Страница 98 из 112
— Ну хай там три, навіть чотири рази, але ж це не завжди. Збирається гурт хлопців та дівчат, п'ють, сміються, танцюють, години швидко пливуть, а тим часом двері в хаті замикаються… — Бігр додав, стишивши голос: — Вони нас не розуміють, але, по щирості, хіба ми в їхніх літах були розсудливіші? Знаєш, хто погані батьки? Ті, що забувають гріхи своєї молодості. Скажи мені, хіба ми завжди дома ночували?
— Скажи й ти мені, куме Бігре, хіба не бувало нам закохуватись наперекір нашим батькам?
— Отож я й кричу голосніше, ніж болить мені. Роби й ти так.
— Але Жак ночував дома, принаймні цієї ночі напевно.
— Ну, коли не цієї, так іншої. У всякому разі, ти на свого хлопця не гніваєшся?
— Ні.
— І як я піду, ти його не лаятимеш?
— Аж ніяк.
— Даєш слово?
— Даю.
— Слово честі?
— Слово честі.
— Ну, гаразд, піду я…
Коли хрещений уже на поріг ступав, мій батько вдарив його по плечі й сказав:
— Бігре, друже мій, тут щось не теє. Твій і мій хлопці хитрі й несосвітенні, боюсь, що вони пошили нас сьогодні в дурні. Ну та згодом це виявиться. Прощай, куме.
Пан. А як кінчилася пригода у твого приятеля з Жустиною?
Жак. Як і мусила. Він розгнівався, а вона ще більше. Вона заплакала, він зворушився. Вона заприсяглася, що я найкращий у світі приятель. Я заприсягся, що вона найчесніша в селі дівчина. Він нам повірив, перепросив і ще більше почав нас обох любити та шанувати. Оце початок, середина й кінець утрати моєї незайманості. А тепер, пане, хотів би я, щоб ви вказали мені моральну мету цієї зухвалої історії.
Пан. Краще знання жінок.
Жак. А хіба ви цієї науки потребували?
Пан. Краще знання приятелів.
Жак. А хіба ви гадали коли-небудь, що хоч один приятель устоїть проти вашої дружини чи дочки, якщо вона задумає перемогти його?
Пан. Краще знання батьків і дітей.
Жак. Ет, пане, вони завжди морочили й завжди морочитимуть одне одного.
Пан. Усі твої висловлювання — вічні істини, але їх ніколи не шкодить нагадувати. Хоч яке буде оповідання, що ти пообіцяв мені після цього, будь певен, що тільки дурень не матиме з нього науки, і розказуй.
Мене трохи мучить совість, читачу, що я Жакові та його панові приписав честь міркувань, які належать вам за правом. Якщо це так, ви можете відібрати їх назад, він за це не образиться. Здається, вам не подобається слово «Бігр»[274]. Хотілося б мені знати — чому? Це — справжнє прізвище мого стельмаха. Усі метрики й шлюбні контракти так і підписані — Бігр. Біграми звуться й Бігрові нащадки, що посідають тепер майстерню. Коли по вулиці біжать їхні діти, гарненькі із себе, люди кажуть: «Ось Бігренята». Коли ви вимовляєте прізвище Буль, то пригадуєте найбільшого, який тільки був, червонодеревця. А на Бігровій батьківщині ще й досі, коли вимовляють прізвище Бігр, пригадують найбільшого, якого тільки пам'ятають, стельмаха. Той Бігр, чиє ім'я читаємо в кінці всіх богослужебних книг початку століття, був один з його родичів. Якщо коли-небудь правнук Бігрів уславиться якоюсь звитягою, ім'я Бігр для вас важитиме не менше, як ім'я Цезаря та Конде[275]. Бо Бігр Бігрові не пара, як і Вільгельм Вільгельмові. Коли я кажу просто Вільгельм, це не буде ні завойовник Великобританії[276], ні сукнар з «Адвоката Патлена»[277]. Просто Вільгельм не буде ні героїчне, ні міщанське ім'я: так і Бігр. Просто Бігр — це не славетний стельмах Бігр, не будь-хто з його безвісних предків та безвісних нащадків. Хіба може бути прізвище гарного чи поганого смаку, скажіть по щирості? На вулицях повно дворняг, що звуться Помпеями. Відкиньте ж вашу хибну діткливість, а то я зроблю з вами так, як мілорд Четем[278] із членами парламенту. Він сказав їм: «Цукор, цукор, цукор — що ж у цьому смішного?» А я кажу: «Бігр, Бігр, Бігр — чому ж не прозиватися Бігром?» Бо, як казав один офіцер своєму генералові, великому Конде, є гордовитий Бігр, як Бігр-стельмах, добрий Бігр, як ми з вами, і звичайні Бігри, як безліч інших.
