Страница 42 из 65
Пан: Яка переконана, що дістала її, а насправді — ні.
Жак: Як і перед Денізою дві сусідки в нашому селі.
Пан: Які вірили, що дістали твою цноту, хоч її й сліду не було.
Жак: Так.
Пан: Обдурити двох, не віддавши їм своєї невинносте, не велика штука.
Жак: Ось послухайте, мій пане, з правого куточка ваших уст, що підноситься, і з руху вашої лівої ніздрі я прочуваю, що ліпше буде, коли я розповім вам з доброї волі, ніж змушувати себе просити; тим більше, що я почуваю, як збільшується мені біль у горлі, а історія мого кохання довга, і в мене вистачить охоти хіба на одне чи двоє коротких оповідань.
Пан: Якби Жак хотів зробити мені велику приємність...
Жак: То що він мав би зробити?
Пан: Почати з історії про втрату своєї невинности. Признатися тобі одверто? Я завжди був ласий на оповідання про цю велику подію.
Жак: А то чому, коли ваша ласка?
Пан: Тому що з усього іншого в цьому роді це єдине пікантне; усе наступне вже тільки звичайне й банальне повторення. Я переконаний, що з усіх гріхів молодої грішниці панотець зацікавиться на сповіді в першу чергу цим.
Жак: Мій пане, мій пане, я бачу, який ви зіпсований, і може статися, що в передсмертну годину нечистий може явитися вам у тій самій подобі, що й Ферраґусові.*
Пан: Може статися й таке. Але я можу заложитися, що твоєю учителькою була якась стара сільська хвойда.
Жак: Не закладайтеся, бо програєте.
Пан: Тоді служниця твого панотця?
Жак: Не закладайтеся, бо програєте знову.
Пан: Його небога?
Жак: Його небога могла луснути з поганого настрою й побожности; дві якості, які добре між собою узгоджуються, але до мене ніяк не пасують.
Пан: У такому разі я, здається, тепер відгадав.
Жак: Щодо мене, то мені зовсім так не здається.
Пан: Якось у базарний день чи на ярмарку...
Жак: Не було тоді ні ярмарку, ні базару.
Пан: Ти пішов до міста...
Жак: Я не ходив до міста.
Пан: А там, угорі, було написане, що ти маєш зустріти в якомусь шинку одну з тих послужливих істот; що ти нап'єшся...
Жак: Ні, я був натще; а якщо там, угорі, було щось написане, то хіба те, що ви в цю годину маєте висилюватися в хибних припущеннях і впадати в ту саму помилку, яку мені закидали: затятися відгадувати і все не туди. Отак, як ви бачите мене перед собою, мій пане, я був свого часу охрищений.
Пан: Як ти пропонуєш почати розмову про втрату твоєї невинности з тієї миті, коли тебе вийняли з христильниці, то ми не скоро дійдемо кінця.
Жак: Отож, я мав хрищеного й хрищену. Майстер Біґр, найкращий стельмах на селі, мав сина. Біґр-батько був мій хрищений, а Біґр-син — мій приятель. Коли нам було вісімнадцять-дев'ятнадцять років, обидва ми закохалися одночасно в молоду швачку на ім'я Жюстина. Не сказати, щоб вона була жорстока, але їй хотілося набити собі ціну, давши комусь першому гарбуза, і на цю ролю вона обрала мене.
Пан: Це знову одна з дивних жіночих примх, які ніколи не можна зрозуміти.
Жак: Усе житло колесника Біґра, мого хрищеного, складалося з майстерні й вишок. Його ліжко стояло в глибині майстерні. Біґр-син, мій приятель, спав на вишках, на які можна було злізти за допомогою короткої драбини, що стояла приблизно посередині між ліжком його батька і дверима майстерні.
Коли Бігр, мій хрищений, було добре успиться, Біґр, мій друг, потихеньку відчиняв двері, і Жюстина короткою драбинкою злазила на вишки. Наступного ранку, до схід сонця, заки ще Біґр-батько прокинеться, Біґр-син злазив з вишок, відчиняв двері, і Жюстина зникала потихеньку так само, як і приходила.
Пан: Щоб навідатися ще на одні вишки, на свої чи чужі.
Жак: Чом би й ні? Зустрічі між Біґром і Жюстиною укладалися добре, але мусіло статися так, щоб вони зазнали ускладнення: так було написано угорі, і так мало статися.
Пан: Через батька?
