як ти думаєш, що я маю йому сказати?
Я: Усе, що хочете, усе, що ви чули від нього сто разів, коли він приводив вашого сина.
Біґр-батько: Ходімо...
Він вийшов, я за ним, ми прибули до нашої хати; я пустив його в двері самого. Цікавий почути розмову Біґрового й мого батька, я заліз у кут, за перегородку, звідки міг чути кожне їх слово.
Біґр-батько: Ось послухай, куме, мусиш йому пробачити ще й цього разу.
— Пробачити йому, але що?
— Ти удаєш, ніби не знаєш.
— Я зовсім не удаю, бо таки не знаю.
— Ти роздратований і маєш на це підстави.
— Я ні крапельки не роздратований.
— Кажу тобі, що ти роздратований.
— Коли тобі хочеться, щоб я був роздратований, хай буде по-твоєму. Але спочатку я хочу знати, яку він дурницю втяв.
— Гаразд, хай там буде три чи чотири рази, алеж він не робить так щодня. Ну, трапиться товариство молодих хлопців і дівчат; п'ють, сміються, танцюють; час біжить швидко; дивись — уже й хата замкнена...
Біґр додав, стишивши голос:
— Вони не хочуть нас слухати. Але скажи по щирості: чи ми були мудріші від них у їх віці? Сказати тобі, хто поганий батько? Той, хто забув помилки своєї юности. Скажи мені, чи не траплялося нам не ночувати дома?