Жак. Було це на весіллі. Брат Жан віддавав заміж дочку одного з наших сусідів. Я був за боярина. До столу мене посадили між двома парафіяльними скалозубами. Виглядав я тютею з полив'яним носом, хоч і не був нею настільки, як вони гадали. Вони спитали мене щось про шлюбну ніч, я відповів їм дурницю, глузівники як зарегочуть, а їхні жінки з другого кінця кричать:
— Що там таке? У вас дуже весело!
— Бо дуже вже смішно, — відповів своїй жінці один із чоловіків. — Ось розкажу тобі ввечері.
Друга, не менш цікава, спитала свого чоловіка про те саме й дістала таку саму відповідь. Частування далі йде, а з ним і запитання, і мої дурниці, і регіт, і здивування тих жінок. Після частування — танці, після танців молоді йдуть спати, дарують підв'язку[279]. Я у своє ліжко, а скалозуби — у своє та розповідають своїм жінкам незбагненну, неймовірну річ, що у двадцять два роки такий здоровань, як я, з лиця непоганий, моторний і недурний, а зелений-зеленісінький, як мале дитя. І жінки разом з чоловіками дивом дивуються. Але другого дня Сузанна кивнула на мене пальцем та й каже:
— Ти щось робиш, Жаку?
— Ні, сусідко! Може, вам що треба?
— Мені хотілося б… мені хотілося б… — і, кажучи «мені хотілося б», стискала мені руку й дивилася на мене так незвичайно, — мені хотілося б, щоб ти взяв нашого різака й пішов зо мною в ліс та допоміг нарізати дві-три в'язки прутів, бо мені самій важка ця робота.
— Залюбки, пані Сузанно…
Беру різака, йдемо ми. Дорогою Сузанна клала мені голову на плече, брала мене за підборіддя, смикала за вуха, щипала за боки. Прийшли ми. Місцина була пагориста. Сузанна лягла на горбку, ноги геть розсунула, руки поклала під голову. Я стояв нижче від неї, цюкаючи різаком у чагарях, а Сузанна зігнула ноги, зблизивши п'яти до сиднів, спідниці її закотилися на піднятих колінах, а я все цюкав різаком у чагарях, мало й дививсь, куди влучаю, так що не влучав частенько. Аж ось Сузанна каже мені:
— Чи скоро вже ти кінчиш, Жаку?
— Коли вам завгодно, пані Сузанно.
— Хіба ти не бачиш, — сказала вона стиха, — що я хочу, щоб ти кінчив?..
Тож я кінчив, передихнув, та й знову кінчив. А Сузанна… Пан. Відбирала тобі незайманість, якої ти не мав?
Жак. То правда, але Сузанна на цім не помилилась, посміхнулась та й каже мені:
— Добре ж пошив ти в дурні мого чоловіка, шахраю!
— Що ви хочете сказати, пані Сузанно?
— Нічого, нічого, сам розумієш. А все-таки обдури мене ще разів кілька, я прощаю тобі…
Я зв'язав її прути, взяв їх на спину, і ми вернулись — вона до своєї хати, а я до своєї.
Пан. Не зробивши дорогою зупинки?
Жак. Ні.
Пан. Хіба від лісу до села недалеко було?
Жак. Не далі, як від села до лісу.
Пан. Вона більшого не була варта?
Жак. Може, й більшого варта була для іншого або іншого дня. Кожна хвилина має свою вартість.
За кілька днів пані Маргариті, дружині нашого другого скалозуба, треба було змолоти зерно, а їхати до млина їй не було часу. Прийшла вона до мого батька просити, щоб котрийсь із хлопців поїхав замість неї. Позаяк я був найстарший, вона певна була, що батьків вибір впаде на мене. Так воно й сталося. Пані Маргарита вийшла, я за нею. Навантажив лантуха на її осла й повів його сам до млина. Ось змололося її зерно, вертаюсь я з ослом невеселий, бо гадав, що дурно тільки ноги трудив. Помилився я. Між селом та млином треба було пройти гайок. Отам і знайшов я пані Маргариту, що сиділа край шляху. Вечоріло вже.
274
Слово це вживається по-французьки як лайливий вигук (bigre) і походить від bougre — мужоложець. Але як іменник слово bigre означало в старовину пасічника, що збирав у лісах бджільні рої.
275
Конде — французький аристократичний рід. Тут йдеться про видатного французького полководця принца Луї II Конде (1621–1686).
276
Завойовник Великобританії — йдеться про Вільгельма І Завойовника (біля 1027–1087), який підкорив Англію та встановив панування нормандської знаті.
277
«Адвокат Патлен» — трьохактна комедія Огюстена Брюеса (1640–1723), створена на основі однойменного французького фарсу.
278
Лорд Четем — Уільям Пітт Старший (1708–1778), англійський державний діяч за короля Георга III, керівник угрупування «Патріотів» (Вігів) в парламенті, прибічників активної колоніальної політики. Під час Семирічної війни 1756–1763 pp. сприяв захопленню Англією майже всіх колоніальних володінь Франції в Індії та Північній Америці.
279
Звичай дарувати всім присутнім на весіллі шматочок стрічки, знятої з ноги в нареченої.