Жак: Ні.
Пан: Через матір?
Жак: Ні, на той час вона вже померла.
Пан: Через суперника?
Жак: Та ні ж бо, ні, ні через якого дідька! Мій пане, так уже записано вам там, угорі, до кінця ваших днів; скільки й житимете, будете відгадувати; і ще раз вам скажу — відгадуватимете не в лад.
Одного ранку, коли мій друг Біґр, більше втомлений, ніж звичайно, чи то від роботи напередодні, чи від нічних утіх, блаженно відпочивав в обіймах Жюстини, раптом з-під маленької драбини пролунав суворий голос:
— Біґре! Біґре! дідчий валяко! Уже благословило до утрені, десь буде коло гав на шосту годину, а ти все ще на своїх вишках! Чи не поклав ти собі перебути там аж до полудня? Може, злізти мені туди, щоб потурити тебе звідти скоріше, ніж тобі бажалося б? Біґре! Біґре!
— Га, батьку?
— А за вісь, на яку чекає той відлюдок фармер, ти забув? Хочеш, щоб він знову прийшов сюди галасувати?
— Його вісь готова, і не мине й чверти години, як він її матиме...
Можете собі уявити переляк Жюстини й мого друга Біґра-сина.
Пан: Я переконаний, що Жюстина назавжди зареклася приходити на вишки і знову прийшла того ж таки вечора. Але як вона вислизнула звідти того ранку?
Жак: Якщо ви знову заходитеся відгадувати, я перестану оповідати... Тим часом Біґр-син зірвався з ліжка: босий, штани в одній руці, а піджак у другій. Поки він одягався, Біґр-батько бурмотів собі під ніс:
— Відколи він утратив голову з цією лобігушкою, усе йде навиворіт. Цьому треба покласти край; так не може тривати далі; маю вже цього досить. І те сказати, якби ж ця дівчина була бодай чогось варта, а то ж тварюка! Господь знає, яка тварюка! Ех, якби бідна покійниця, якій честь була над усе, побачила таке, вона давно б уже відшмагала його, а тій перед усім миром при виході з служби Божої видряпала б очі під церквою; ніщо її не зупинило б. Але коли я терпів собі досі, хай не уявляють, що так триватиме й далі, вони помиляються!
Пан: І ці слова, гадаєш, Жюстина чула з вишок?
Жак: У цьому я не сумніваюся. Тим часом Біґр-син вибрався до фармера, скинувши його вісь на плече, а Біґр-батько почав робити своє. Ударивши кілька разів сокирою, він почув, що його ніс просить понюшки табаки, і почав шукати табатирки, але ніде не міг знайти її, ні по кишенях, ні в головах свого ліжка. «Це той раклюга, — мовив собі, — узяв собі, як звичайно це робить...» Та й поліз на вишки. Якусь мить пізніше він зауважив, що йому бракує також люльки й ножа, і знову поліз на вишки.
Пан: А Жюстина?
Жак: Вона на швидку руч схопила своє манаття і забилася під ліжко та й розпласталася там на животі ні жива, ні мертва.
Пан: А твій друг Біґр-син?
Жак: Віднісши й замотувавши свою вісь та одержавши, що належало, він прибіг до мене і виклав мені усі свої несвітські клопоти, в яких він заплутався. Трохи потішившися з його розповіді, я сказав йому:
— Слухай, Біґре, іди собі погуляй по селу, де тобі захочеться, а я знайду спосіб урятувати тебе. Одне лише прошу тебе: дай мені час...
Ви смієтеся, мій пане; чого вам смішно?
Пан: Нічого.
Жак: Мій друг Біґр пішов. Я одягнувся, бо ще не вставав, і пішов до його батька. Ледве він мене зауважив, як скричав з несподіваної радости, кажучи:
— Гей, хрищенику, де ти взявся! Звідки йдеш і чого прийшов сюди на зорі?..
Мій хрищений Біґр справді любив мене; тож я йому ніби зовсім щиро сказав:
— Ідеться тепер не про те, щоб знати, звідки я прийшов, а про те, як мені повернутися додому.
— Ого, хрищенику, ти пошився у волоцюги; боюся, що ви з Біґром один одного варті. Ти цілу ніч не був дома.
— А мій батько в таких оправах не знає жартів.
— Твій батько добре робить, що в таких справах не знає жартів. Але почнімо з того, що поснідаймо, а пляшка нас на розум наставить.